37.Народницький період в українській культурі 19 ст.

На цьому етапі суб’єктом культуротворення постає новий тип інтелігенції, тобто не козацького походження, яка орієнтована на романтичну культуру. Основними рушійними силами є філософія та мистецтво, зокрема літературі.

Народницька доба українського відродження надзвичайно важлива на шляху подальшого національно-культурного зростання України. її можна поділити на два періоди: романтичний — діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.). На противагу дворянському періодові національного відродження, головним гаслом якого було "стати лицем до козаччини", народницький період національно-культурного відродження висунув гасло "повернутися лицем до народу". В середовищі провідних діячів української культури почала домінувати народницька ідеологія як характерна ознака українського менталітету. Наголосимо, що саме народництво відкрило мовну й етнічну єдність усіх українських земель. Це слугувало передумовою культурного, а згодом і політичного об'єднання українства. Народницький період національно-культурного відродження, незважаючи на утиски і цензурні переслідування російського царизму, мав певні здобутки. До них належить, насамперед, заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 p.), що дало змогу розгорнути наукові дослідження в галузі української мови, історії, етнографії, фольклору. Тоді ж налагодилися контакти з Галичиною та російськими опозиційними колами, був створений спільний фронт виступів проти царського самодержавства. Після придушення польського повстання 1830—1831 pp. на Правобережжі та поширення на ці землі українського національно-культурного руху з Лівобережжя центром українського романтизму і визвольного антикріпосницького руху став Київ. Навколо Київського університету, відкритого 1834 p., згуртувалася група молодих талановитих романтиків, які виявляли великий інтерес не лише до історії, народознавства, літератури, а й до майбутнього українського народу. В середовищі романтиків особлива роль належала професорові університету М.Костомарову, письменнику, історикові й етнографу П.Кулішу, відомим у майбутньому культурним діячам України В.Білозерському і М.Гулаку, етнографу П.Марковичу. В грудні 1845 р. під проводом Миколи Гулака (1822- 1899 р.) і Миколи Костомарова (1817-1885 pp.) вони заснували політичну таємну організацію "Кирило-Мефодіївське братство", до складу якої належало 12 активних членів та кілька десятків співчуваючих. У квітні 1846 р. до товариства увійшов Т.Шевченко.

В середовищі народних мас першими будителями національної самосвідомості виступили студенти Київського університету. Наприкінці 50-х років XIX ст. вони створили таємний гурток "х\о-поманів". Його учасники (В.Антонович, П.Житецький, П.Чу-бинський, Б.Познанський, Т.Рильський, А.Свидницький та ін.) вирішили зблизитися з селянством, щоб обстоювати його соціальні інтереси і виховувати свідомі патріотичні почуття незалежності українського народу. Ідеологом "хлопоманства" став В.Антонович (1834—1908 pp.) — випускник історико-філологічного факультету Київського університету, пізніше його професор. Кінцеву стратегічну мету вони вбачали в ліквідації царизму, кріпацтва та встановленні демократичної республіки, де вільно жили б українці, росіяни, білоруси, поляки. Вони вирішили розпочати здійснення цих задумів із поширення освіти серед українських селян, піднесення їх національної та суспільно-політичної свідомості. Наприкінці 50-х —початку 60-х років в Україні почала формуватися народницька ідеологія, що поширилась у середовищі освіченої молоді. Українські народники були переконані в тому, що християнська мораль і національна культура збереглися в чистоті й недоторканості лише в селянському середовищі.

В 1873 р. з ініціативи П.Чубинського (1839—1884 pp.) у Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, що стало першою легальною організацією в справах українознавства. Навколо товариства згуртувалась передова інтелігенція (М.Драгоманов, О.Кістяковський, М.Лисенко та ін.), яка розгорнула широку науково-пошукову роботу. Наполеглива фольклорно-етнографічна діяльність колективу вчених-професіо-налів і аматорів увінчалась семитомною працею "Труды этногра-фическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край" (СПб., 1782—1879 pp.), що вийшла за редакцією П.Чубинського.

У другій пол. XIX ст. українська література розвивалася за несприятливих соціально-політичних умов, що передусім було пов'язано з гоніннями російського царату на українську мову (Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази). У цей час творила плеяда видатних письменників-патріотів, послідовників Т.Шевченка. Визначним представником літератури демократичного напрямку стала українська письменниця Марко Вовчок (М.Вілінська, 1833—1907). Уже в першій своїй книзі «Народні оповідання» вона гнівно засудила кріпосницький лад, з великою любов'ю відтворила образи про стих трудівників. У пізніших оповіданнях, повістях, романах письменниця яскраво зобразила боротьбу народних мас проти гнобителів, викрила духовне убозство провінційного панства, створила колоритні образи поборників інтересів трудового люду. У демократичному річищі протікала й літературна творчість Л.Глібова (1827—1893), який написав 107 байок, комедію «До мирового», вірші для дітей, багато поезій, в т. ч. пісню «Журба» («Стоїть гора високая»). Засобами художнього слова, за допомогою алегоричних прийомів він відобразив безправне становище селянства, свавілля поміщиків, паразитизм, лицемірство і прислужництво чиновників, з теплотою змалював високі моральні риси простих людей. Перший зразок реалістичного соціально-побутового роману — «Люборацькі» створив талановитий письмєнник-різночинець А.Свидницький (1834 — 1871). Революційним пафосом пройнята його поезія. Яскравою антикріпосницькою спрямованістю відзначилася творчість С.Руданського (1834—1873). У «Співомовках» він викрив негативні звички українства, з великою симпатією показував розум, кмітливість, винахідливість його кращих синів і дочок. Широку популярність здобули його мелодійні ліричні поезії.