§ 2. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановлено-1 му законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити І його відповідними способами, передбаченими законом. Під спосо бом захисту суб'єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і од­ночасного правового впливу на порушника з метою відновлення по­рушеної майнової і немайнової сфери. Положеннями актів цивільно­го законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку особи в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнан­ня незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування.

Перелік способів захисту в ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може за­хистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановле­ний договором або законом. Як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом за­хисту свого права. Іноді спосіб захисту порушеного права прямо ви­значений спеціальним законом. Так, наприклад, власник, що незакон­но позбавлений права володіння річчю, відповідно до ст. 387 ЦК, вправі витребувати її з чужого незаконного володіння, тобто віднови­ти становище, що існувало до порушення права. Частіше ж власнику суб'єктивного права надається можливість вибору способу захисту свого порушеного права. Так, за договором роздрібної купівлі-про-дажу в разі виявлення покупцем недоліків, не застережених продав­цем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення покупцем, або заміни товару на товар на­лежної якості, або відповідного зменшення ціни, або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ст. 708 ЦК).

Способи захисту цивільних прав можуть бути класифіковані за та­ким критерієм як результат і характер наслідків їх застосування для відновлення порушеного права. Саме результат і буде виступати від­правним началом для вибору суб'єктом порушеного права оптималь­ного способу його захисту. За визначеним критерієм усі способи за­хисту цивільних прав можна поділити на три групи.

Перша група містить способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) право, що захищається, або припинити (чмінити) обов'язок. Даний результат настає при застосуванні таких способів захисту як визнання права; примусове виконання обов'язку особи в натурі; зміна правовідношення або його припинення. Зазна­чені способи захисту використовуються суб'єктами в основному на першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту. Необхідність у подібних діях виникає,, як правило, у ситуаціях, коли інша особа претендує на право, яке захищається, або заперечує його наявність. Наприклад, ви­мога про визнання права власності найчастіше передує позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунен­ня перешкод у реалізації права власності або позову про виселення із зайнятого приміщення.

Розглянемо детальніше конкретні способи захисту, що складають першу групу. Одним із способів, визначених положеннями ст. 16 ЦК, є визнання суб'єктивного права. Даний спосіб застосовується у ви­падку, коли наявність у особи конкретного суб'єктивного права під­дається сумніву, суб'єктивне право оспорюється, заперечується або ж мається реальна погроза таких дій, наприклад, за позовами про ви­знання права авторства на твори науки, літератури і мистецтва, за по­зовами про визнання права власності та ін. Так, якщо власник жилого будинку не має на нього правовстановлюючих документів, то він не може ним розпорядитися, а також захистити свої права як власник у разі порушення їх третіми особами. Визнання права є засобом усу­нення невизначеності у взаєминах суб'єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб дій, які пере­шкоджають його нормальному здійсненню,

Примусове виконання обов'язку особи в натурі характеризується тим, що порушник за вимогою потерпілого повинний реально вико­нати дії, які складають предмет його зобов'язання. Наприклад, реаль­но передати річ, виконати роботу, надати послуги. І тільки у тих ви­падках, коли реальне виконання стало об'єктивно неможливим або ж небажаним для потерпілого, даний спосіб має бути замінений іншим способом захисту на вибір потерпілого, зокрема, відшкодуванням

збитків.

Такі способи захисту цивільних прав як зміна і припинення право-відношення найчастіше реалізуються у судовому порядку, оскільки пов'язані з примусовою зміною або припиненням правовідношення Прикладом зміни останнього буде виступати обов'язок перевізника відшкодувати одержувачу вартість втраченого вантажу, якщо за до­говором перевезення він був втрачений з вини перевізника. Якщо ж за договором перевезення вантаж загинув внаслідок яких-небудь форс-мажорних обставин, то правовідносини за договором припиня­ються. Зміна або припинення правовідношення можуть бути також здійснені потерпілим самостійно. Наприклад, у разі передання за до­говором купівлі-продажу некомплектного товару покупець може а односторонньому порядку відмовитися від договору і вимагати по­вернення сплаченої грошової суми (ст. 684 ЦК).

До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать: припинення дії, яка порушує пра­во; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Мета застосування цих способів захисту полягає у тому, щоб спонукати порушника припинити дії, які пору* шують належне особі суб'єктивне цивільне право, або їх попередити.

Такий спосіб як припинення дії, що порушує право, може застосо­вуватися поряд з іншими способами захисту, наприклад, відшкоду­ванням збитків, або може мати самостійне значення, В останньому випадку інтерес володільця суб'єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення його права в майбутньому або усунути за­грозу його порушення. Так, автор твору, який незаконно використо­вується (готується до випуску в світ без його відома спотворюється* переробляється та ін.) третіми особами, може вимагати припинення цих дій, не висуваючи ніяких інших, наприклад, майнових претензій.

Часто за допомогою даного способу захисту усуваються перешко* ди для здійснення права, які створює порушник. Звичайно це має міс-* це при триваючому правопорушенні, що саме по собі не позбавляє особу суб'єктивного права, але заважає нормально його використати? Наприклад, власник майна згідно зі ст. 391 ЦК може вимагати усу­нення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряд­ження своїм майном, навіть коли ці порушення і не були спрямовані на позбавлення володіння.

Захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і юридич­них осіб може здійснюватися шляхом визнання незаконними рішен­ня, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Це означає, що фізична або юридична особа, цивільні права або охоро-нювані законом інтереси яких порушені прийнятим рішенням, що не відповідає закону або іншим правовим актам; здійсненням дій чи вия­вом бездіяльності з боку органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, ма­ють право на їх оскарження в суді.

Суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи без­діяльності органу державної влади, органу влади Автономної Респуб­ліки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, що рішення прийняте не уповно­важеним на те органом. По-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси громадя­нина або юридичної особи даним рішенням, дією чи бездіяльністю. І як результат дослідження вищезгаданих обставин суд виносить рішення про визнання рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування незаконним і визнає його цілком або частково не-> дійсним. Як приклад можуть бути названі спори за позовами платни­ків податків про визнання незаконними актів податкових органів про шстосування до останніх фінансової відповідальності за різні пору­шення податкового законодавства. Як слушно зазначається в юри дачній літературі¹, за змістом закону фізичні та юридичні особи мо­жуть вимагати визнання незаконними не тільки рішень, дій або бездіяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, а й рішень, дій чи бездіяльності органів управління юридичних осіб, якщо вони не відповідають закону й іншим нормативним актам та по­рушують права й охоронювані законом інтереси фізичних і юридич­них осіб. Наприклад, підлягають розгляду судами спори за позовами про визнання незаконними рішень зборів акціонерів, правління й ін­ших органів акціонерного товариства, які порушують права акціоне­рів, передбачені законом.

Третя група поєднує способи захисту цивільних прав, застосуван­ня яких має за мету відновити порушене право і (або) компенсувати втрати, понесені у зв'язку з його порушенням. Такий результат може бути досягнуто шляхом відновлення становища, що існувало до по­рушення права; визнання правочину недійсним; відшкодування збит­ків; компенсації моральної шкоди.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спо­сіб захисту, застосовується в тих випадках, коли порушене суб'єктив­не право внаслідок цього не припиняє свого існування і може бути ре­ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, наприк­лад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володін­ня (ст. 387 ЦК), виселення особи, що самоправне зайняла жиле при­міщення (ст. 116 ЖК) та інші.

Відновлення становища, що існувало до його порушення, може здійснюватися за допомогою застосування мір судового, адміністра­тивного захисту, захисту нотаріусом, а також самозахисту цивільно­го права.

Визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок від­новлення становища, що існувало до порушення права як способу за­хисту, оскільки збігається з ним за правовою сутністю. Найяскра­віший приклад - приведення сторін, що вчинили недійсний право-чин, у попереднє майнове становище як загальний наслідок недійсно­сті правочину (ст. 216 ЦК).

Відшкодування збитків, заподіяних порушенням права, є най­більш універсальним з названих способів захисту цивільних прав і може використовуватися як самостійно, так і поряд з іншими спосо­бами захисту як у сфері договірних, так і позадоговірних відносин. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі зни­щенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реаль­ні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичай­них обставин, якби її право не було порушене, (упущена вигода) (ст. 22 ЦК). ЦК дає універсальне поняття збитків, придатне для захис­ту будь-якого порушеного права. Так, особа, чиє право порушене, мо­же вимагати від порушника відшкодування не тільки фактично поне­сених нею витрат, а й витрат, що вона повинна буде зробити для відновлення порушеного права як одного з елементів реального збит­ку, тобто є можливість для широкого використання абстрактного способу обчислення збитків у зобов'язально-правових відносинах¹. Стосовно ж упущеної вигоди необхідно зазначити, що йдеться про нестримані доходи кредитора, які він одержав би при виконаному або належним чином виконаному зобов'язанні боржником. Частина З ст. 22 ЦК дає орієнтир для визначення розміру упущеної вигоди, яка не може бути менше, ніж доходи, отримані особою, яка допустила по­рушення права. Наприклад, продавець, одержавши суму попередньої оплати від покупця, замість закупівлі товарів для останнього, вносить цю суму на депозитний рахунок у банку з метою одержання прибутку у вигляді відсотків.

У юридичній літературі висловлена думка, що сьогодні судовою практикою пред'являються надмірно жорсткі вимоги щодо доказів на підтвердження як наявності збитків у зв'язку з порушенням суб'єк­ тивного права, так і їх розміру, а відшкодування збитків повинне ста­ти звичайним способом захисту порушених цивільних прав, який час­то застосовується2. Пропонується при вирішенні спорів виходити ізвизначеного залежно від конкретних обставин міні- мального роз­міру збитків, які не потребують доказів. Наприклад, за договором купівлі-продажу у разі невиконання боржником грошового зобов'язан­ ня перед кредитором, який виконав свої зобов'язання з передачі товару, у якості мінімального розміру збитків, що не потребує дове­дення, можна прийняти середній розмір відсотків по кредитах, вста­новлений банками у місті перебування кредитора. Відповідно до за­гального правила, закріпленого у ч. З ст. 22 ЦК, збитки відшко­ довуються в повному обсязі, тобто підлягає відшкодуванню як реаль­ний збиток, так і упущена вигода, якщо договором або законом не пе­редбачене відшкодування у меншому чи більшому розмірі. І*

Стаття 16 ЦК називає поряд із відшкодуванням збитків інші спосо­би залагодження матеріальної шкоди. Під ними насамперед мається на увазі стягнення неустойки у вигляді штрафу та пені. Згідно зі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Якщо за порушення зобов'язання встановлено не­устойку, то вона стягується у повному розмірі незалежно від відшко­дування збитків. Договором може бути передбачено обов'язок від­шкодування збитків лише в тій частині, у якій вони не покриті не устойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кре­дитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної шкоди полягає в покладанні на порушника обов'язку по відшкоду­ванню потерпілому моральної шкоди у виді грошової суми або іншо­го майна. Право на відшкодування такої шкоди мають як фізичні, так і юридичні особи.

Моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 23 ЦК не обмежує право на компенсацію моральної шкоди будь-якими випадками, зокрема, встановленими законом. Фізичні і юридичні особи мають право на її відшкодування в усіх випадках за­подіяння їм такої шкоди внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди і, як правило, одноразово. Розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страж­дань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини правопорушника, у випадках коли вона є підставою відшкодування. Суд має брати до уваги те, що моральна шкода - категорія глибоко суб'єктивна, така, що залежить і від потерпілого, і від конкретних обставин справи. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності й справедливості.

Застосуванням розглянутих способів захист особистих немайно-вих або майнових прав не вичерпується. Суд може захистити цивіль­не право чи інтерес в інший спосіб, передбачений договором або за­коном. Наприклад захистити порушене право шляхом звернення стягнення на майно боржника, яке є предметом застави (ст. 576 ЦК), забезпечити утримання комісіонером належної йому суми за догово­ром комісії із сум, що надійшли до нього за рахунок комітента (ст. 1020 ЦК), зобов'язати боржника виконати роботи або надати по­слуги за його рахунок (ст. 621 ЦК) та ін.