§ 3. Комерційне представництво

Особливим різновидом добровільного представництва є комерцій­не представництво, підставою для виникнення якого може бути ци­вільно-правовий договір,ук'ладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють і комерційним представником. Договір комерційного представництва має бути укладений у письмовій формі, а його положення повинні визначати комплекс повноважень комерційного представника. Якщо договір не містить чіткого перелі­ку і змістовної визначеності повноважень комерційного представни­ка, їх обсяг визначається положеннями наданої йому довіреності.

Комерційний представник - це особа, яка постійно та са­мостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними дого­ворів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Пред­ставництво носитиме характер комерційного лише у випадках, коли комерційний представник займається вказаною діяльністю постійно та самостійно, і ця діяльність є однією із форм здійснення підприєм­ництва. Комерційними представниками можуть бути юридичні осо­би, створені у встановленому законом порядку, або фізичні особи-підприємці.

Комерційний представник має право одночасно представляти дві сторони у договорі, якщо на це є їх згода, а також, якщо така можли­вість передбачена законом. У випадках одночасного представництва різних сторін у договорі, комерційний представник має право вимага­ти виплати винагороди, розмір якої визначається положеннями дого­вору між ним та особою, яку він представляє. Крім виплати винагоро­ди комерційний представник має право на відшкодування понесених ним при виконанні доручення витрат або збитків.

Не допускається здійснення комерційним представником від імені особи, яку він представляє, правочинів, котрі так чи інакше стосую­ться його особисто. Комерційний представник зобов'язаний тримати в таємниці відомості, які стали йому відомі про такі правочини, не тільки на момент їх укладення і здійснення, а й після виконання дано­го йому доручення. Відносини комерційного представництва пов'я­зані з договорами доручення, комісії, агентськими та дилерськими правочинами. Однак особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (агент, комісіонер), а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (по­середник), не є представниками.

В окремих сферах підприємницької діяльності комерційному представництву можуть бути притаманні особливості, які визначаю­ться спеціальним законодавством (ч. 4 ст. 243 ЦК).

§ 4. Довіреність

Довіреність - це письмовий документ, що видається особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) іля представництва перед третіми особами.

Довіреність за своєю природою є одностороннім правочином. Йо­го укладення, у свою чергу, має наслідком виникнення повноважень представника на вчинення правочинів та пов'язаних з ними інших юридичних дій стосовно третіх осіб. Здійснення визначених довіре­ністю повноважень або відмова від їх здійснення є правом представ ника. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними особами. Особи, які не є дієздатними у повному обсязі (наприклад, неповнолітні), можуть видавати довіреності на вчиненні тих правочюгів, які вони мають право вчиняти з урахуванням обсягу їх дієздатності. Довіреність свідчить про надання представнику до­вірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа, тому вона може бути надана їй безпо» середньо.

Як правило, довіреність укладається у письмовій формі. Довіреність від імені юридичної особи повинна мати обов'язкову письмову форму] скріплюється її печаткою і видається її органом або іншою особою] уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК).

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику осо' бою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності загальну (генеральну), спеціальну і разову.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника н вчинення широкого кола правочинів та пов'язаних з ними юридич­них дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керів никові філії юридичної особи).

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юри дичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представл» ють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину а" юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде нази ватися разовою довіреністю (іноді її відокремлюють у самостійниі вид довіреності). До спеціальної можна віднести довіреність, яка ви дається експедиторові на укладення правочинів стосовно вантажів

Разова довіреність видається представнику на укладення одн< правочину. Після здійснення дій представника, пов'язаних з йор укладенням, разова довіреність втрачає силу.

Довіреність, як і будь-який інший правочин, має відповідати всі вимогам їх дійсності, Зокрема, положення ЦК визначають певні в» моги до форми довіреності. Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК вона повинна взд. повідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися право¹ наприклад, довіреність на купівлю-продаж нерухомості має бути » таріально посвідчена. Нотаріальному посвідченню підлягає тако: довіреність, що видається у порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК).

Згідно з ч. З ст. 245 ЦК до нотаріально посвідчених довіреності ' прирівнюються: довіреність військовослужбовця або іншої особ: яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому війські во-лікувальному закладі. Така довіреність може бути посвідчена в чальником цього закладу, його заступником з медичної частин: старшим або черговим лікарем, До нотаріально посвідчених прирі нюють також довіреності військовослужбовців, а в пунктах дисло ції військової частини, з'єднання, установи, військово-навчально закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні ді , довіреності робітників, службовців, членів їх сімей і членів сімей вій ськовослужбовців. їх довіреності можуть бути посвідчені відповідна командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або за­кладів. Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), має право посвідчити начальник місця позбав­лення волі.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів інших платежів та поштової кореспонденції (поштових пе­реказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою ор­ганізації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціо­нарному лікуванні або за місцем його проживання (ч. 4 ст 245 ЦК).

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових ві­домостей (реквізитів), до яких слід віднести дату її вчинення. Довіре­ність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (ч, 3 ст. 247 ЦК)» Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності», яка видається від імені юридичної особи - її печатка. Строк дії довірено­сті визначається її змістом. Якщо строк довіреності не встановлений, во~ на зберігає чинність до її припинення (ч. 1 ст. 247 ЦК)*

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Представник може передати свої повнова­ження частково або у повному обсязі іншій особі, якщо уповноваже­ний на це довіреністю або примушений до цього обставинами з ме­тою охорони інтересів особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 240 ЦК). Передоручення обов'язково оформляється нотаріально. Строк до­віреності, виданої у порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана (ч. 2 ст. 247 ЦК). Представник, який передав свої повноваження іншій особі, по­пи нен повідомити про це особу* яку він представляє, та надати їй не­обхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження І шмісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка пе­редала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої масні (ч. 2 ст. 240 ЦК). Ця вимога законодавства обумовлена довір-Іим характером відносин представництва. Правочин, вчинений за­місником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки, особи, яку він представляє (ч. З ст. 240 ЦК).

Підстави припинення представництва за довіреністю. Відповідно до ст. 248 ЦК до них слід віднести: закінчення строку довірено­сті, скасування довіреності особою, яка її видала; відмову представ-нка від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення ридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної оби, якій видана довіреність; смерть особи, яка видала довіреність»} «ношення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерть особи, якій ви-«ІІІ довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною ч» безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У та у випадках представник зобов'язаний негайно повернути довіре-«мгть довірителю. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. Слід зауважити, що у разі емері особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноважень ня за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, не­виконання яких може призвести до виникнення збитків.

Від припинення представництва за довіреністю слід відрізняти сування довіреності, яке є одним із юридичних фактів, з якими за пов'язує добровільне припинення правовідносин представництва.

Відповідно до ст. 249 ЦК особа, яка видала довіреність, за винят­ком безвідкличної довіреності, може у будь-який час її скасувати] При цьому вона повинна негайно повідомити про це представника, також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Відмова від цього права є нікчемною. Законо може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довірен

сті на певний час.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчи­нення правочину представником до того, як він довідався або міг до­відатися про скасування довіреності, зберігають чинність не тільки для особи, яка видала довіреність, але й для її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Закон надає право не тільки особі, яка видала довіреність, скасува­ти її, а й право представнику відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю (ст. 250 ЦК). Відмова представника - це теж юридичний факт, з яким закон пов'язує припинення представ­ницьких правовідносин.

Відмова від вчинення представницьких дій збігається за часом з обов'язком представника негайно повідомити про це особу, яку він представляє (чч. 1, 2 ст. 250 ЦК).

Проте, якщо для особи, яка видала довіреність, право на її скасу­вання, за правилом, не має обмежень (виняток, як вже зазначалося, стосується лише безвідкличних довіреностей), то представник обме­жений у своєму праві відмовитися від вчинення певних дій. Так, від­повідно до ч. З ст. 250 ЦК він не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Крім цього, якщо представник не повідомить особу, яку він пред­ставляє, про відмову від довіреності, або не вчинить дій, які були не­відкладними для запобігання завданню збитків цій особі, він несе від­повідальність перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки (ч. 4 ст. 250 ЦК).