47.Просвітництво в україні

Харківський, а в 1834 р.- Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей, у 1820 р.- Ніжинську гімназію вищих наук (з 1832 р. ліцей). Почали функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади. У 1805 р. було засновано Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру. Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості. На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств. Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова – І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Випускник Петербурзької академії художеств 1815 р., К. Павлов відіграв важливу роль у розвитку української художньої культури. Головною метою архітектора стало створення внутрішнього комфорту. Продовжувало розвиватися культове будівництво. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Із свого середовища народ висував талановитих співців-кобзарів, лірників. Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети. Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій

48.Кирило-мефодіївське товариство.

Для підтвердження особливості діяльності київських романтиків можна звернутися до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Воно виникає в 1846 р. як культурно-просвітницька та громадська організація з романтично-християнською платформою. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства вважаються такі відомі представники: Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров. Згодом до товариства також увійшли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Савич, Олександр Навроцький, Панас Маркович та інші. Програмним твором діяльності Кирило-Мефодіїфського товариства стала праця Костомарова «Книги буття українського народу». Цей твір окрім художньої мав яскраво виражену філософсько-історичну та політичну складові. У творі представлено філософські узагальнення основних закономірностей розвитку світової історії, місце і значення словянських народів в світі, узагальнено основні етапи, закономірності розвитку історії України. Також у творі здійснена спроба представити відродження української національної культури як необхідний етап історії словянських народів. Закінчується «Книга буття» відновленням України.

На основі «Книги буття…» братство передбачали свої основні завдання в перебудові суспільства на основах християнства, ліквідації кріпацтва та класової нерівності, поширення освіти і науки, обєднання всіх словянських народів в одну федерацію під протекторатом України. Щодо політичної діяльності, то в ній не було єдиної позиції: прихильники поступових змін (поступовці), і прихильники радикальних методів. Поступовці – Костомаров, Куліш . Радикали – Шевченко, Гулак і ін.

Зазначимо, що Кирило-Мефодіївське братство виконало важливу роль на шляху відродження та поширення ідей українського націоналізму. Воно було першою, хоч і невдалою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку. Із забороною діяльності братства центр українського національно-культурного руху на певний час перемістився в Петербург.

В Діяльності братства романтизм набуває особливого значення. Філософська програма романтизму: нація постає головним суб’єктом творення історії, саме народ може скласти самостійний етап в розвитку світової культури. Найбільш цікавими є роботи П. Куліша (хуторянська теорія: центром культуротворення є сільська місцевість), Шевченка (виявляє основні проблеми суспільства того часу), Бєлозерського (він також говорить про специфіку народної культури, менталітету). Романтизм стає світоглядом.