§ 5. Індивідуалізація юридичної особи

Кожна юридична особа індивідуальна, тому повинна мати своє місцезнаходження та найменування, що дасть можливість відокреми­ти її від усіх інших організацій.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її дер­жавної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Вказівка в установчому документі місцезнаходження зобов'язує юридичну осо­бу (її органи) діяти в його межах. Для діяльності у інших місцях юри­дична особа може відкривати філії або представництва.

Оскільки юридична особа є суб'єктом цивільного обороту, то для того, щоб виступати у ньому від свого імені серед усіх інших суб'єк­тів, вона повинна мати певну назву - найменування. При цьому ЦК розрізняє поняття «найменування юридичної особи» і «комерційне (фірмове) найменування». Найменування повинна мати будь-яка юридична особа, воно вказується в її установчих документах і міс­тить вказівку на організаційно-правову форму. Наприклад, наймену-вання повного і командитного товариств мають містити, крім слів «повне товариство», «командитне товариство», також й імена (най­менування) або всіх учасників, чи ім'я (найменування) одного або де­кількох учасників з доданням слів «і компанія» (ч. 4 ст. 119; ч. 2 ст. 133 ЦК). Причому, якщо у найменування командитного товарис­тва включено ім'я вкладника, останній стає повним учасником това­риства. Що ж стосується товариств з обмеженою та додатковою від­повідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, то вони повинні містити найменування з обов'язковою вказівкою також і назви, наприклад, певна оригінальна назва, власне ім'я, географічна назва тощо (ч. З ст. 140; ч. 3. ст. 151; ч. З ст. 152; ч. З ст. 163 ЦК).

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Найменування юридичної особи вноситься до Єдиного державно­го реєстру і зобов'язує останню діяти у цивільному обороті тільки під ним, а інші юридичні особи не мають права використовувати це най­менування.

Юридична особа може мати, крім повного найменування, також і скорочене.

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (далі - фірмове найменування), яке може бути зареєстровано у порядку, передбаченому законом. Фірмове найменування повинно: а) правдиво відбивати правовий ста­тус юридичної особи і не вводити в оману інших учасників цивільно­го обороту (принцип дійсності); б) мати розрізняльні ознаки, які не припускали б можливості сплутати одне підприємницьке товариство з іншим (принцип виключності); в) може бути зареєстроване у поряд­ку, встановленому законом (принцип публічності).

У сучасних умовах фірмове найменування виконує декілька функ­цій: а) індивідуалізує певну юридичну особу як виробника продукції (робіт, послуг); б) виконує рекламну функцію; в) захищає володільця фірми, який повинен вказувати його на бланках, вивісках тощо.

Виходячи з того, що юридична особа, яка має фірмове наймену­вання, може бути учасницею багатьох правовідносин - адміністра­тивних, трудових, процесуальних тощо, то і у них їй належить висту­пати під фірмовим найменуванням.

Юридична особа - це правова форма, у якій існує реальна організа­ція - суб'єкт права, що потребує індивідуалізації з самого початку свого існування. Тому саме з отриманням прав юридичної особи у неї виникають особисті немайнові права, з урахуванням також права на найменування, що й забезпечуватиме її соціальне буття. Тому доціль-яо було б поповнити перелік особистих немайнових прав юридичної особи (а до них ЦК відносить право на недоторканність ділової репу­тації, на таємницю кореспонденції, інформацію тощо) також правом на найменування (стосовно підприємницьких товариств правом на фірмове найменування).

Юридична охорона фірмового найменування має здійснюватися автоматично з моменту реєстрації юридичної особи. Це відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою «фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації і незалежно від того, чи воно частиною товарного знака»1. Між тим в Україні не існує мехашізму перевірки фірмового найменування на новизну, а тому ймовір­ність однакових назв дуже велика, що породжує плутанину в ідентиїфікації виробника. Тому доцільним було б введення реєстру фірмо­вих найменувань, який став би першим ланцюжком у механізмі правової охорони їх володільців. Засновники (засновник) підприємниць­кого товариства стали б користувачами даних цього реєстру і подава­ли разом з установчими документами державному реєстратору довід­ку про відсутність аналогічного фірмового найменування, що гаран-тувало б додержання принципу виключності фірми.

Чинне законодавство не передбачає підстав припинення дії права на фірмове найменування, хоча, виходячи із сутності останнього,слід прийти до висновку, що воно припиняється з ліквідацією юри­дичної особи. Що ж до додаткових підстав припинення права на фір­мове найменування, то, на нашу думку, їх потрібно поділити на де­кілька видів. Це може бути здійснено: а) з волі самого володільця фірмового найменування, коли він відмовляється від нього і замінює останній на нове; б) коли необхідність кардинальної зміни фірмового найменування пов'язана з припиненням юридичної особи у формі правонаступництва; в) коли є рішення суду про необхідність зміни фірмового найменування з причини невідповідності його вимогам за­конодавства.

І у інших країнах найменування юридичної особи має велике зна­чення. Наприклад, згідно із Законом про компанії (Англія), який од­ночасно регулює питання створення і діяльності приватних та пуб­лічних компаній, у найменуванні обов'язково наприкінці робиться вказівка на вид компанії (приватна або публічна). Причому існує пра­вило, відповідно до якого для виключення дублювання необхідно до моменту вибору найменування вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається у Реєстратора компаній (так зване Реєстраційне бюро компаній). Якщо назва не відповідатиме державним стандартам, вона буде відхилена.

У цивільному обороті потребують індивідуалізації не тільки самі юридичні особи, а й однорідні товари (продукція), послуги, робота, які вони випускають, надають, виконують. З цією метою використо­вують: торговельні марки, позначення товару (послуги) географіч­ним зазначенням тощо.

Торговельна марка - це будь-яке позначення або будь-яка ком­бінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які

вробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК). Такими по­значеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, шифри, зображу­вальні елементи, комбінації кольорів.

До того ж властивості окремих товарів значною мірою можуть ви­значатися природними умовами тієї місцевості, де їх виробляють (на­приклад, мінеральна вода «Миргородська», «Трускавецька»), Під ге­ографічним позначенням розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно чи го­ловним чином зумовлюються характерними для даного географічно­го об'єкта природними чи іншими чинниками або поєднанням при­родних умов і цих чинників. Юридичні особи, що виробляють такі (товари, можуть зареєструвати право на географічне зазначення для позначення товару.

§ Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи

Якщо до встановлення ринкових відносин цивільна правоздат­ність (далі - правоздатність) юридичної особи була спеціальною (об­меженою), то сьогодні спеціальну правоздатність мають, за загаль­ним правилом, юридичні особи публічного права.

Юридична особа приватного права відповідно до ст. 91 ЦК здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, тобто вона здатна мати загальну (універсальну) правоздатність.

Виходячи з того, що саме від якості соціального середовища залежить побудова правового регулювання, дієвість систем регулювання, цо використовуються у ході юридичного впливу, ЦК сприйняв тен­денцію до розширення обсягу правоздатності юридичної особи, вра­ховуючи те, що в ринкових умовах застосування принципу спеціаль­ної правоздатності не відповідає умовам підприємницької діяльності. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її

зорення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного регру запису про її припинення.

Але чи свідчить це про те, що всі без винятку юридичні особи при-«тного права повинні мати загальну (універсальну) правоздатність? Вважаємо, що ні, оскільки, по-перше, існують підприємницькі това-Ьиства, які займаються виключними видами підприємницької діяль-насті (наприклад, страховок», банківською, туристичною1) і не мо­жуть займатися ніякими іншими видами діяльності, тобто правоздат­ність у них залишається спеціальною.

По-друге, непідприємницькі організації, включаючи непідприєм-ницькі товариства і установи, створюються для досягнення певної мети, а значить надання їм загальної (універсальної) правоздатності не узгоджується з, цільовим характером їх діяльності. Зокрема, ре­лігійні організації мають спеціальну правоздатність, пов'язану з ме­тою їх діяльності, тобто із задоволенням релігійних та інших, пов'я­заних з ними, потреб. Виходячи з цього, вказані юридичні особи по­винні мати спеціальну (цільову) правоздатність.

Надання підприємницьким товариствам та установам можливості здійснення підприємницької діяльності зовсім не означає, що таким чином їх правоздатність повинна бути загальною (універсальною), бо не всі з них взагалі зможуть займатися підприємницькою діяльністю, а, якщо це й відбудеться, то зазначена діяльність повинна, перш за все, узгоджуватися (підпорядкуватися) меті створення організації: прибуток від підприємницької діяльності повинен спрямовуватися тільки на розвиток і функціонування цієї організації і не може бути розподіленим між її засновниками. До речі, це відповідає також тен­денції розвитку законодавства інших країн. Зокрема, щодо благодій­них організацій законодавство більшості країн закріплює декілька правил стосовно здійснення підприємницької діяльності. По-перше, зайняття нею можливо тільки тоді, коли вона не відволікає від основ­ної мети і є прямим наслідком благодійної діяльності. По-друге, вона повинна провадитися окремою структурою, яка перебуває у власно-«сті благодійної організації. По-третє, відносини між благодійною ор­ганізацією і структурним підрозділом визначаються дуже повно й ім-перативно. Вважаємо, що при здійсненні підприємницької діяльності такими організаціями виникає немов би «змішана» правоздатність, яка не тотожна спеціальній, оскільки юридична особа набуває додат­кові спеціальні права та обов'язки, але її не можна характеризувати і як загальну, бо вона обмежена певними рамками.

Слід виходити з того, що термін «правоздатність» юридичної осо­би підлягає поширеному тлумаченню, оскільки у його зміст входять також всі елементи дієздатності2. Юридична особа стає правосуб'єк їною з моменту створення, тобто у момент реєстрації стає не тільки правоздатною, а й дієздатною і має можливість набувати цивіль