5.Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології

Важливим світоглядним джерелом формування української культури та чинником, який продовжує визначати її розвиток і нині, постає слов’янська міфологія. Дослідження специфічних рис слов’янської міфології , її основних концептів та форм функціонування є ключем до розуміння багатьох процесів , явищ та закономірностей розвитку вітчизняної культури. Така форма суспільної свідомості як міф , була домінуючою у розвитку всіх стародавніх культур. Якщо узагальнити різноманітні дослідження різних народів , можна побачити змістовну та формальну спільність їх міфологічних уявлень. Незважаючи на це , міфологічні уявлення окремих етносів мають унікальні формальні та змістовні риси, які є важливими для дослідження формування особливостей національної культури. Специфічні риси слов’янської міфології можна розкрити шляхом структурно-функціонального аналізу , міфологічного простору давніх слов’ян ,пантеону слов’янських богів , домінуючого сюжету міфології тощо. Перед тим як це зробити необхідно дати визначення поняття міфу та міфології. На сьогоднішній день існує багато культурогічних концепцій , кожна з яких пропонує особливе тлумачення поняття міфу та міфології. Нашим завданням є узагальнення результатів досліджень різних вчених , культурологів , філософів.

Міф(з давн.грец. – «оповідь, легенда,сказання») – оповіді про створення і занепад світу, про богів, позодження людини і суспільства, про першопредків, про виникнення елементів культури, норм, цінностей, традицій. Не будь-яку оповідь можна вважати міфом. Характерними рисами міфу є :

1. Дифузність;

2. Образність ;

3. Сакралізований час та нормотворчість;

4. Синкретичність.

Дифузність – це така ознака міфологічного мислення, яка полягає у нечіткому розрізненні суб’єктивного і об’єктивного, реального та ідеального, свідомого і позасвідомого, індивідуального і колективного, речі та її атрибуту, одиничного та множинного, початку і принципу, просторових і часових відносин, генезису і сутності.

Образність - ознака , яка полягає у тому , що міфологічне мислення переважно оперує чуттєвими образами і символами. Символічний образ у міфі ототожнюючи форму і зміст репрезентує ту реальність, яка моделюється.

Міфологічне мислення оперує особливим сакралізованим часом, який є «першопочатковим часом до всякого часу», тобто таким, що існував до початку історичного відліку. Міфологічний час репрезентує сферу першопричин всіх наступних змін та зразків всіх наступних дій. Тому виконує важливу функцію створення ідеї , зразку, прикладу, тобто виражається у нормотворчій властивості міфу визначати зразки і норми поведінки.

Синкретичність – найцікавіша ознака міфу , зміст якої полягає в тому, що в структурі міфу «знятому» зародковому вигляді переплетені елементи мистецтва, релігії, філософії, науки, права, правових відносин,розвиток яких і зараз протікає з усвідомленим або неусвідомленим використанням елементів міфологічного світогляду.

Можемо зробити висновок, що міф- не просто оповідь,а й фундаментальна категорія мислення первісної людини , зміст якої відображає особливий спосіб відчуття, розуміння та предметного перетворення світу.

Міфологію можна визначити як історично першу форму суспільної свідомості, тип світогляду, який представлений специфічною системою принципів,відчуття , розуміння та відношення до світу.

Міфологічний простір давніх слов’ян має особливу просторову та часову структуру. В основу просторового структурування світу покладено будову людського тіла. Виокремлюються 4 сторони і 3 рівні світу. Основними формами орієнтації вважалися такі напрямки світу : ці напрямки мали диференційоване ціннісне значення. «Добрими» напрямками вважалися схід і південь. Висхідним напрямом був схід, який асоціювався із початком дня.

Не позбавлені ціннісної організації і 3 рівні структурування світу , до яких належать «верх», «низ», «середина». Верх має позитивне ціннісне значення, середина – нейтральне , низ – негативне.

Для позначення міфологічних координат світу у слов’ян використовується і кольорова символіка. Схід – синій колір, південь- червоний, захід – білий , північ – чорний.

Кожній частині світу відповідала динамічна характеристика простору. Міфологічний простір давніх слов’ян узагальнювався в образі «світового дерева» - образ , який відображує вертикальну структуру міфологічного простору , його ієрархію,місце людини та соціуму в міфологічному просторі.

До специфічних рис міфологічного простору давніх слов’ян можна віднести: структурування світу на 4 частини і 3 рівні, функціонування ціннісно-нормативного значення міфологічних координат, кореляція(взаємозв’язок) статичної структури простору з динамічною, функціонування моделі світового дерева, яка репрезентує соціальні інститути та місце людини в світі.