21. Оцінка та використання висновку експерта у доказуванні

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновокексперта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК). У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата постанови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи. У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку. У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновкуабо висновку про неможливість вирішити питання, яке поставлене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновкудодається ілюстративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновок експерта є доказом, оскільки містить відомості про факти, що підлягають доказуванню. Оцінка і використання висновку експерта є найбільш відповідальним етапом проведен­ня експертизи за кримінальною справою. Тут експертиза вис­тупає як засіб доказування в системі інших доказів.

Першим етапом оцінки висновку експерта є оцінка його наукової достовірності, тобто встановлення відповідності вис­новку реальній дійсності.

Існує два способи оцінки наукової достовірності висновку експерта:

аналіз умов і методів проведених досліджень;

зіставлення висновків експерта з іншими доказами, що містять відомості про предмет дослідження, тобто аналіз висновку експерта у відповідній окремій системі доказів.

У ході аналізу умов та методів дослідження слідчий аналізує:

компетентність експерта, який проводив експертизу;

повноту дослідження об'єктів експертизи;

достатність представлених порівняльних зразків експерту;

обгрунтованість вихідних наукових положень, застосова­них експертом;

відсутність чи наявність протиріч у висновках експерта;

форму висновку експерта, відповідність її результатам дослідження.

Процесуальним засобом перевірки й оцінки проведеного дослідження є додаткова і повторна експертизи. Перша призна­чається у випадках, коли висновок експерта є недостатньо яс­ним або неповним. Вона може бути доручена тому самому чи іншому експерту. Друга призначається у випадку наявності сумнівів в обгрунтованості і правильності висновку і доручаєть­ся іншим експертам.

Другим етапом оцінки висновку експерта є оцінка доказо­вого значення експертизи.

Не можуть мати доказового значення висновки, в основі яких лежать факти і положення, що не відповідають дійсності, не відносяться до предмета експертизи об'єкти експертного дослідження. Не можуть мати доказового значення такі виснов­ки, які грунтуються на помилкових положеннях науки, техні­ки, мистецтва, ремесла або положеннях, що неправильно тлу­мачаться експертом.

Судова і слідча практика не визнає доказової сили експер­тних висновків і в тих випадках, коли:

висновки експерта достатнім чином не мотивовані;

висновок не вирішує всіх поставлених перед експертами питань;

висновок експерта не містить повного і конкретного опи­су проведених експертами досліджень;

висновки не підтверджуються результатами проведених експертом досліджень (аналізами, фотознімками, матема­тичними розрахунками тощо).

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Та обставина, що висновки експерта, обгрунтовані досліджен­нями, проведеними із застосуванням наукових, технічних та інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхід­ності оцінки їх слідчим і судом у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некри­тичного до нього ставлення, надання йому особливої доказо­вої сили. Відповідно до ст. 75 КПК України «висновок експер­та для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивова­на у відповідних постанові, ухвалі, вироку».