35.Періодизація та загальа характеристика української культури в 19 ст

3 періоди :

1. Дворянський, або шляхетський (80р. ХVIII – 30-і XIX ст.)

2. Народницький (30-40 ХІХ ст. – 80-і ХІХ ст.)

3. Модерний, або модерністський (80-і ХІХст. - 1914р.)

Ця періодизація належить відомому вченому ХХст. І.Лисяку-Рудницькому («Історичні есе»).

Критерієм стали :

а) суб’єкт культуротворення;

б) рушійні сили укр. нац. відродження ХІХ ст.

На 1 етапі суб’єктом культуротворення є українська шляхта козацького походження. Відповідно, рушійними силами стає освіта і наука.

На 2 етапі суб’єктом культуротворення постає новий тип інтелігенції, тобто не козацького походження, яка орієнтована на романтичну культуру. Основними рушійними силами є філософія та мистецтво, зокрема літературі.

На 3 етапі суб’єктом культуротворення постають широкі народні маси, рушійними силами постають політичні партії та громадські об’єднання.

Пропонується вживати термін «українського національного відродження» щодо ХІХст. Періодизація Лисяка-Рудницького стала загальноприйнятою.

36.Дворянський період в розвитку української культури

На цьому етапі суб’єктом культуротворення є українська шляхта козацького походження. Відповідно, рушійними силами стає освіта і наука.

Виникає українське відродження у 80-их роках ХVIIIст. У цей період в середовищі освіченого дворянства виникає інтерес до історичного минулого народу, його побуту, обрядів, мистецьких здобутків.

На Лівобережжі, з ініціативи козацької старшини, виникає широкий рух з вивчення історії У-ни, розпочинається збирання, переосмислення і систематизація історичних матеріалів, літописів, хронік, грамот, державних документів тощо. Цей рух набуває масового характеру і має певні результати:

1. публікація вже у ХVIII – ХІХ ст. праць з історії України (Д. Бантиш-Каменський «Історія Малої Росії», Рігельман «Літописне повіствування про Малоросію, її народ, про козаків взагалі», князь О.Безбородько «короткий опис Малоросії з 1734 до 1776 років», В.Рубан «Короткий літопис Малої Росії з 1506р. до 1770р.», Я.Маркович «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва»).

2. Разом з історичними працями виникають дослідження етнографії та фольклору. Перша – Петербург 1777р. Григорій Калиновський «Опис весільних українських простонародних обрядів». Продовжує традицію М.Цертелєв «Досвід зібрання старовинних малоросійських пісень», М.Максимович «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірник українських пісень» (опублік. - 40-і роки).

3. Виникають і мовознавчі праці: 1818р. виходить робота О.Орловського «Граматика Малорусского наречия», яка стала першою граматикою живої української мови.

Хвиля дослідження мала і прагматичну потребу утвердити свою позицію в нових політичних умовах у зв’язку з повною ліквідацією Гетьманщини та неповної визначеності рангу колишньої козацької старшини.

Певним підсумком початку ХІХст. Стала анонімна праця «Історія Русів» - перша повна політична історія України. На думку дослідників цей твір відіграв важливу роль у формування національної свідомості. У цьому творі у художній формі подається картина історичного розвитку України від найдавніших часів до ХVIII ст. Це не лише історична праця, але вона має і художню цінність,а також є політичним трактатом. В «Історії Русів» разом з історичними фактами вводяться вигадані особи, вигадані події. З іншого боку, в історії обґрунтовуються ідеї політичної автономії У-ни, виского розвитку її духовної культури, обґрунтовується протест проти національного поневолення, право на самостійність. Велика увага приділяється саме козацькій добі.

Важлива роль у національно-культурному відродженні українського народу належало світському театрові, організаційне оформлення якого відбулося наприкінці XVIII — початку XIX ст. Тематичний перехід від духовного до світського театру відчутний у трагікомедіях Ф.Прокоповича та Ю.Щербацького. Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві — важливих на той час центрах театрального життя України. В 1808 р. після тривалої перерви поновилася робота Харківського театру, директором, режисером і актором якого 1812 р. став Г.Квітка-Основ'яненко.

Ще одним чинником формування національного відродження на початку ХІХст. стало заснування університетської освіти і науки. На початку ХІХст. знаходить свою реалізацію ідея університету, яку ще висловлював Розумовський. Зусиллями українського дворянства, приватної ініціативи, у 1805р. відкривається Харківський університет. Провідна роль у відкритті університету належала дворянину-поміщику В.Каразіну. Завдяки активній роботі домігся заснування приватного університету. Із січня 1805р. університет починає діяльність. Відповідно до статуту він мав широкі повноваження: створення і функціонування наукових товариств у галузях природничих і гуманітарних наук, отримував право друку наукових праць, право цензури усіх книг, які видавалися в межах харківської шкільної округи. С-ма навчання була взята за зразком німецької освіти. Першими професорами стали відомі німецькі вчені. Традиція освіти була перервана. Найбільш відомим був Йоганн Шад, який започатковує правову традицію в Харкові (учень Фіхте), концесія природного права. Трансидентальність.

Саме через Харківський універ. потрапляє романтизм. Звернення до національна культура, історичного способу буття народу, зображення проблем національної к-ри, нац. д-ви, нац. релігії. На поч. ХІХ ст. Харків стає центром романтичної к-ри, джерелом якої стала німецька романтика.