- •8.050201 «Менеджмент організацій»)
- •Розділ (навчальний об’єкт) “корпоративне управління та корпоративні структури” Змістовий модуль ку-к-1. Сутність та функції корпоративного управління.
- •1. Суть корпоративного управління, його суб'єкти та об'єкти.
- •2. Функції корпоративного управління.
- •3. Основні риси сучасного корпоративного управління.
- •4. Формування і реалізація корпоративних інтересів.
- •Змістовий модуль ку-к-2-3. Корпоративні структури, їх ознаки. Види корпоративних структур.
- •Особливості й організаційно-правові ознаки корпоративних структур.
- •Господарські товариства корпоративного та некорпоративного типу. Акціонерні товариства. Транснаціональні корпорації. Фінансово-промислові групи. Холдинги.
- •Особливості корпоративної реструктуризації економіки України.
- •Роль держави у розвитку корпоративних утворень, антимонопольне законодавство і злиття. Особливості державного корпоративного сектору.
- •Особливості державного корпоративного сектору
- •Розділ (навчальний об’єкт) “основні засади функціонування корпоративних структур” Змістовий модуль ку-ф-1. Функціонування корпорацій, внутрішнє та зовнішнє середовище.
- •Моделі управлінської поведінки.
- •Основні принципи функціонування корпорації.
- •Характеристика системи корпоративних відносин.
- •Особливості зовнішнього і внутрішнього середовища корпорації, проблеми їхньої взаємодії.
- •Змістовий модуль ку-ф-2. Управління корпоративними структурами. Корпоративна культура.
- •Структура управлінських органів сучасних корпорацій.
- •Методологія створення внутрішньої системи управління в корпоративному секторі економіки.
- •Основні напрями регулювання внутрішньо-корпоративних відносин.
- •Процес вибору організаційно-економічних структур.
- •Проектування великих корпоративних структур.
- •Проблеми взаємини керівництва корпорації з акціонерами.
- •Форми корпоративного контролю, їхній вплив на ефективність господарської діяльності.
- •Регулювання матеріально-технічних та фінансових потоків в акціонерних товариствах.
- •Корпоративна культура та її основні риси.
- •1. Адаптація корпорації, як єдиного організму, до навколишнього середовища.
- •2. Забезпечення єдності організаційного середовища шляхом інтеграції членів організації.
- •Розділ (навчальний об’єкт) “умови та ефективність діяльності корпоративних структур” Змістовий модуль ку-у-1. Ефективність діяльності корпоративних структур.
- •Система критеріїв ефективності корпоративної структури і досягнення інтегральної ефективності.
- •Економічний потенціал корпоративного об'єднання
- •1. До показників майнового стану відносять наступні:
- •2. До показників ділової активності відносять наступні:
- •3. До показників рентабельності відносять наступні:
- •4. До показників фінансової стійкості відносять наступні:
- •5. До показників ліквідності відносять наступні:
- •6. До показників, що характеризують позицію підприємства на ринку цінних паперів, відносять наступні:
- •Змістовий модуль ку-у-2. Корпоративна власність, капітал, цінні папери.
- •1. Суть корпоративної власності та економічна роль статутного фонду.
- •2. Обіг корпоративних цінних паперів як об’єкт управління.
- •3. Методи оцінки корпоративного капіталу
- •Розділ (навчальний об’єкт) “корпоративний сектор як суб’єкт державної економічної системи” Змістовий модуль ку-с-1. Державне регулювання корпоративного сектору.
- •1. Державне регулювання корпоративного сектору.
- •2. Депозитарна система. Депозитарії, зберігачі та реєстратори.
- •Змістовий модуль ку-с-2. Рух цінних паперів в корпоративного сектору.
- •1. Управління рухом акцій на первинних та вторинних ринках.
- •2. Організація розміщення акцій, роль фінансових посередників в функціонуванні корпоративного сектору.
- •Змістовий модуль ку-с-3. Ризик в діяльності корпоративних структур. Оцінка ризиків створення і ефективності функціонування корпоративних систем
- •Перелік рекомендованої літератури
Основні принципи функціонування корпорації.
Корпорація як система діє, перш за все, на основі загальних принципів функціонування складних соціальне-економічних систем. Узагальнимо основні з них, які найчастіше вказуються в літературі та застосовуються в практиці управління складними багаторівневими системами.
Принцип проблемної орієнтації.
Багато організаційних систем є багатоцільовими і цілі окремих підсистем можуть не збігатися. Наприклад, одним із показників ефективності роботи апарата управління є витрати, пов'язані з його утриманням. Але при незначних витратах на утримання апарат не забезпечує ефективного керівництва фірмою, що погіршує фінансово-економічні показники підприємства. Принцип проблемної орієнтації найчастіше проявляється в «молодих» корпораціях, структури, «старі» за віком, часто «забувають», для чого вони створювалися.
Принцип ієрархічності.
У складних економічних системах одночасно функціонують декілька різних ієрархічних структур (включаючи формальні і неформальні), .відносини між якими встановлюються як по горизонталі, так і по вертикалі.
Принцип цілісності.
Система має емерджентні властивості, тобто такі, що не властиві її окремим елементам. Виробнича, фінансова, соціальна, маркетингова структури, будучи відносно самостійними, виступають по відношенню до організації як частини до цілого.
Принцип динамічності.
Протягом часу організаційні структури корпорацій змінюються відповідно до «життєвого циклу» організації, який включає стадії створення, розвитку, стабільного функціонування, ліквідації організації або її частин. При цьому частота і причини змін специфічні для кожної окремої організації.
Принцип інертності.
Поведінка організаційної системи у майбутньому залежить від її попереднього розвитку. Часто, утворюючись із певною метою, корпорація продовжує існувати після того, як проблема досягнення мети вже вирішена. Будь-яка організація схильна існувати для самої себе і збільшувати як обсяг своїх завдань, так і кількість працівників, необхідних для їх виконання.
Принцип багатофункціональності.
Система управління корпорацією одночасно виконує різні функції: виробничі, фінансові, маркетингові, облікові, адміністративні. При цьому принцип диференціації й універсалізації функцій полягає в тому, що в організаційних системах діють протилежно спрямовані процеси: поділ, спеціалізація функцій, реалізованих її елементами, з одного боку, і їхня інтеграція, універсалізація — з іншого. У підсумку збільшуються потенційні можливості складової системи елементів і поліпшуються результати їхньої взаємодії у вигляді приросту потенціалу організації в цілому.
Принцип зворотного зв'язку.
Соціально-економічні системи— це відкриті системи, порушення рівноваги в котрих трапляється внаслідок різноманітних причин або випадкових впливів. Незалежно від природи керованих об'єктів (технічних, біологічних, соціальних) їх регулювання можливе завдяки принципу зворотного зв'язку.
Організаційна структура корпорації складається з двох головних підсистем — керуючої і керованої, між якими існують різноманітні комунікаційні зв'язки, що є відповідними каналами передачі управлінської інформації від суб'єкта до об'єкта і навпаки. Циркуляція управлінської інформації між двома підсистемами —керуючою і керованою — дозволяє встановлювати співвідношення між інформацією на вході і виході керованої системи.
Зіставлення рівнів інформації дозволяє оцінювати як стан керованої підсистеми в цілому, так і окремих її елементів. Як відомо, зворотний зв'язок може бути позитивним, посилюючи дію сигналу, і негативним, при якому дія небажаного впливу повинна бути нейтралізована. Однак треба зазначити, що принцип зворотного зв'язку не можна розуміти однобоке, як результат функціонування системи в одному режимі (або позитивний, або негативний зворотний зв'язок).
Принцип конкуренції.
Практика підтверджує, що життєздатність корпорації залежить від ступеня розвитку конкурентних спроможностей. Конкуренція виявляє найбільш результативні, ефективні шляхи соціально-економічного розвитку, що виражається у впровадженні найбільш ефективних методів господарювання і управління.
Звичайно, конкурентні відношення суперечливі: механізм конкуренції формує соціальні пріоритети свободи вибору, активного впливу на прийняття ефективних управлінських рішень; у той же час конкуренція може зробити і негативний вплив па роботу деяких організацій, призвести до їх банкрутства і руйнування. Особливо небезпечна так звана несумлінна конкуренція, тобто застосування в процесі боротьби з конкурентами недозволених економічних прийомів або навіть силових акцій. Принцип здорової конкуренції — це двигун соціально-економічної системи, розвиток якої необхідно стимулювати.
Принцип додатковості.
В організаційних структурах одночасно існують об'єктивні стійкі тенденції запрограмованого, організованого, прогнозованого розвитку, з іншого боку — випадкові, хитливі, стихійні, імовірнісні впливи. Діалектична взаємодія цих рухів визначається як принцип додатковості.
Специфічні принципи мають поширення в конкретних соціально-економічних системах і залежать від особливостей конкретного типу підприємства, його організаційно-правової форми, характеру діяльності, галузі, технологій, історії, етапу життєвого циклу, обраної стратегії і т.п.
Прикладом специфічних принципів можна назвати принципи корпоративного управління, які розробляються і впроваджуються як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах і корпораціях.
Мотивацією створення і функціонування будь-якої організаційної системи є досягнення стратегічних цілей. Само слово «функціонування» означає спосіб досягнення цих цілей — через реалізацію основних, чітко визначених функцій організації. У загальному визначенні функцією с сукупність дій, однорідних за деякими ознаками, спрямованих на досягнення мети управління. Стратегічна ціль може бути представлена у вигляді «дерева цілей», кожна з яких покликана виконувати свою функцію і реалізується в корпорації окремими структурними одиницями. При цьому немає прямого збігу між кількістю функцій і структурних одиниць.
Основна мета діяльності корпорації - постійна оптимізація доходів акціонерів із забезпеченням довгострокової життєздатності компанії шляхом ефективного управління та врахування інтересів зацікавлених осіб.
Походячи з встановленої мети, основними принципами корпоративного управління є:
Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності.
Існування правила: одна проста акція — один голос.
Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.
Рада директорів або Спостережна рада, як орган управління, повинні бути підпорядковані акціонерам. Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.
Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на незалежність і загальну кваліфікацію членів Спостережної ради та про порядок призначення посадових осіб.
У радах має бути достатня кількість незалежних не виконавчих членів з відповідними знаннями і досвідом, їхні обов'язки повинні включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив па діяльність ради в цілому.
Відповідно незалежні не виконавчі члени повинні становити суттєву більшість.
Комітети ради з питань аудиту, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні складатися цілком або переважно з незалежних не виконавчих членів.
Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб повинна відповідати інтересам акціонерів.
Компанії повинні розкривати в річному звіті політику компанії стосовно винагороди і, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає інтересам акціонерів політика та практика компанії стосовно оплати праці.
Суттєві стратегічні зміни основної діяльності компанії не повинні провадитись без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами: Так само значні зміни в компанії, які по суті або за наслідками істотно розмивають акціонерний капітал або зменшують частки власності або права на володіння акціями існуючих акціонерів, не повинні запроваджуватися без попереднього затвердження акціонерами запропонованих змін.
Практика корпоративного управління повинна зосереджуватися на постійній оптимізації операційної діяльності компанії та доходів акціонерів.
Компанії мають дотримуватися усіх відповідних законів юрисдикції, у якій вони функціонують.
Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співробітництва між компаніями І зацікавленими сторонами, перш за все сприяють стабілізації економіки регіону, працевлаштуванню та охороні довкілля