- •1.Методологічні проблеми визначення культура
- •2.Обсяг та зміст поняття «українська культура
- •3.Народна культура та фольклор
- •4.Джерела формування української культури
- •5.Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології
- •6. Пантеон слов’янських богів
- •7. Київська Русь як соціокультурна система
- •8.Слово про закон і благодать
- •9. Запровадження християнства в Київській Русі та його значення
- •10.Візантійський канон та його вплив
- •11.Література доби Києвської Русі
- •12.Філософська думка Київської Русі
- •13.Архітектура Київської Русі
- •14.Галицько-Волинська держава як політичний і культурний наступник кр
- •15. Західні культурні впливи на Галицько-Волинське князівство
- •16.Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-XVI ст.
- •17.Ст. Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»
- •18. Творчість і.Вишенського
- •19.Скульптура і живопис XVI ст.
- •20.Розвиток книгодрукування
- •21.Специфічні риси Відродження в Україні
- •22. Українці в освітніх закладах Зах. Європи
- •23.Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •24.Братський рух в Україні
- •25.Розвиток полемічної літератури в Україні
- •26.Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні
- •27.Діяльність ф.Прокоповича
- •28.Загальна характеристика українського бароко
- •29.Ренесансна сутність та барокова форма літератури в Україні в 17 ст.
- •30.Значення творчості Сковороди для розвитку української культури
- •31.Вияви класицизму в Україні
- •32.Живопис в Україні 18ст.
- •33.Музична культура 18 ст.
- •34.Творчість і.Котляревського
- •35.Періодизація та загальа характеристика української культури в 19 ст
- •36.Дворянський період в розвитку української культури
- •37.Народницький період в українській культурі 19 ст.
- •38.Модерний період в українській культурі
- •39.Романтизм та його розвиток в Україні
- •40.Життя і творчість т.Г.Шевченка
- •41.Куліш , Костомаров , Шевченко як представники романтизму
- •42.Розвиток науки та освіти в Україні 19 ст.
- •43.Харківський університет та його внесок у розвиток української філософії та науки
- •44.Київський університет св.Володимира та його внесок в розвиток науки та освіти в Україні
- •45. Загальна характеристика розвитку філософсьокої думки в ку
- •46. Архітектура в Україні 19 ст.
- •47.Просвітництво в україні
- •48.Кирило-мефодіївське товариство.
- •49.Культурні товариства громада і просвіта
- •50.Розвиток театру в 19 ст
- •51.Українська література 19 століття
- •52.Українська культура 20 століття
- •53. Національно-культурне становище українців в 20-30-х роках
- •54.Стиль модерн в мистецтві.
- •55. Українізація
- •56.Розстріляне відродження
- •58.Шістдесятники
- •59.Українська культура у 80-90 роках
27.Діяльність ф.Прокоповича
Єлеазар Прокопович народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.
Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.
28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.
1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.
З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.
1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.
1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент» 1720.
1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.
1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.