43.Харківський університет та його внесок у розвиток української філософії та науки

Ще одним чинником формування національного відродження на початку ХІХст. стало заснування університетської освіти і науки. На початку ХІХст. знаходить свою реалізацію ідея університету, яку ще висловлював Розумовський. Зусиллями українського дворянства, приватної ініціативи, у 1805р. відкривається Харківський університет. Провідна роль у відкритті університету належала дворянину-поміщику В.Каразіну. Завдяки активній роботі домігся заснування приватного університету. Із січня 1805р. університет починає діяльність. Відповідно до статуту він мав широкі повноваження: створення і функціонування наукових товариств у галузях природничих і гуманітарних наук, отримував право друку наукових праць, право цензури усіх книг, які видавалися в межах харківської шкільної округи. С-ма навчання була взята за зразком німецької освіти. Першими професорами стали відомі німецькі вчені. Традиція освіти була перервана. Найбільш відомим був Йоганн Шад, який започатковує правову традицію в Харкові (учень Фіхте), концесія природного права.

З відкриттям Харківського університету (1805) учні колегіуму слухали природничі (ботаніку та фізику) та медичні університетські курси. Колегіум мав велику бібліотеку. До бібліотеки увійшло книжкове зібрання Стефана Яворського, що було перевезено з Ніжинського Благовіщенського монастиря. У колегіумі був створений перший у Харкові церковний хор.

Серед викладачів X. К. були: А. Острогорський, М. Шванський, С. Флоринський, С. Базилевич, Я. Назаревський, Л. Кордет, Г. Сковорода, І. Двігубський, С. Вітинський, Ф. Татарський, О. Кастелі (франц. мова, історія й географія), А. Фонвікант (архітектура, фортифікація, геометрія), І. Саблучок, А. Ведель та ін. Учні відвідували заняття видатних українських композиторів А. Веделя, М. Концевича, архітектора П. Ярославського, художників І. Саблукова, В. Неминущого, Л. Калиновськогота ін.

Вихованцями Xарківського колегіуму були київський митрополіт — Арсеній Могилянський та ін.; губернатори: М. Ковалевський, фізик В. Петров, перекладач М. Гнедич, лікарі Г.Базилевич та Є.Мухін, письменники П.Кореницький, С.Писаревський, С. і В.Олександрови, а також 3. Корнієв, А. Руновський, Д. Скибинський; діячі науки і культури: Є. Базилевич, Т. Смілівський, М. Каченовський, М. П. Ярославський, мистці С. Маяцький, В. Неминущий та ін.

Першим ректором Харківського університету був Іван Степанович Ризький (1760–1811). До приїзду в Україну він був професором Гірничої Академії у Санкт+Петербурзі. У 1807 р. став доктором філософії. Ще в 1790 р. видав книжку “Умослов’я, або Розумова філософія”, а в Харкові у 1808 р. створив “Вступ у коло словесності”, де розвиток мови пов’язував з розвитком сус+

пільства і пізнанням. Займався перекладами з Дідро, Гольбаха, Монтеск’є, дотримуючись, як і всі просвітники, сенсуалізму. Першим же професором філософії Харківського університету був Іван Єгорович (Йоган+Баптист) Шад (1758–1834), один з 28 німецьких доцентів і професорів, які запрошені були працювати у новому університеті. У Харкові Шад написав і видав дві праці – “Чиста й прикладна логіка” та “Природне право”, читав курси метафізики, історії філософії, логіки, психології, етики, природного права, сприяв поширенню німецької класичної філософії.

Ідеї позитивістської філософії на межі XIX–XX ст. пропагували випускники Харківського університету Л. І. Мечніков та М. М. Ковалевський. Закінчив цей університет і такий відомий прибічник позитивізму другого покоління як О. Малиновський (Богданов).

Розвиткові університетської філософії сприяло також від криття у 1834 р. Київського університету. Серед його найбільш відомих професорів слід назвати О. О. Козлова (1831–1900), О. М. Гілярова (1855–1938), Г. І. Челпанова (1862–1936).