21. Методика розслідування крадіжок

Вихідними даними для порушення кримінальної спра­ви про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи по­садових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізнали­ся про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяль­ність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела.

Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового ета­пу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затрима­но з речовими доказами або по «гарячих слідах».

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гада­ного злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб'єкта злочину відсутні.

Для початкового етапу розслідування крадіжок харак­терні певні типові слідчі версії.

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіж­ки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні ма­теріально відповідальної особи, яка намагається прихова­ти недостачу;

6)крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відпо­відальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна грома­дян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним са­мим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовнос­тей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраде­ного;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потер­пілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квар­тири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г)щодо місць знаходження викраденого майна:

—сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку роз­слідування залежить від обсягу зібраної первісної інфор­мації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруть­ся до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість ви­крадених цінностей, а також відомості, отримані в резуль­таті дослідження слідів та інших речових доказів, виявле­них на місці злочину.

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучен­ня викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсце­нування тощо. Організуюча роль у цій діяльності нале­жить слідчому, який визначає пріоритетні напрями роз­слідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

Наступний етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказо­вої бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого.

Можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не мала місця.

Розпізнання інсценування крадіжки проводиться на під­ставі вивчення:

а)негативних обставин під час розслідування події;

б) результатів слідчого експерименту по перевірці пев­ного факту;

2. Факт крадіжки й особа, яка її вчинила, встановле­ні, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не су­перечать зібраним по справі доказам, викрадене майно виявлено.

3.Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений ви­знає свою вину частково

4. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винно­сті обвинуваченого у її вчиненні, але він пред'явленого об­винувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає міс­це перебування на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене майно не знайдено.

Методика розслідування грабежів і розбійних нападів

Вихідними даними для порушення кримінальної спра­ви про грабіж або розбій є такі джерела:

а)заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в)заява очевидців про розбійницький напад;

г)затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретно­му випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами.

З ураху­ванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку роз­слідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспе­ктиву кримінальної справи. Якщо наявних відомостей не­достатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка.

Ознаки, притаманні даному виду злочину:

а)наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б)ретельне спостереження за жертвою, про що свід­чать сліди, залишені на місці спостереження;

в)характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г)спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбано­го майна і цінностей;

д)дані про осіб, які раніше вчинили подібні злочини, їхні зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на ста­дії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі роз­слідування.

Початковий етап розслідування, типові версії:

1)мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2)злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3)злочину не було, повідомлення неправдиве.

У випадках, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину.

Перевірка версій і планування розслідування:

а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та ін­ших осіб;

б)перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих «гастролерів»;

в) за даними криміналістичного обліку перевірити від­битки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.

При плануванні затримання злочинців з речовими до­казами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:

а)розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обста­вин опору з боку злочинців;

б)питання щодо часу і моменту операції;

в)можливі способи фіксації злочинних дій;

г)способи належного процесуального затримання.

При збиранні процесуальне і криміналістичне значу­щих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання.

Після затримання слід проаналізувати його результа­ти і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації.

Після детального аналізу й оцінки результатів затри­мання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного.

Важливо виявити, якими мате­ріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки.