§ 2. Загальні положення права інтелектуальної власності

Загальні норми насамперед визначають коло об'єктів права інте­лектуальної власності. Стаття 420 ЦК до них відносить: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази да­них); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) орга­нізацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; ко­мерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для това­рів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу виключних прав. «Виключ­ність» прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідно­го дозволу особи, яка володіє виключними правами. Виключне пра­во - це виключна можливість здійснювати щодо об'єкта за­кріплені законом правомочності на власний розсуд. ЦК закріпив у ст. 418 важливий принцип їх непорушності: ніхто не може бути по­збавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у йогв здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обме» ження можуть бути встановлені заради суспільних та державних інтересів.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характере^ та об'єктом поділяються на дві групи - особисті немайнові та май' нові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності відпо­відного суб'єкта, його імені, творчої репутації, забезпечення його с спільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майн вий інтерес правовласника в отриманні доходів або від самостійної використання інтелектуального продукту, або від розпоряджан правом його використання на користь інших осіб.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять: при на визнання людини створювачем об'єкта інтелектуальної вла ності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному зав­дати шкоди його честі чи репутації, а також інші немайнові права, встановлені законом. Стаття 423 ЦК закріплює невичерпний перелік особистих немайнових прав, а тому спеціальне законодавство може містити зазначення інших немайнових прав, що обумовлені особли­востями певного об'єкта інтелектуальної власності. Наприклад, вина­хіднику належить особисте немайнове право на присвоєння власного імені створеному винаходу; автору сорту - право пропонувати назву сорту і включати до неї своє ім'я; виконавцю надане право вимагати «безпечення належної якості запису його виконання, а автору худо­жнього чи наукового твору - право публікувати його під власним Ім'ям, анонімно або під псевдонімом.

Особисті немайнові права належать і можуть бути здійснені тіль­ки особою, що створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчу-жуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам. Невідчуженість цих прав виключає можливість відмови від них або їх при­мусового припинення. Згідно зі ст. 425 ЦК, вони є чинними безстро­кове, і обов'язок їх дотримання лежить на будь-якій особі незалежно під спливу строку існування майнових прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути різнома­нітними залежно від особливостей самого інтелектуального продук-гу та способів його використання. Останні є одним з класифікаційних критеріїв поділу майнових прав на види. Так, до майнових прав, авто­ра твору належать право опублікування, право на відтворення, право на публічне сповіщення, право на переклад, право на розповсюджен­ні твору та інші. За цим критерієм визначаються й майнові права, на­приклад, на торгівельну марку: право на застосування торгівельної марки на товарах та упаковці, право на згадування торгівельної мар­ки у рекламі, право наїї зазначення на бланках та іншій документації, гощо.

Однак незалежно від того, яким є конкретний зміст того чи іншого майнового права на певний об'єкт, його сутність визначається складовими елементами, переліченими у ст. 424 ЦК. По-перше, ца-можливість використання об'єкта права інтелектуальної власності, тобто право на власні активні дії щодо використання об'єкта на пласний розсуд. По-друге, неможливість дозволяти його викорис­тання іншим особам, тобто розпоряджатися правом на використан­ня і, як наслідок, одержувати відповідний доход. По-третє, це мож­ливість перешкоджати його неправомірному використанню, що може бути реалізована у формі прямої заборони, адресованої або конретній особі, або публічно оголошеному необмеженому колу осіб з мстою попередити можливі порушення з їх боку. Крім того, під можливістю перешкоджати неправомірному посяганню слід розуміти за-госування будь-яких передбачених законом способів захисту інтелектуальних прав.

При здійсненні інтелектуальних прав діє важливий принцип спів­відношення майнових та немайнових прав, закріплений у ч. З ст. 423 ЦК: особисті немайнові права інтелектуальної власності не зале­жать від майнових прав інтелектуальної власності. З цього вип­ливає, що передача майнових прав за договором, або їх обмеження згідно із законом, або нездійснення майнових прав не обмежує і не припиняє немайнових прав та не означає відмову від них.

Правова система охорони об'єктів інтелектуальної власності побудована на принципі поєднання інтересів створювача інтелекту­ ального продукту та інтересів суспільства. Цей принцип у загально­ му вигляді був втілений у норму ч.2 ст.424 ЦК, якою передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійс­ нення законних інтересів суб'єктів цих прав. Винятки означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інте­ лектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві на­ зиваються правомірним використанням об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, за­ значених законом. Спільним для винятків та обмежень є те, що вони мо- жуть застосовуватися тільки тоді, коли встановлені законом, причому тільки у тих межах, які окреслює правова норма. Ніякого розширеного' тлумачення ці норми не допускають.

Для здійснення інтелектуальних прав істотне значення має визна­чення моменту їх виникнення. Правова охорона інтелектуального1 продукту базується на двох основних правилах щодо виникнення ви­ключних прав на нього. Перше - це правило фактичного створення об'єкта інтелектуальної власності, з яким і збігається момент виник­нення виключних прав. Це правило діє стосовно творів науки, літера­тури та мистецтва, оскільки ці об'єкти охороняються незалежно від їх художньої або наукової цінності, призначення або форми виразу. Дру­ге правило про дотримання формальності як умови виникнення ви­ключних прав. Процедура формальності складається з подання заявки і відповідних документів до реєструючого органу (як правило, Дер-; жавного департаменту інтелектуальної власності), проведення екс­пертизи на предмет відповідності заявленого об'єкта умовам охоро-ноздатності та за умови позитивного висновку завершується видачею охоронного документа і реєстрацією відомостей про це у спеціально­му реєстрі. За правилом виконання формальності надаються інтелек­туальні права на всі об'єкти промислової власності, а також на торго­вельну марку, комерційне найменування, географічне зазначення.

Загальні положення про право інтелектуальної власності містять також основні підходи до визначення кола осіб, які можуть бути суб'єктами виключних прав. Згідно зі ст. 421 ЦК, ними є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору. За підставами набуття інтелектуальних прав всіх суб'єктів можна поділити на дві групи: первинні та похідні. До первинних належить створювач, чиї творчі зусилля були втілені у певний результат у вигляді об'єкта інтелектуальної власності. Якщо у творчому процесі із створення інтелектуального продукту брали участь спільно кілька осіб, у них всіх виникають виключні права, не­залежно від ступеня їх творчої участі. Не можуть спільно набути вик­лючні права особи, які не брали творчої участі у створенні інтелекту­ального продукту, а здійснювали матеріальну, технічну або органі-иційну допомогу. Стаття 428 ЦК встановлює загальне правило, що Ідійснення інтелектуальних прав, які належать кільком особам, від­бувається ними спільно, тобто за взаємною згодою.

Первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту за замовленням (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням створювачем обов'язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК). Виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності у працівника, який створив об'єкт, та юридичної або фізич­ної особи, де або у якої він працює, а також спільних майнових прав у творця та замовника об'єкта є загальним правилом, закріпленим відповідно у ч. 2 ст. 429 та ч. 2 ст. 430 ЦК. Воно обумовлено необхід­ністю захистити майнові інтереси осіб, які були ініціаторами, а, мож­ливо, авторами ідеї, надавали організаційну, матеріально-фінансову та іншу підтримку, передавали у користування створювача секрети виробництва, обладнання, та які заінтересовані у застосуванні кінце­вого результату, що відповідає певним характеристикам, призначен­ню та якості. Зазначене загальне правило може бути змінено за згодою сторін. У будь-якому випадку особисті немайнові права інтелектуаль­ної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору або замовлення, належать творцеві цього об'єкта.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності є ті осо­би, які самостійно не створювали інтелектуальний продукт, а набули виключні майнові права на нього в порядку провонаступництва, яке може відбутися на підставі договору із їх первісним суб'єктом (ами) ябо на підставі спадкоємства, або в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичної особи - суб'єкта прав інтелектуальної власності. Таким чином, обсяг прав похідного суб'єкта визнавчається або правочином, або дорівнює сукупності майнових інтелек туальних прав, що належали спадкодавцю на день його смерті чи юридичній особі, від якої вони перейшли до правонаступника.

Глава 35 ЦК містить загальні принципи використання об'єкта інте­лектуальної власності іншими особами. Регулювання цих питань ба­зується на тому, що набути право на використання інтелектуального продукту можливо не тільки в результаті безпосереднього його ство­рення, а й шляхом укладення договору з особою, яка має виключне право дозволяти таке використання. На підставі такого договору первісний носій виключних майнових прав може розпорядитися ними на користь іншої особи і, таким чином, надати їй правомочностей що­до користування майновими правами інтелектуальної власності. Цей особливий тип договорів отримав назву договори про розпоряджан­ня майновими правами інтелектуальної власності. Особливість цих договорів полягає у тому, що їх предметом є певний об'єкт ін­телектуальної власності, тобто нематеріальне благо, а правовою ме­тою - перехід виключних майнових прав від правовласника до третьої особи. Порядок та умови розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності можуть відрізнятися залежно від специфіки вико­ристання певного об'єкта, але способи такого розпоряджання зводять­ся до двох. Перший - це передача майнового права (відступлення, відчудження), передбачена ст. 427 ЦК. Для неї характерна остаточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі. Другий спосіб роз­поряджання майновими правами, встановлений ст. 426 ЦК, - видача, дозволу (ліцензії) на використання об'єкта інтелектуальної влас­ності. Головна його відмінність від договору про передачу прав поля­гає у тому, що за ліцензійним договором носій виключних майнових, прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об'єкт інтелектуальної власності у певних межах та протягом певного строку. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності має свої підвиди. Вона може бути виключною, невиключною, одиничною, відкритою, примусовою, а також субліцензією.

У ст. 432 ЦК викладені загальні положення про захист права інте--лектуальної власності. Під захистом інтелектуальних прав слід ро­зуміти сукупність встановлених законом мір, що спрямовані на відновлення або визнання виключних прав на інтелектуальний продукт при їх порушенні або оспорюванні. Об'єктом захисту є/ суб'єктивні права інтелектуальної власності немайнового та майно­вого характеру. Суб'єктами права на захист визнаються не тільки створювач інтелектуального продукту, а і його правонаступники -особи, які одержали відповідні права на нього за договором, у поряд­ку спадкоємства або в результаті злитщ приєднання, поділу та пере­творення юридичної особи. Особа має право звернутися до суду за захистом свого права інте­лектуальної власності, застосувавши способи, передбачені ст. 16 ЦК.

У порядку реалізації того чи іншого способу захисту суд для від­новлення порушених прав, компенсації майнових втрат правовласни­ка та попередження порушень у майбутньому, може постановити, чокрема, такі рішення: про здійснення негайних заходів щодо запо­бігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушен­ням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного об­ороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власнесті; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодуван­ня збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, за не­правомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; про застосування разового грошового стягнення замість відшкоду-вання збитків; про опублікування у засобах масової інформації відо­мостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судо­вого рішення щодо такого порушення.

Більш детальний перелік способів захисту та особливості їх застосу-«ання регламентовані спеціальним законодавством і будуть розглянуті у наступних параграфах цієї глави.

Для застосування будь-якої міри захисту, включаючи міру відпо­відальності, необхідно встановити факт порушення права інтелекту­альної власності, тобто наявність протиправної поведінки. Поняття порушень виключних прав щодо конкретного інтелектуального про-дукту розкриваються спеціальним законодавством, а саме ст. 50 Зако­ну «Про авторське право і суміжні права», ст. 53 Закону «Про охорону Іфав на сорти рослин», ст. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи І корисні моделі», ст. 26 Закону «Про охорону прав на промислові зраз­ки», ст. 20 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», ст. 23 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів», ст. 21 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікрос­хем». У загальному вигляді його можна визначити наступним чином: порушення майнових інтелектуальних прав має місце у випадку чинення без дозволу уповноваженої особи будь-яких дій стосовне її прав, які згодне із законом потребують дозволу та виплати вина­городи за використання відповідних об'єктів.

Порушення немайнового інтелектуального права залежно від виду Інтелектуального продукту може полягати у: привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об'єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення практично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніму; пере­крученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання.