7. Форми корпоративного контролю, їхній вплив на ефективність господарської діяльності.

Практика розвитку корпоративного сектору в розвинутих країнах, а відтепер і в Україні вказує на суперництво учасників акціонерних товариств у боротьбі за власність з метою досягнення повноважень, які забезпечують певний рівень контролю над діяльністю корпорацій. У зв'язку з цим доцільно зупинитись на частках власності, які надають відповідні рівні контролю.

Насамперед треба з'ясувати суть контрольних, блокуючих та інших пакетів акцій. Існує кілька підходів до понять контролю. Світова економічна наука вважає класичним контрольним паке­том акцій 50 відсотків плюс 1 акція. Водночас існує багато при­кладів, коли контрольний пакет становив значно меншу частку (іноді навіть 7—9 відсотків) за умов широкої "дифузії" власності на акції. Така ситуація складалась, коли існувала велика кількість дрібних акціонерів, які не могли реально здійснити свої управлінські функції.

В Україні визначення контрольного пакета має певні особливості. З 1991 р. існує законодавча вимога проведення загальних зборів акціонерів лише за умови наявності більше ніж 60 відсотків акціонерів. Така вимога зводить у деяких випадках класичний контрольний пакет (50 відсотків плюс 1 акція) до ілюзорного, оскільки навіть маючи 59 відсотків акцій, не можна провести легітимні загальні збори. Така ситуація є проблемною і дискусійною в колах вітчизняних науковців і практиків. Є думки щодо зниження вимоги з 60 до 50 відсотків для проведення зборів, а при повторному проведенні загальних зборів, які не відбулися, ця частка може бути й меншою.

Сьогодні основні підходи до проблеми власності і відповідно контролю над корпоративним утворенням можна розглядати так. Якщо йти від інтересів меншості, то "10 відсотків плюс 1 акція" забезпечу­ють право вимоги скликання позачергових зборів або їх самостійне скликання та обов'язкового внесення у порядок денний питань влас­ників такого пакета.

Блокуючий пакет "25 відсотків плюс 1 акція" дає можливість заблокувати на зборах прийняття рішень, що вимагають трьох чет­вертей голосів. Це такі важливі рішення, як зміни до статуту, ство­рення і ліквідація дочірніх підприємств, ліквідація акціонерного товариства.

Пакет "50 відсотків акцій плюс 1 акція" дає змогу приймати рішен­ня на зборах за умови присутності більше ніж 60 відсотків голосів акціонерів. Наявність такого пакета залежить від співвідношення власності і від розкладу сил на зборах, вміння вести їх роботу.

Самостійне проведення зборів забезпечує пакет "60 відсотків плюс 1 акція". Дієвість прийняття рішень, які вимагають трьох четвертей голосів, залежить від розкладу сил на зборах.

Повний контроль над акціонерним товариством можливий при наявності пакета "75 відсотків плюс 1 акція". Інші акціонери можуть лише вимагати позачергового скликання загальних зборів та мати інші права, які дає володіння більше ніж 10 відсотками акцій. При правильному підході меншість може впливати на деякі рішен­ня власника такого пакета, але це залежить від її згуртованості, знань, цілеспрямованості.

Як правило, досягнення того чи іншого рівня контролю над кор­порацією можливе через отримання у власність відповідного паке­та акцій. Винятком може бути не набуття власності, а її залишення державою для контролю в процесі приватизації. Щодо набуття прав власності при первинному розпродажу акцій, то дії майбутнього акціонера начебто прості і прозорі — потрібно підписатись на таку кількість акцій, яку він може оплатити. За умов приватизації (особливо сертифікатної) виникло багато схем набуття прав власності на пакети акцій, часто сумнівних з погляду законності, проте дієвих. Сучасні форми конкурсної приватизації також досить обтяжені різними вимогами, які роблять мало прозорим цей процес.

Для набуття прав власності і, отже, контролю над уже діючим АТ, як правило, застосовуються три основні шляхи: зміна статутного фонду, закупівля акцій первинного випуску у акціонерів, зміни власності внаслідок реального або фіктивного банкрутства підприємства. Практика свідчить, що в Україні широко використовуються комбіновано перші два шляхи. За умов приватизації при первісному розміщенні акцій використовувались різні способи їх закупівлі з використанням приватизаційних майнових сертифікатів, але в основі були два перші шляхи.

Для підвищення або зниження частки акціонера у статутному фонді і відповідно рівня контролю використовується зміна статутного фонду. Однак, як вже підкреслювалось, статутний фонд — величина фіксована, він може збільшуватись або зменшуватись лише офіційно, що передбачає відповідні процедури.

Процедури щодо збільшення і зменшення статутних фондів ма­ють досить чітко визначену законодавчо-нормативну базу. Існує ряд обов'язкових вимог, які мають бути дотримані, щоб товариство могло змінювати статутні фонди. Так, акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчого від номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється через випуск нових акцій, обмін облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Крім того, при додатковому випуску вони мають право на кількість акцій, що відповідає їх частці у попередньому статутному фонді. Особливістю є те, що в голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Існують також інші обмеження для АТ щодо додаткового випус­ку акцій. У цілому ці обмеження стосуються практично будь-якого акціонерного товариства і полягають у тому, що акціонерному това­риству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'яза­них з його господарською діяльністю. Щоправда, досить важко розрізнити причини випуску акцій товариствами, коли це робиться для покриття збитків, а коли — для нарощування статутного капіталу. Донедавна в Україні суворо стежили, щоб підприємства, які мають кредиторську заборгованість, не проводили додаткову емісію. Зараз у цілому така вимога існує, але можна провести додатковий випуск акцій, конкретно зазначивши у повідомленні про випуск акцій, що вони не випускаються для покриття збитків.

По суті зміни статутного фонду мають бути здійснені за умови підтримки цих заходів вищим органом товариства. Так, в Україні законодавче положення передбачає, що збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Таке положення досить часто не записується у статуті, крім того, зміни статуту повинні затверджуватись вищим органом управління — загальними зборами, тому підвищення статутного фонду можливо здійснити з урахуванням інтересів більшості акціонерів. Це не виключає моментів, коли правління проводили зміни в своїх інтересах. Тому доцільно, щоб зміни статутного фонду здійснювались за рішенням вищого органу товариства.

Для зміни відносин власності важливою є можливість реалізувати додатковий випуск акцій за ринковими цінами. Цим часто користу­ються впливові акціонери, встановлюючи для конкурентів надзви­чайно високі продажні ціни, невигідні умови підписки, при яких вона жорстко обмежується в часі і купити додатково випущені акції мо­жуть тільки партнери. До умов підписки на додатковий випуск акцій можна ввести інвестиційні зобов'язання, які можуть бути значно вищими від продажної ціни додаткового пакета акцій і при цьому оподатковуються, що знижує привабливість для стороннього інвестора.

Для змін контролю можливе зменшення статутного фонду. Щодо зменшення статутного фонду, то рішення про це приймається у такому самому порядку, що і про збільшення статутного фонду. Зменшення статутного фонду здійснюється через зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою їх анулювання. При здійсненні процедури зменшення статутного фонду рішенням АТ про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через 6 міс. після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом. Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду.

Оскільки збільшення та зменшення статутного фонду є надзвичайно важливим заходом, який зачіпає інтереси усіх акціонерів, то його здійснення передбачає виконання чітко формалізованих про­цедур і повідомлення про загальні збори з питання змін статутного фонду акціонерного товариства зокрема.

Менш чітко регулюються зміни статутних фондів у товариствах з обмеженою відповідальністю. Одним з небагатьох дієвих чинників для досягнення заявленого розміру статутного фонду в ТОВ є заборона уступки часток засновників до сплати ними повного обсягу внеску. Крім того, збільшення або зменшення статутного фонду потребує одноголосності учасників.

Другим напрямом формування пакетів акцій є закупівля акцій первинного випуску (або права на їх отримання — при сертифікатній приватизації) у акціонерів. Такий напрям поширений у світовій практиці, особливо там, де ефективно функціонують вторинні ринки цінних паперів. В Україні він також використовується, але має певні недоліки. Так, закупівля являє собою досить розтягнутий у часі процес. Крім того, така купівля потребує додаткових витрат за послуги реєстратора, торгівця цінними паперами, послуги банку тощо. Третім напрямом формування контрольних пакетів акцій є зміна власності внаслідок реального або фіктивного банкрутства. Як правило, надавались кредити власним акціонером (іноді стороннім), які потім шляхом складних господарських операцій оголошува­лись безповоротними. Кредитор виступав ініціатором банкрутства, і процедура його проведення, за якої він міг виступити санатором, давала і дає можливість зміни власності в АТ на його користь.