§ 2. Предмет та метод цивільиого права

У радянській юридичній науці критеріями поділу галузей права всередині единої системи права вважались предмет правового регу­лювання, як головний, основний критерій, і метод правовоro регулю­вання, як додатковий, похідний1, хоча деякі з науковців вважали, що достатньо і одного з цих (наприклад, предмета правового регулюван­ня або метода правового регулюванняз).

Під предметом правовот регулювання розуміють суспільні відно­сини певного типу, які зазнають правового впливу. Їх природа обу­мовлюе і вибір тот методу впливу, за допомогою якого здійснюеться найбільш ефективний процес правового регулювання. Це - і ступінь «автономності» суб'ектів правовідносин, їх становище один щодо одного, шляхи і способи та засоби захисту або відновлення поруше­них прав. Тобто, метод правового регулювання - сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні правовідносини.

Безумовно, не може йтися, що ці критерії цілком задовольняли на­уку та практику. Пропонувались й інші (наприклад, домінуючі прин­ципи права, завдання радянського права і соціалістичної законності, логічна структура правової норми та різновид санкцій, наявність ін­ституту правової відповідальності тощо). Робота у цьому напрямі не припинялась; і вже наприкінці 70-х рр. ХХ ст. С. С. Алексеев за­пропонував комплексиий підхід до вирішення даних проблем. А са­ме: був визначений додатковий критерій - юридичний режим (меха­нізм) галузі права, під яким розуміють специфічні прийоми правово­

го реryлювання - особливий порядок виникнення і формування змісту прав та обов'язкїв суб'ектів, їх здійснення, санкції, способи реалізації, а також дію единих принципів щопоширюються на цю сукупність норм4.Спробуемо проаналізувати критерії виокремлення цивільного пра­ва як галузі приватного права в сучасних умовах.

Предмет будь-якої галузі права становлять суспільні відноси­ни, що врегульовані нею. Предмет цивїльно-правового регулювання складають на сьогодні дві групи відносин: особисті немайнові та майнові (цивільні відиосини). Останні об'еднуе те, що вони засно­

вані на юридичній рівності, вйьному волевиявленні та майновій са­мостійності їх учасників - фізичних і юридичних осіб, держави Укра­їна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших уб'ектів публічного права (статгі 1 та 2 ЦК).

Таким чином, ЦК насамперед висувае у колі відносин, що ним ре­гулюються, на перше місце особисті немайнові відносини; по-друге, не поділяе їх на дві групи - особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу мали незнач­ний обсяг у цивільних відносинах і розглядалися як невідчужувані нематеріальні права громадян та організацій (наприклад, честь, гід­ність, дйова репутація - ст. 7 ЦК УРСР); по-трете, закріплюе коло учасників цивільних відносин; по-четверте, вводить конетитутивну ознаку цивйьних відносин - юридична рівність, вільне волевиявлен­ня та майнова самостійність їх учасників.

Те, що ЦК не поділяе особисті немайнові відносини, які входять до предмета цивйьного права, на групи, на перший погляд покладае край дискусії, що панувала у ра,дянськіч науковій літературі щодо них. Так, деякі правники вважали, що цивйьне право не регулюе особисті не­майнові відносини, не пов'язані з майновими в їх нормальному стані, а тйьки забезпечуе охорону останніх від можливих порушень. Toму ці немайнові відносини нг повинні братися до уваги при визначенні предмета цивільно-правового регулювання1. Більше того, В. Тархов вважав, що особисті немайнові ві,дносини е самостійним предметом регулюванняг. Інші вчені виходнли з того, що цивільне право ретулюе також і особисті немайнові відносиниз. Причому В. Грибанов підкрес­лював: особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, включаються до предмета цивйьного права у зв'язку з тим, що їм прн­таманні властивості, які піддаються цивільно-правовому регулюван­ню. Існувала також точка зору, що особистим немайновим відноси­нам притаманні такі самі ознаки, як і майновим. Причому одні правники вважали, що це - юридична рівність їх учасників, майнова відокремленість останніх, автономність волі (О. А. Пушкін), а інші:це-взаемооціночний характер (М. Д. Егоров)1, Але публікації остан­нього часу свідчать про те, що і сьогодні проблема включення до предмета правового регулювання цивйьним праsом оссбистих не­майнових відносин все ще залишаеться дискусійною. Так, пошире­ною е точка зору, що особисті немайнові права на нематерїальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх пра­вового захисту.

На наш погляд, виріпіуочи це питання, слід виходити з настуrгно­го. Безумовно, галузь права не може наділити фізичну особу честю, ім'ям, особистою свободою, життям, а юридичну особу діловою ре­путаціею тощо. Так, ст. 269 ЦК передбачае: особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження, і вона володіе ними довічно (право на життя, на охорону здоров'я тощо). Ці права можуть належатх фізичній особі за законом, коли положення акта цивільного законодавства хоча і не наділяють останню певним особистим немай­новим правом, але дають їй можливість самостійно вирішити питан­ня стосовно здійснення цього права. Відповідно до ч.7 ст.281 ЦК пра­во на штучне запліднення мае лише повнолітня жінка. Тому цивільне право констатуе наявність немайнових благ і визнае свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній житгедіяльності на влас­ний розсудз. А звідси - регулятивна функція цивільного права щода особистих немайнових прав полягае у формі юридичного визнання4. Хоча наведена думка викладена стосовно фізичник осіб, певною мірою вона торкаеться і особистих немайнових прав юридичних осіб (наприклад, права на найменування, на торговельну марку, на ділову репутацію тощо).

Характерними ознаками особистих немайнових прав можиа вва­жати наступні. По-перше, вони е складовою змісту цивйьної правоз­датності фізичної та юридичної особи. Так, усі фізичні особи-рівні у здатності мати цивільні права, і кожна з них мае усі особисті немай­нові права, встановлені Конституціею та ЦК (чч. 1,2 ст. 26), незалеж­но від того: е то особисті немайнові права, призначені забезпечити ії природне існування, чи то ті, що забезпечують Ti соціальне буття. У випадках, ветановлених законом, здатність мати особисті немайнові права пов'язуеться з досягненням фізичною особою відповідного віку (наприклад, право на донорство, на інформацію про стан свого здоров'я виникають у фізичної особи тільки з досягненням 18-ти ро­ків; право на зміну імені - з досягненням 16-ти років, а за згодою батьків або одного з них; з ким вона проживае, чи піклувальника - з досягненнялп 14-ти років тощо). Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своею природою можуть напежати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК). По-друге, ці права мають особливість виникнення та припинення. Наприклад, особисте немайнове право виникае, за правилом, з народженням фізичної особи та існуе довічно, але може виникати також за законом і теж існуе довічно; право на найменувантl.я (комерційне, фірмове) ви­никае у юридичної особи з моменту Ti утворення та існуе, за прави­лом, до моменту припинення діяльності останньої. По-трете, вони безпосередньо пов'язані з особистістю фізичної особи і, як наслідок, не можуть відчужуватися ні в добровйьному порядку, ні примусово; названа особа позбавлена права від них відмовитися. Але це правило не діе у тих випадках, коли йдеться про фізичну особу - підприемця або юридичну особу, котрі можуть укпадати договір комерційної концесії, предметом якого е право на використання об'ектів права ін­телектуальної власності, комерційного досвіду та дйової репутації. Далі - дані права позбавлені матеріального характеру.

ІЦо стосуеться майнових відносин. Хоча ЦК у предметі правого регулювання на перше місце і ставить особисті немайнові відносини, основне значення належить все ж таки майновим відносинам як су­спйьним, що виникають у зв'язку з використанням різних майнових благ (речей, робіт, послуг тощо) і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійноеті їх учасників.

Майнові відносини, що не відповідають цим ознакам, не належать до предмета цивйьного права і не можуть регулюватися його норма­ми. Частина 2 ст. 1 ЦК встановлюе: до майнових відносин, заснова­них на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні од­ніеї сторони другій, а також до податкових, бюджетних відносин

цивйьне законодавство не застосовуеться, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дискусія, яка довгий час тривала щодо тот, які ж майнові відносини регулюються цивільним правом, на сьогодні себе вичерпала, оскільки ст. 1 ЦК ввела ix конститутивну ознаку.

Майнові відносини, що регулюються цивільним правом - це кон­кретні властиві товарному виробництву, об'ектхвні за змістом і во­льові за своею формою відносини, які засновані на юридичній рівно­сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У науці цивільного права вже давно точиться дискусія стосовно організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом ци­вільного права. Першим, хто прийшов до цього висновку, був О. О. Красавчиков, який вважав: цивільні орrанізаційно-правові від­носини-це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учас­ників, виражають діяльність, яка здійснюеться громадянамн та орга­нізаціями у межах закону із упорядкування своїх взаемозв'язків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної іні­ціативи1. Вказана теорія і сьогодні мае як прихильників, так і супро­тивників. Але едине, чого не можна не помітити, те, що цивільне пра­во дійсно регулюе відносини, які навряд чи повною лцрою можна без­застережно віднести до майнових. Наприклад, це стосуеться відно­син, що виникають на пї,цставі попереднього договору, коли сторони зобов'язуються протягом певного строку укласти договір в майбут­ньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК); відносин, які виникають внаслідок перетворення товариства з обме­женою відповідальністю, зокрема, у виробничий кооператив (ч. 2 ст. 149 ЦК); відносин, пов'язаних з обранням органів юрндичної осо­би, тощо. Перелік даних відносин можна було б продовжити, при цьому слід виходити з того, що вони мають право на існування у ме­жах цивільно-правового регулювання, бо головна їх функція - обслу­говування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є «самоціллю». Вонн - певний орrанізаційно-правовий засіб, що використовуеться сторонами э метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносинз.

Метод цивільно-правового регулювания. Право регулюе відно­сини шляхом встановлення правового зв'язку між його учасниками, що знаходить вираження у відповідних правах та обов'язках остан­ніх, використовуючи для цього певні форми впливу. Таким чином, мїж предметом правового регулювання, який відповідае на питання: що реryлюе та чи інша галузь права, і методом правового регулюван­ня, який відповідае на питання: яким чином це відбуваеться, існуе не тільки тісний зв'язок, а обумовлвність методу предметом правового регулювання.

Що стосуеться визначення методу правового регулювання гапузі права, то існуе декілька точок зору. Ми приеднуемося до тих правни­ків, які вважають, що метод галузі права-це сукупність црийомів, які створюють спосіб Ti впливу на поведінку людей. Звідси, метод регу­ лювання суспільних відносин - це специфічний спосіб впливу на по­ведінку їх учасників, який застосовуеться державою.

Якщо публічним галузям права притаманний імперативний (центра­лізований) метод регулювання, що характеризуегься rлкими ознаками, як: примус, сувера іерархічність суб'ектів відносин, законодавче визна­ння поведінки і компетенції останніх, їх владних повноважень, відсут­ність оріентації на вирішення спірних питань у судовому порядку, то для приватних галузей права він не може бути застосований.

Цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності їх учасників. А це означае, що останні можуть діяти на власний розсуд, зокрема мають право врегу­лювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодав­ства, свої відносихи, ними не врегульовані; відступити від положень акгів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд, на свій розсуд вирішити питання про засоби та час реалізації своїх прав У приватній сфері існуе юридична рівність учасників від­повідних відносин. Вони можуть діяти за власною ініціативою, ос­кільки у цій сфері пріоритет надаеться інтересам саме приватної осо­6и. Існуе судовий порядок захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів приватної особи. Виходячи з цього, для врегулюван­ня цивільних відносин оптимальним е метод децентралізації (коорди­нації). Наведене яскраво проглядаеться через призму майже всіх під­галузей й інститутів ЦК. Специфіка методу цивільно-правового регу­лювання знаходить прояв, зокрема, у тому, що суб'екти цивільного права, будучи юридично рівними, наділепі як диспозитивністю, так й їнітдіативою. Важливим е лише одне: у cyбєктів повинні буги відпо­відні права.