Особливості державного корпоративного сектору

Корпоративні риси мають деякі підприємства державного сектора, а саме:

1. корпоратизовані підприємства державної форми власності (акціонерні товариства з 100 % державного власністю)

2. закриті акціонерні товариства, де 70 % належало державі, які пройшли етап корпоратизації, але не приватизувались.

Державні корпоративні права можуть виникати як результат:

1) закріплення за державою акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації;

2) корпоратизації державних підприємств;

3) придбання корпоративних прав діючих товариств;

4) участі в нових господарських товариствах, що створюються відповідно до норм законодавства України.

Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється правліннями, спостережними радами — органами, які характерні для акціонерних товариств.

Управління державними підприємствами зведене до контролю щорічних звітів підприємств і умов виконання трудових контрактів керівниками державних підприємств. Оперативна діяльність державних підприємств здійснюється ними самостійно. Такі державні підприємства не мають статутних фондів, поділених на паї, і тому до корпорацій їх можна віднести з надзвичайно великою умовністю.

Для державних підприємств поняття «корпорація» не можна застосувати, оскільки вони, не мають статутних фондів. Однак у них існує відокремлення процесу управління від власності і відповідно до цього можна вважати цю рису такого, що надає цим підприємствам корпоративних ознак. Тому вважати, що об'єктами корпоративного управління мають бути об'єкти державної власності, які являють собою цілісні майнові комплекси, можна лише з великою часткою умовності. До корпоратизованих підприємств та інших державних акціонерних товариств поняття «корпоративне управління» більше відповідає його суті і може бути прийнятним.

Умовність віднесення поняття «корпоративне управління» в державному секторі має певні особливості щодо стану державних підприємств в структурі країн трансформаційної економіки.. У світовій практиці корпоративні структури характеризуються випуском корпоративних цінних паперів. Така форма руху фінансового капіталу не може використовуватись на казенних підприємствах. У світовій практиці корпоративне управління ототожнюється з управлінням великими підприємствами, тому багато фахівців вважають такі державні підприємства суб'єктами корпоративних відносин.

Розділ (навчальний об’єкт) “основні засади функціонування корпоративних структур” Змістовий модуль ку-ф-1. Функціонування корпорацій, внутрішнє та зовнішнє середовище.

1. Моделі управлінської поведінки.

2. Основні принципи функціонування корпорації.

3. Характеристика системи корпоративних відносин.

4. Особливості внутрішнього і зовнішнього середовища корпорації, проблеми їхньої взаємодії.

1. Моделі управлінської поведінки.

Виділяють наступні основні моделі корпоративного управління:

1. Англо-американська;

2. Західноєвропейська (німецька);

3. Японська модель;

1. Англо-американська модель корпоративного управління (розповсюджена в корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади) передбачає:

• широке представництво індивідуальних і незалежних акціонерів;

• велика роль ринку фіктивного (депозитного) капіталу;

• наявність інвестиційних і комерційних банків;

• чітко розроблена законодавча база;

Основним учасниками моделі виступають:

• акціонери;

• керівники;

• рада директорів;

• біржі;

• уряд.

Структура володіння акціями– перевага індивідуальних і інституціональних інвесторів (60-65%).

Склад Ради директорів – інсайдери (особи, що працюють в корпорації або тісно з нею пов’язані) та аутсайдери (особи, що прямо не пов’язані з корпорацією). Кількість – 13-15 чоловік.

Особливості Англо-американської моделі:

1. Концентрація влади в руках однієї людини (генеральний директор);

2. Можливість концентрації влади в руках невеликої групи осіб (коли рада директорів складається тільки з інсайдерів);

3. Намагання правління і Ради директорів утримувати владу протягом тривалого періоду часу, ігноруючи інтереси інших акціонерів;

4. Систематичне ігнорування інтересів акціонерів.

2. Західноєвропейська (німецька) модель корпоративного управління (розповсюджена в корпораціях Німеччини, Австрії, Нідерландів, Скандинавії, Бельгії, Франції) передбачає:

• ключову роль банків;у представництві і контролі на рівні всіх компонентів корпоративного управління і фінансування;

• структура управління на основі контактів банків і корпорацій.

Основним учасниками моделі виступають:

• банк;

• правління;

• спостережна рада;

• робітники.

Структура володіння акціями– перевага банків (фінансові інститути контролюють 60% акцій корпорації).

Склад Ради директорів – двопалатна рада директорів (спостережна рада призначає і розпускає правління, затверджує рішення керівника). Кількість – 9-20 чоловік.

Особливості Західноєвропейської моделі:

1. Стратегія довгострокового контролю за корпорацією;

2. Подвійна роль банків (як кредиторів і як акціонерів);

3. Внутрішні інституціональні інвестори (західноєвропейські компанії) володіють найбільшою часткою акцій в корпораціях;

4. Узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування;

5. Двоступенева структура управління (виконавча та спостережна ради);

6. Включення представників робітників в спостережну раду;

7. Встановлення законом кількості спостережної ради.

3. Японська модель корпоративного управління (розповсюджена в корпораціях Японії) передбачає:

• акцент на банківський і між корпоративний контроль і представництво;

• законодавство підтримує «кейрецу» (групи корпорацій, об’єднані спільним володінням позиковими коштами і власним капіталом).

Основним учасниками моделі виступають:

• ключовий банк;

• фінансово-промислова мережа;

• афільовані корпоративні акціонери;

• правління;

• уряд.

Структура володіння акціями– перевага афільованих банків і корпорацій, незначне представництво зовнішніх акціонерів (фінансові інститути контролюють 70% акцій корпорації).

Склад Ради директорів – практично цілком складається з внутрішніх учасників при можливому представництві держави. Кількість – до 50 чоловік.

Особливості Японської моделі:

1. вирішальна роль мережі кейрецу (фінансово-промислових груп) в системі корпоративного управління;

2. наявність універсальних банків, що виконують роль кредиторів і акціонерів;

3. склад директорів, як правило, з інсайдерів;

4. наявність неформальних бар’єрів перед іноземними інвесторами;

5. стратегія довгострокової стійкості корпорації замість короткострокового прибутку.