§ 4. Цінні папери

Цінними паперами е документи нормативна визначених видів 'та груп, які мають типову форму і реквізити, емітуються на па­перових бланках або в електронному вигляді, посвідчують майнові права, що становлять неподільну юридичну єдність з формою їх фіксації (документарною чи бездокументарною), виникнення, зміна або припинення правовідносин стосовно яких визначається способом легітимації уповноваженої особи, їх видом, змістом та призначенням у цивільному обороті

Стаття 194 ЦК визначає цінні папери як документи визначеної форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошове або ін-»ше майнове право і визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (видала), і власником та передбачають виконання зобов'я­зань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. У відповідності зі ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»2 (з наступ­ними змінами) цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і пе­редбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи про­центів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що ви­пливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери є необхідним елементом ринкової економіки і вико­ристовуються у різноманітних сферах цивільного обороту. Наприк­лад, акція - засіб мобілізації окремих фінансових активів для ство­рення акціонерного товариства - юридичної особи, формування статутного фонду котрої, як правило, здійснюється за рахунок об'єд­наних коштів відповідної кількості осіб. Ощадні сертифікати, казна­чейські зобов'язання держави та облігації всіх видів застосовуються у кредитуванні, чеки та векселі - у сфері платіжного обігу, а коноса­менти - для забезпечення товарообігу.

Для визнання документа цінним папером він повинен мати відпо­відні ознаки. Відомий дослідник цінних паперів проф. М. М. Агарков найбільш вагомою характерною їх ознакою вважав необхідність їх пред'явлення для здійснення вираженого в них права1. Слід зазначи­ти, що у сучасних умовах, особливо з появою бездокументарних цін­них паперів, ця ознака втратила універсальний характер і вже не мо­же визнаватись як основна та найбільш характерна для всієї сукуп­ності об'єктів цивільних прав, про які йде мова. На підставі аналізу чинного законодавства України, яке закріплює правовий режим цін­них паперів, можна визначити наступні їх основні ознаки.

Однією з основних ознак документів, що розглядаються, є непо­дільна юридична єдність майнового права, яке складає зміст цінного папера, та способу його фіксації (паперовий документ або електрон­ний носій). Ця ознака визначає особливості функціонування цінних паперів на всіх стадіях їх участі у цивільному обороті. Право, що складає зміст документарного цінного папера, не може бути здійсне­не або передане особою, яка не володіє документом на законних під­ставах. Майнові права, закріплені у бездокументарних цінних папе­рах шляхом їх фіксації на електронних носіях, також не можуть виникнути і брати участь у цивільному обороті без застосування ви­значеного законодавством порядку їх функціонування в електронній формі. Частина 3 ст. 195 ЦК встановлює, що відповідно до закону цінні папери можуть випускатись у документарній та бездокументар-ній формі. Можливість випуску і обігу бездокументарних цінних па­перів у нашій державі вперше передбачена Указом Президента Украї­ни від 25 травня 1994 р. № 247 «Про електронний обіг цінних паперів і національний депозитарій»2. Основним нормативно-правовим ак­том, який визначає особливості участі у цивільному обороті бездоку­ментарних цінних паперів, є Закон України «Про національну депо­зитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»3. Крім наведених нормативних актів, правовий режим без­документарних цінних паперів в Україні визначається низкою підза-конних актів, прийнятих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах її компетенції. З появою зазначеної нової форми цінних паперів виникло багато спірних питань стосовно їх. участі у цивільному обороті, правової природи та термінологічної досконалості самого словосполучення «бездокументарні цінні папе ри». Це обумовлено тим, що до їх появи у цивільному праві загально­визнаною була документарна концепція цінних паперів, відповідно до якої останніми визнавались документи встановленої форми з обо­в'язковими реквізитами. Але, безумовно, прогресивність, зручність та перспективність використання цього різновиду цінних паперів сумніву не викликають. Тому в Постанові Верховної Ради України від 29 квітня 1994 р. № 277 «Про концепцію функціонування та роз­витку фондового ринку України»1 зазначено, що переважна біль­шість цінних паперів у перспективі повинна випускатись у немате­ріальній формі.

Цінні папери, як й інші об'єкти цивільного права, є обігоздатними. Під останньою розуміють їх спроможність бути об'єктами цивільних правочинів, спрямованих на перехід права власності. Завдяки обіго­здатності цінного папера, випущеного у вигляді паперового докумен­та або у електронному вигляді, цієї якості набувають також майнові права, які складають його зміст. Майнові права, які виникають в ре­зультаті укладення договору, не є обігоздатними, тому що вказаний правочин завжди є результатом домовленості відповідних, чітко виз­начених у ньому сторін. Суб'єктний склад зобов'язань, встановлених договором, може змінюватись за допомогою уступки вимоги або пе­редачі боргу, але це не означає обігоздатності майнового права, яке складає предмет зобов'язання, визначеного договором. Завдяки виз­наченій правовою природою цінних паперів неподільній юридичній єдності паперового документа або електронного носія і відповідного майнового права останнє набуває обігоздатності, тобто може з ураху­ванням способу легітимації уповноваженої за документом особи пе­реходити від однієї особи до іншої.

Важливою ознакою цінних паперів є нормативна визначеність їх видів та груп. У відповідності з положеннями ст. 195 ЦК групи та ви­ди цінних паперів, а також порядок їх обігу встановлюються законом. На відміну від речей, різновиди котрих, як зазначалось, не можуть бу­ти перераховані у законодавстві, види цінних паперів чітко регламен­товані законом. Поява їх нових видів припустима тільки шляхом за­кріплення останніх у відповідному законі. Суб'єкти цивільного права не уповноважені випускати в оборот види цінних паперів, не предба-чені чинним законодавством. Документи, що мають подібні з цінни­ми паперами ознаки, але випуск яких не передбачений чинним зако­нодавством, одержали назву сурогатів. У відповідності з ч. 2 ст. 198 ЦК володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папера має право пред'явити особі, яка передала йому останній, ви­моги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папе­ром, та про відшкодування збитків.

П'ять ознак, притаманних документарним цінним паперам, були обгрунтовані проф. В. Гордоном. Це — літеральність, легітимац: абстрактність, автономність та презентація1. Літеральність означг що цінний папір дає право його володільцю вимагати виконання тіл ки того, що у ньому буквально записано. Легітимація (визначення з конності права, повноваження) - це підтвердження за допомого цінного папера законності прав його пред'явника. Абстрактніс означає, що вимога, виражена у цінному папері, не залежить від пі стави, відповідно до якої вона виникала. Автономність як ознака ці них паперів полягає у тому, що особа, яка придбала документ на з конних підставах, користується своїм правом незалежно від йо попереднього власника. Презентація цінного папера визначає нео хідність його пред'явлення емітенту для виконання вираженого ньому зобов'язанім. До характеристики цієї ознаки проф. В. Горде включав право пред'явника папера вимагати виконання вираженого ньому зобов'язання.

Відомо декілька класифікацій цінних паперів. Найбільш загальн визнаною та поширеною є їх класифікація за способом легітимаї уповноваженої особи2. За цією ознакою цінні папери поділяються І іменні, на пред'явника та ордерні. Стаття 197 ЦК передбачає можл вість випуску та обігу всіх трьох різновидів вказаних паперів. Спос легітимації уповноваженої особи визначає особливості переда прав, посвідчених цінним папером.

Права, посвідчені іменним цінним папером, належать названій ньому особі. Здійснити право, виражене в іменному цінному папе] може тільки зазначена у тексті документа особа. Права, посвідче таким цінним папером, передаються у порядку, встановленому д, відступлення вимог (цесії). Особа, яка передає право за іменним ці ним папером, несе відповідальність за недійсність вираженої у ньон вимоги, але не за її невиконання.

У цінних паперах на пред 'явника не вказується ім'я особи, якій в ни видаються. Здійснити право, що складає зміст таких паперів, мої особа, якій він належить на законних підставах у даний момент. Сл зазначити, що одного лише пред'явлення цінного папера на пред'я ника для здійснення вираженого у ньому права недостатньо. Пред'я ник аказаного папера для здійснення вираженого у ньому права пов нен передати його емітенту взамін виконання відповідного зобов' зання. Для передання прав, посвідчених цінним папером на пред'я ника, достатньо вручення останнього відповідній особі. Цінними п перами на пред'явника можуть бути акції, облігації підприємст внутрішніх державних і місцевих позик тощо.

Ордерний цінний папір визначає належність посвідчених ним прі особі, яка може здійснити виражене у ньому право особисто або пр значити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особ Права за таким цінним папером передаються шляхом вчинення на зворотній частині документа передавального напису (індосаменту). Індосант (особа, яка здійснила передачу ордерного цінного папера за індосаментом) несе відповідальність не тільки за існування, а і за здійснення вираженого у зазначеному папері права. Прикладом ор­дерних цінних паперів можуть слугувати вексель та коносамент.

За сферою використання та особливостями майнових прав, які складають зміст цінних паперів, у ст. 195 ЦК вони поділені на групи.

Першу групу документів, які можуть знаходитись у обігу в Укра­їні, складають пайові цінні папери. Частина 1 ст. 195 ЦК визначає останні як такі, що засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента і одер­жання частини прибутку, в тому числі у вигляді дивідендів та части­ни майна при ліквідації емітента. Пайовими цінними паперами є, зок­рема,, акції. У відповідності зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціо­нерного товариства, підтверджує членство у ньому та право на участь в управлінні останнім, дає право його власнику на одержання части­ни прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть випускатись іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Привіле­йовані акції дають право їх володільцям на гарантовану участь у роз­поділі прибутків акціонерного товариства шляхом отримання ди­відендів у відсотках від номінальної вартості цінного папера та переважне право на отримання частки вартості майна товариства при його ліквідації. Прості акції не дають їх володільціям ніяких привіле­їв. Дивіденди за простими акціями виплачуються тільки у разі отри­мання акціонерним товариством прибутку за відповідний період і прийняття загальними зборами акціонерів рішення про їх виплату. Зміст акції становлять декілька категорій цивільних прав. У них вира­жено право на пайову участь у відповідному товаристві, яке їх випус­тило, зобов'язальні права (на дивіденди та участь у розподілі майна при ліквідації товариства) і особисті немайнові права (право голосу та участі в управлінні справами акціонерного товариства).

Найбільшою за чисельністю є група боргових цінних паперів. Більшість цінних паперів, можливість випуску та обігу яких передба­чає ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», є борго­вими. До них слід віднести облігації, казначейські зобов'язання дер­жави, ощадні сертифікати і векселі. Цей перелік недоцільно визнава­ти вичерпним, тому що до нього не увійшли деякі документи, які ви­знаються цінними паперами законодавством більшості країн з подіб­ними до нашої правовими системами. Наприклад, чек законодав­ством переважної більшості країн світу визнається цінним папером. Акти чинного цивільного законодавства України (§ 5 глави 74 ЦК) не містить чіткої вказівки про віднесення чека (розрахункового чека) до цінних паперів.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому но­мінальну вартість даного цінного папера у встановлений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Чинне законодавство України передбачає можли­вість випуску та обігу облігацій внутрішніх державних та місцевих позик і підприємств. Облігації обох видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатись іменними і на пред'явника, процентними та безпроцент­ними (цільовими), такими, що піддягають вільному обігу, та із обме­женим колом обігу.

Казначейськими зобов'язаннями держави визнаються цінні папе­ри на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних за­садах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошо­вих коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»). В Україні можуть випускатись довгострокові (від 5 до 10 років), се-редньострокові (від 1 до 5 років) і короткострокові (до 1 року) казна­чейські зобов'язання. Рішення про випуск казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. Кошти, отримані від випуску казначейських зобов'язань, витрачаються на покриття по­точних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депону­вання грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним. Ощадні сертифікати випускаються строкові (під визначений договір­ний відсоток на певний строк) або до запитання, іменні та на пред'яв­ника. Іменні сертифікати не підлягають вільному обігу.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'я­зання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). В Україні можуть випускатися два види векселів: простий і переказний. Простим є вексель, за яким век­селедавець бере безумовне зобов'язання сплатити у певний строк вказа­ну у ньому грошову суму уповноваженій по векселю особі (векселедер­жателю). Переказним векселем (траттою) визнається той, за яким зобов'язання сплати вказаної у ньому суми покладається на третю особу (трасата), котрий векселедавець (трасант) надає просту і нічим не обу­мовлену пропозицію сплатити відповідну суму векселедержателю (ре­мітенту). Відповідно до чинного законодавства України учасниками вексельного обігу можуть бути держава в особі відповідних державних органів, банківські установи, юридичні та фізичні особи.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з використанням чеків (розрахункових чеків), в Україні здійснюється, як вже йшлося раніше, у відповідності з положеннями § 5 глави 74 ЦК, законодавства про

цінні папери та банківських правил. Відповідно до положень ст. 1102 ЦК розрахунковий чек (чек) - це документ, що містить нічим не обу­мовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) бан­ку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержа-телю). Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Таким чином, активну че­кову правоздатність в Україні мають як юридичні, так і фізичні осо­би Чекодержателем є особа, яка має право отримання грошових кош­тів за чеком.

Платником за чеком є банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, котрими він може розпоряджатися. Для здійснення роз-рахунків чеками банк видає чекову книжку (розрахунковий чек) юри­дичній або фізичній особі. На практиці банк укладає з чекодавцем че^ ковий договір і у відповідності з його умовами видає йому зазначену книжку, в якій брошуруються 10,20 або 25 банківських чеків. Без ви­дачі чекової книжки банк може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не переви­щує залишок коштів на рахунку чекодавця, чи на суму, внесену готів­кою. Такі розрахункові чеки використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій і виготовляються у вигляді окремих бланків.

Третю групу визначених ст. 195 ЦК документів складають похідні цінні папери. Похідними визнаються специфічні фондові інструмен­ти, які мають назву «деривативи». До них відповідно до Правил ви-йуску та обігу фондових деривативів1, затверджених рішенням Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13, належать опціони, ф'ючерси та варанти.

Опціоном є стандартний документ, укладений як стандартизова­ний контракт, що закріплює право (але не зобов'язання) його власни­ка на придбання від емітента опціона (опціон на купівлю) чи на про­даж емітенту (опціон на продаж) у строк, визначений у ньому, зазна­ченої кількості базового активу (цінних паперів, товарів або коштів) за зафіксованою при його укладанні ціною.

Ф'ючерсом (ф'ючерсним контрактом) визнається стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, що засвідчує зо­бов'язання продати або придбати відповідну кількість базового акти­ву у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни останнього під час укладання контракту. Такими базовими активами, як правило, можуть бути інші цінні папери (найчастіше акції).

Випуск опціонів та ф'ючерсів відповідно до п. 4 згаданих Правил здійснюється як у паперовій (документарній), так і безпаперовій (без-документарній) формі. Варантом є різновид опціона на купівлю, який випускається емі­тентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емі­тенту протягом певного періоду за певною ціною.

Четверта група документів, що розглядаються, представлена това-ророзпорядчими цінними паперами. Володіння товаророзпорядчим документом визначає право власності на вказані у їх тексті товари та можливість витребувати їх у зобов'язаної за вказаним папером особи. Єдиним видом товаророзпорядчих цінних паперів в Україні є коноса­мент. Він -товаророзпорядчий документ, оскільки особа, яка є закон­ним держателем даного цінного папера, має право розпоряджатися також товарами, що у ньому зазначені. Правовий режим коносамен­та визначається у нашій країні Кодексом торговельного мореплав­ства України (далі - КТМ)1. Відповідно до ст. 137 вказаного норма­тивного акта після прийняття вантажу до перевезення його пере­візник, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийняття перевізником вантажу, зазна­ченого у ньому. За словником, коносамент визначається як документ, що містить умови договору морського перевезення вантажу, посвід­чує факт укладення договору і служить доказом прийняття вантажу до перевезення2. У коносаменті зазначаються його відповідні рек­візити, передбачені ст. 138 КТМ. При перевезенні вантажів у закор­донному сполученні до коносамента можуть бути внесені за згодою сторін і не передбачені вказаною нормою інші умови та застережен­ня. Перевізник зобов'язаний видати відправнику на його бажання декілька примірників коносамента тотожного змісту, причому у кож­ному з них повинна вказуватись кількість складених примірників ко­носамента. Після видачі вантажу за одним з примірників коносамента решта примірників втрачає чинність. Коносаменти можуть бути іменними, ордерними та на пред'явника. Іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або у іншій фор­мі з додержанням правил, встановлених для передачі боргової вимо­ги. Ордерний коносамент може передаватись за іменними або блан­ковими передаточними написами. Коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення.

Зручність коносамента при забезпеченні морських перевезень по­лягає у тому, що поки товари перевозяться морем, через передачу прав на коносамент стає можливим (при необхідності) неодноразово передати право власності на товари, які у ньому зазначені. Таким чи­ном, одержати товари, що перевозились морем, у порту призначення зможе останній законний держатель коносамента або представник останнього за умови відповідного підтвердження його повноважень. Перелік груп цінних паперів, визначений ст. 195 ЦК, не є вичерп­ним. У вказаній статті зазначається, що законом можуть визначатись й інші групи цінних паперів. Зокрема, як одну з таких окремих груп чинне законодавство України визначає приватизаційні папери. Поя­ва останніх обумовлена прийняттям Верховною Радою України паке­ту законів, що регламентують приватизацію державного майна: «Про приватизацію майна державних підприємств»1, «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»2, «Про при­ватизаційні папери»3. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про при­ватизаційні папери» в Україні підлягали випуску приватизаційні па­пери трьох видів - приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Житлові чеки та земельні бони враховувались орга­нами приватизації, але емітованими так і не були.

Дії (результати робіт, послуги) як об'єкти цивільних прав

Об'єктами цивільних прав є також ^Ії суб'єктів цивільного права. Такими об'єктами можуть бути тільки правомірні дії, тому що право­порушення (наприклад, заподіяння шкоди) лежить за межами право­мірної поведінки і є підставою для виникнення права потерпілого на відшкодування шкоди, захист або самозахист порушеного права. Не є об'єктами цивільних прав також правомірні дії суто юридичного ха­рактеру, які визнаються правочинами.

Дії, які є об'єктами цивільних прав, поділяються на дві групи. Пер­шу з них складають ті, внаслідок яких створюється нова річ або від­новлюються чи поліпшуються властивості існуючих речей. Об'єктом цивільних прав у цьому разі є результати робіт. Наприклад, за дого­вором підряду підрядник може бути зобов'язаний виготовити на за­мовлення столярні вироби, меблі, ювелірні прикраси, пошити одяг, взуття або відремонтувати будинок, телевізор, годинник тощо. У од­них випадках уповноважену особу цікавить тільки результат дій зо­бов'язаної особи і не цікавить особа виконавця. Так, за договором будівельного підряду окремі види робіт можуть бути виконані суб­підрядниками. У других випадках уповноважену особу цікавить ви­конання роботи особисто зобов'язаним (наприклад, замовлення по­шити одяг у відомого модельєра). У всіх наведених прикладах упов­новажену особу цікавить не робота взагалі, а її кінцевий результат. •Це дозволяє відрізняти результати робіт як об'єкти цивільних прав і відносини, пов'язані з виконанням робіт у трудовому праві. Якщо у вказаному праві предметом регулювання є трудова діяльність, то у цивільному праві виконавець робіт сам організує свою працю і від­повідає, як правило, тільки за її кінцевий результат. Тому, якщо до­сягнення такого результату стало неможливим без вини сторін або результат роботи (наприклад, предмет договору підряду) був випад­ково знищений, посередник не має права вимагати плату за виконану роботу ( ст. 855 ЦК).

Таким чином, результат роботи для визнання його об'єктом ци­вільних прав має бути матеріалізований у створених, відремонтова-(них, поліпшених, відреставрованих тощо речах, також повинен від­окремлюватися від самої дії суб'єкта по його утворенню та бути здат­ним до передачі його уповноваженій особі (замовнику тощо). Дана ознака дозволяє відрізняти результати робіт від другого різновиду дій як об'єктів цивільних прав - послуг.

Послуги - це дії суб'єктів цивільного права, внаслідок здійснення яких задовольняються відповідні потреби інших осіб. Вони також ха­рактеризуються наявністю певного кінцевого результату, але остан­ній завжди є немайновим. У деяких випадках цей результат наявний (наприклад, завантаження вантажу, перевезення пасажирів), у ін­ших - ні. Послуги можуть також полягати у діях, результати яких ви­явити не завжди можливо (наприклад, послуги няні-виховательки, репетитора тощо). Крім цього, суспільна корисність дій може поляга­ти у них самих, незалежно від їх результату. Наприклад, консультація фахівця є корисною як така, незалежно від використання отриманої інформації у майбутньому. Зокрема, консультації та інші послуги ад­воката незалежно від використання його порад особою, котрій вони надавалась, і кінцевого результату його професійної діяльності, виз­наються об'єктом цивільного права. Таке ж значення мають інформа­ційні, розважальні, консультаційні, просвітянські та інші послуги.

Послуги доцільно поділяти на три групи: фактичні, юридичні та змішані. Для послуг першої групи характерним є те, що уповноваже­на особа зацікавлена у здійсненні зобов'язаною особою конкретних фактичних дій (наприклад, перевезенні вантажу - ст. 909 ЦК; збе­ріганні майна - ст. 936 ЦК тощо). Другу групу послуг складають дії зобов'язаної особи, що мають правовий характер (наприклад, дії повіреного - ст. 1000 ЦК або комісіонера - ст. 1011 ЦК). Чинне зако- < нодавство Укра'ши передбачає також випадки, коли правового зна­чення набувають дії зобов'язаної особи як юридичного, так і фактич­ного характеру (змішані послуги). Наприклад, за договором транс­портного експедирування експедитор зобов'язується не тільки су­проводжувати вантаж, перевіряти його кількість та стан (фактичні дії), а й оформляти відповідні документи, сплачувати мито, збори і витрати, покладені на клієнта, тощо (юридичні дії) - ст. 929 ЦК.