13.Праворозуміння поняття зміст та типи

Праворозуміння – відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, і включає пізнання права, сприйняття та ставлення до нього.

Зміст – знання суб’єкта про його права, обов’язки, правові дозволи, зобов’язання, заборони, а також оцінка та ставлення до них як до справедливих або несправедливих.

Типи:

Легістське – право розум. засн. на законі і на ототожнення права і закону (lex) – право – продукт держави.

Юридичне – засн. на розрізненні права та закону, право – міра свободи і справедливості,не залжена від волі держави.

1. природно-правовий підхід – протиставлення природного права позитивному;

2. лібертарно-юридичний – право вираз принципу формальної рівності.

14. Єдність, відмінності та типи зв'язків держави і права. Спільне:1.Ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних задач і функцій, і ніякий інший суспільний інститут не має такої обов’язкової сили впливу на суспільство, підкріпленої владою держави як право. 2.право і держава існують як механізм узгодження інтересів в соціально неоднорідному суспільстві. 3.реалізація правового регулювання немислима без механізму держави, в той же час і сучасну державу немислимо уявити поза правовим регулюванням. Відмінне:1.Держава входить у політичну систему суспільства, право - у нормативну. 2.Держава не створює право, вона юридично оформляє і закріплює лише те, що вже дозріло в суспільстві у вигляді об'єктивних потреб;3.Право юридично оформляє держава.4.Держава реалізує право.5.Право регламентує порядок формування органів держави, закріплює їхню компетенцію й упорядковує їхні відносини між собою.

15. Тоталітарна, ліберальна, прагматична моделі взаємодії держави і права. У сучасній юридичній літературі вказується на три можливі моделі взаємовідносин держави та права: тоталітарна (держава вище від права і ним не зв’язана); ліберальна (право вище від держави); прагматична (держава створює право, але пов’язана ним). Першу модель, як то кажуть, «ми вже проходили» і повертатись до неї немає сенсу. Друга модель – це, скоріше, бажане майбутнє, та й чи потрібна вона тоді – це ще дискусійне питання, а третя модель – найближча до сьогоднішніх реалій України, можливості для її реалізації зростають з прийняттям Конституції України і нових кодексів права (кримінального, адміністративного, цивільного і т.д.).Разом з тим держава і право, хоч і тісно пов’язані, все ж не є тотожними, їх «позиції» не завжди і не у всьому співпадають. Як свідчить всесвітня історія, влада має тенденцію до необмеженості, виходу з-під контролю, а право прагне «поставити її на місце, ввести в юридичні рамки. Право існує і розвивається у певному протиборстві з державою, є могутнім антитоталітарнимфактором».Проте можливість ця є лише теоретичною, оскільки сама влада визначає сутність своєї самообмеженості, зв’язаності правом.

16. Соц. регулювання: поняття та види. Соціальне регул. – внутрішньо властивий сусп. процес упорядкування поведінки людей шляхом узгодження їх вільних воль.Види:1.Стихійні регулятори є соц. проявом законів природи і суспільства, слабо піддаються коригуванню ззовні; 2.нормативні регулятори – містять норми, реалізація яких забезпечується за доп. заходів соц. примусу;3. ненормативні:- ціннісний – впливає на сусп. відносини за доп. сист. соц. цінностей, що істор. склалась;-директивний – вплив на сусп. процеси за доп. безумовної вказівки вище стоячого органу або служб. ос. нижче стоячому.4. загальне – звернене до невизначеного кола осіб;5.індивідуальне – звернення до конкретного індивіда.

17. Поняття і види норм. Норма-звичайний,природний стан об’єкта, процесу, відношення, системи;керівна засада, правило поведінки.Види:1. природні норми або закони природи;2. технічні – правила поводження з прир. та техн. об’єктами.3. соціальні норми – правила люд. співжиття, що регулюютьпов. людей, зокрема відносини людей між собою.Види соц. норм:1.норми моралі – відносно стійкі уявлення про добро і зло;2.правові норми – заг. обов., формально визн., встан. або оф. визнані державою і забезп. її примусовою силою правила пов.;3.релігійні – правила пов. люд. які склались на осн. уявлень про Бога і бажану для нього поведінку;4.корпоративні – норми ств. об’єдн. гром.;5.звичаї та традиції – правила буденної поведінки, що стих. склались і передав. з покол. в покол.6.естетичні – відносно мінливі уявл. люд. про прекрасне і потворне.

18. Способи (прийоми) пр.регулювання. Способи правового регулювання — складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозвіл, зобов'язування (веління), заборона.Дозвіл — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Зобов'язування (веління) — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так.Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби) - (публ. право). Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктивними правами. Його призначення — забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.Способи правового регулювання (дозвіл, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним.

19. Предмет і метод пр. регулювання. Предмет пр. регул. – це тип сусп.відносин, що регулює дана галузь. Предмет ПР включає: суб’єкти, їх поведінку, об’єкти, соц. факти, які є підставами виник. або прип. пр.відн. ППР – критерій розмеж. галузей права.Метод ПР – характерний для кожної галузі права набір способів впливу права на сусп.відн.Імперативний – метод владних розпоряджень, містить норми-заборони і норми-обов’язки.Диспозитивний – можлив. самост. встан. правила повед. в рамках закону.Обмежень – встан. заборн і покарань за поруш.заборон;Заохочень –стимул. мор. та мат. зацікавленості працівників.Автономії – суб’єкти перебув. в однаковому процесуал. полож. Один перед одним і законом.Субординації – нерівність сучасного правового регулювання, підлеглість.

20. Типи правового регулювання. 1.загально-дозвільний–виражений у принципі «Дозволено все, що прямо не заборонено законом». Співвідноситься з діями індивідів та їх об’єднань.2.спеціально-дозвільний-виражається у принципі «заборонено все, що прямо не заборонено законом». Співвідноситься з діями держ.орг. і орг.місц.самовр.

21. Поняття та ознаки норми права. НП – це формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою правило поведінки загального характеру, спрямоване на врегулювання сусп.відн. Ознаки: 1. заг.характер– НП пошир.на всіх люд., не залеж. від того знайомі вони з цими НП, і розрах. на багатократну реалізацію. 2.форм.визн. – НП чтікосформульов. та зафіксована в оф. джерелі права. 3.звязок із державою – НП встан. або визн. держ., забезп. силою держ. примусу; 4.системність - НП склад. із гіпотези, диспозиції і санкції. 5.регулятивність – НП виступає як регулятор сусп.відн. і засіб вирішення конфліктів.

22. Структура норми права. НП складається з:1.гіпотеза – част.НП, яка вказує умови за яких НП вступає в дію;2.диспозиція – част.НП, яка містить вказ. На права та/або обов., щивиник.у разі настання життєвих обставин, вказ.у гіпотезі.3.санкція – част.НП, яка передб.негат. наслідкиу разі невикон. обов. або поруш. заборони, вказ. у диспоз.Види структурних елементів за визначенням:1.абсол-визн. – містять точні відомості про юр.факти, вид і міру покар. за порушення диспозиції.2.віднос.-визн. – міст.лишезаг.умови реаліз.норми.3.альтернативні–вказ.на варіанти юр.фактів і варіанти пр.наслідків цих фактів.За складом:1.прості – міст.одинюр. факт, пр.наслідок, захід держ.примусу щодо порушника;2.складні – міст.склад.юр.факт, кілька пр.наслідків, два і більше заходів держ.примусу до порушника.

23.Способи викладення пр.норм. 1.Абстрактна – (характ.для країн конт.Європи) – озн.врегульованих правом ситуацій подаються узгальненій формі.2.Казуїстична – (характ. для країн англо-саксонськоїпр.сист.) – вказана в нормі ситуація викладена детально з переліком окремих варіантів-казусів.

24.Класифікація правових норм. 1.за роллю в механізмі правового регулювання:-конкретні–безпосереднє встановлення прав і обов’язків адресатів;-спеціалізовані:-відправні–визначають цілі, завдання, принципи, межі та методи ПР.-номативні-засади–закріплюютьзасади конституційного порядку держ., основисоц-екон., політ. та держ. життя, взаємновідносинидержави і особи, форми власності.-Н-принципи – вираж. і закріп. принципи права.-установчі – визн. мету, завд. окремих інст. та галузей права.-н-дефініції – містять визн. пр. категорій і пон.Н-презумпції – це закріп. в НПА припущ.щодо певного юр.стану або явища.Темпоральні (н-строки) – вказ.на якийсь час, настання або закін.якого тягне певні юр.наслідки.Н-фікції – це закріп. у НПА норм.приписи, які умовно проголош.факт, що не є встан. Н-конструкції – узагал.складні зі своїм змістом юр.явища; Оперативні – відігр.підсобну роль, визн.час набрання чинності НПА, його пошир.на нове коло ос. або нові відносини. Н-арбітри (колізійні) – регул.вибір норми у разі розбіж.між кількома нормами.

2.залежно від предмета ПР: конст, крим.-пр., адмін.-пр. та ін.. 3.залеж. від осн. методів ПР: імперативні, диспозитивні. 4.залеж. від хар.пр.припису: дозвільні, зобов’язуючі, забороняльні. 5. …часу дії: пост., тимчас.,надзв. 6. …кола ос.: заг., спеціал.,виняткові; 7. … дії в просторі: заг. і локальні. 8. 9. … інорм.-психол. дії на особу: стимулюючі та обмежувальні 10. … за суборд.у ПР: мат. і процесуал. 11. … за походж:первинні,похідні.