- •1.Методологічні проблеми визначення культура
- •2.Обсяг та зміст поняття «українська культура
- •3.Народна культура та фольклор
- •4.Джерела формування української культури
- •5.Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології
- •6. Пантеон слов’янських богів
- •7. Київська Русь як соціокультурна система
- •8.Слово про закон і благодать
- •9. Запровадження християнства в Київській Русі та його значення
- •10.Візантійський канон та його вплив
- •11.Література доби Києвської Русі
- •12.Філософська думка Київської Русі
- •13.Архітектура Київської Русі
- •14.Галицько-Волинська держава як політичний і культурний наступник кр
- •15. Західні культурні впливи на Галицько-Волинське князівство
- •16.Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-XVI ст.
- •17.Ст. Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»
- •18. Творчість і.Вишенського
- •19.Скульптура і живопис XVI ст.
- •20.Розвиток книгодрукування
- •21.Специфічні риси Відродження в Україні
- •22. Українці в освітніх закладах Зах. Європи
- •23.Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •24.Братський рух в Україні
- •25.Розвиток полемічної літератури в Україні
- •26.Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні
- •27.Діяльність ф.Прокоповича
- •28.Загальна характеристика українського бароко
- •29.Ренесансна сутність та барокова форма літератури в Україні в 17 ст.
- •30.Значення творчості Сковороди для розвитку української культури
- •31.Вияви класицизму в Україні
- •32.Живопис в Україні 18ст.
- •33.Музична культура 18 ст.
- •34.Творчість і.Котляревського
- •35.Періодизація та загальа характеристика української культури в 19 ст
- •36.Дворянський період в розвитку української культури
- •37.Народницький період в українській культурі 19 ст.
- •38.Модерний період в українській культурі
- •39.Романтизм та його розвиток в Україні
- •40.Життя і творчість т.Г.Шевченка
- •41.Куліш , Костомаров , Шевченко як представники романтизму
- •42.Розвиток науки та освіти в Україні 19 ст.
- •43.Харківський університет та його внесок у розвиток української філософії та науки
- •44.Київський університет св.Володимира та його внесок в розвиток науки та освіти в Україні
- •45. Загальна характеристика розвитку філософсьокої думки в ку
- •46. Архітектура в Україні 19 ст.
- •47.Просвітництво в україні
- •48.Кирило-мефодіївське товариство.
- •49.Культурні товариства громада і просвіта
- •50.Розвиток театру в 19 ст
- •51.Українська література 19 століття
- •52.Українська культура 20 століття
- •53. Національно-культурне становище українців в 20-30-х роках
- •54.Стиль модерн в мистецтві.
- •55. Українізація
- •56.Розстріляне відродження
- •58.Шістдесятники
- •59.Українська культура у 80-90 роках
45. Загальна характеристика розвитку філософсьокої думки в ку
Восени1834 р. першим у Київському університеті розпочав свою роботу філософський факультет, де згідно зі статутом було відкрито 13 кафедр.
Кафедру філософії очолив тоді професор О. М. Новицький. Але викладання філософії у новоствореному університеті тривало недовго. Викриття у Києві Кирило-Мефодіївського товариства призвело до того, що в 1849 р. було заборонено викладання філософії. Кафедра філософії була загальноуніверситетською і забезпечувала читання лекцій з логіки, психології, історії філософії з природним правом. З іменами М. Максимовича та О. Новицького пов´язане становлення професійної філософії в Університеті Св. Володимира. Праці Максимовича мали важливе значення для розуміння етнічної України та її культури. Займався вивченням філософії, намагаючись осмислити розвиток природничих наук через призму натурфілософських ідей раннього шеллінгіанства, збагнути зв´язок філософії з природознавством та іншими науками, дати ґрунтовну відповідь на питання, що таке філософія, який її предмет, історичне місце в системі знань, творчий потенціал. Однак, відчуваючи до філософії скептично-негативне ставлення навіть серед освічених представників суспільства, нерідко й сам у приватних бесідах критично висловлювався щодо філософських теорій і навіть заперечував доцільність викладання історії філософії в університетах. Незважаючи на це, моральна атмосфера в університеті за його ректорства, вимоги конкретного історичного підходу до вивчення природи, феномену культури, суспільного життя, врахування історичного досвіду, умов та рівня розвитку науки того часу, її системного критичного переосмислення, які він демонстрував у своїх лекціях та наукових працях, істотно вплинули на сприйняття студентами нових ідей світової філософсько-суспільної думки. Перу українського філософа Ореста Новицького (1806—1884) належать праці: «Про духобори» (1831); «Про первісний переклад священного письма на слов´янську мову» (1837); «Про зауваження щодо філософії в теоретичному і практичному аспектах, їх силу і важливість» (1837); «Про розум як вищу пізнавальну властивість» (1840); «Керівництво до логіки» (1844); «Коротке керівництво до логіки з попереднім нарисом психології» (1844); «Поступовий розвиток древніх філософських учень у зв´язку з розвитком язичницьких вірувань» (1860—1861). Настанови Новицького певною мірою зумовили розуміння історико-філософського процесу філософами-професіоналами не тільки Київської академічної школи (С. Гогоцький, П. Юркевич), а знайшли своє втілення у філософії всеєдності В. Соловйова, в пошуках представників філософії російського духовного ренесансу кінця XIX — початку XX ст. — Є. і С. Трубецьких, С. Булгакова, П. Флоренського, В. Розанова, Л. Карсавіна, М. Бердяева та ін. Сильвестр Гогоцький (1813—1889) належав до тієї когорти вітчизняних філософів, які через осмислення надбань західноєвропейської філософії, зокрема І. Канта та Г.-В.-Ф. Гегеля, прокладали шлях до нового філософування, обстоюючи цінність і самоцінність філософії у період загострення кризи. У цьому плані він пішов далі не лише від своїх попередників (І. Скворцова, В. Карпова), а й сучасників (О. Новицького). Філософські погляди українського і російського філософа Олексія Козлова (1831—1901) змінювалися в процесі його творчості, пройшовши шлях від матеріалізму і позитивізму до створення своєрідної системи панпсихізму (вчення, яке стверджує, що все існуюче має душу), а в останні роки життя — до визнання примату релігії над філософією, хоча він не сприймав російської святості і моралізаторства. Філософ вважав, що тільки філософія здатна протистояти моральній та інтелектуальній анархії, яка почала формуватися в тогочасному суспільстві. Однак, на його думку, це не під силу ні емпіричному позитивізму, ні панлогізму німецької класичної філософії, зокрема Гегеля, оскільки перший зводить філософське знання до конкретно наукового, другий підпорядковує його всезагальності, тоді як свідомість, мислення завжди індивідуальні, особистісні. Щоб філософія виконувала своє завдання, слід чітко усвідомити, у чому її сутність, який її предмет, і створити таку систему, яка б здолала названі недоліки. Інший філософський напрям в Університеті Св. Володимира представляв український філософ Олексій Гіляров (1855—1938). Перу О. Гілярова належать праці: «Платонізм як підґрунтя сучасного світогляду у зв´язку з питаннями і завданнями філософії» (1887), «Значення філософії» (1888), «Передсмертні думи XIX ст. у Франції. Досвід світорозуміння сучасної Франції в їі великих літературних творах» (1901), «Вступ до філософії» (1907), «Лекції з історії Нової філософії» (1915), «Філософія в ії сутності, історії і значенні» (1916), «Керівництво з вивчення філософії», декілька бібліографічних посібників з нової західноєвропейської філософії. За радянських часів праці О. Гілярова як «останнього оплоту ідеалізму», «ворожого елементу у ВУАН» не видавали.