32. Поняття та структура юридичного обов’язку

Юр. обов'язок — міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав.

Зміст юр обов'язку складають варіанти необхідної поведінки, що слугують гарантією використання наданих суб'єктам можливостей.

Структура:

1. Необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони.

2. Необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконання обов'язку.

3. Необхідність реагувати на законні вимоги уповноваженої особи.

4. Необхідність нести юридичну відповідальність у випадку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'язаним суб'єктом.

Юридичний обов'язок — елемент правового статусу, оскільки права суб'єктів, не підкріплені обов'язками інших осіб, не можуть бути реалізовані.

33. Юридичні факти їх класифікація.Фактичний склад

Фр.факт (ЮФ) – це конкретні життєві обставини, з якими НП пов’яз.виник., зміну або прип.ПВ.

За вольовою озн.:

1.Події – ЮФ не залеж. від волі людини.

- абсолютні – не пов’яз. з пов.людей;

- відносні – пов’яз. з пов. людей;

2.Дії – ЮФ, залеж.від волі людини.

Правомірні:

-юр.акти – це првомірні дії дієзд.ос. з метою досягти якогось пр.результату.

-юр.вчинки – дії, що привели до юр.наслідків незалеж. від волі люд., яка їх вчин.

Неправомірні:

-за ступ.сусп.небезп.- проступки і злочини;

-за об’єктами – посяг. на ос.,власність, сусп.безпеку, гром.порядок тощо.

-за видами юр.відпов. – крим.,адмін.,цив.-процес.,дисцип.,конст.,міжнар-пр.

-за формою вини – умисні та необереж.

Ін.класиф.:

1.за суб’єктом –дії фіз.ос., юр.ос., держ.орг., орг.місц.самовр.

2.за галуз.належн. – конст., цив.-пр., процесуал., труд. Тощо.

3.за формою виразу – докум., учсна заява, мовчання,жест.

4. за хар.юр.насл. – правоутв,правозмін, правоприпин.

Фактичний склад ПВ – сукуп.ЮФ, необх.для настання пр.наслідків, передб.НП

Простий ФС – вкл.факти, відбиті в НП однієї галузевої належності;

Складний ФС – вкл.факти, відбиті в НП різної галуз.належності.

34. Поняття та структура правосвідомості

Правосвідомість – це сукуп. Ідей, поглядів, уявлень, почуттів , оцінок і установок, що вираж.ставлення люд. і соц.спільнот до чинного, минул. і бажаного права.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспіль­ство в цілому

Структура ПС:

-пр.психологія – пережив., почуття, настрої, звички,стереотипи,які виник.у люд. у зв.з пр.нормами та практикою їх реаліз.

-пр.ідеологія – ідеї,теорії,погляди,які відображ.та оцін.пр. реальність .У пр.ідеології можуть відображу.інтереси вел.соц.спільнот. Пр.ідеологія осн.елем. у структ.ПС

35.Рівні та види правосвідомості

Рівні:

-буденна-масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виник.на осн.життєвого досвіду й уривчастих, несистематиз.пр. знань.В її структ.домінує пр.психологія.

-професійна – знання, переконання, традиції, почуття проф.юристів.Вона форм.внасл.отрим.спец. проф.підготовки, а такого під час роботи в юр.сфері.

-наукова – ідеї, поняття, концепції, що вираж.теор.освоєння права. Воно власт.науковцями, викладачам ВНЗ юр.профілю, які займ. Розробкою заг.або галуз. проблем.

Види:

-Індивідуальна – сукуп. пр.поглядів, почуттів, настроїв і перекон. конкр.індивіда.

-групова – відображ.ставл. до права, його оцінку соц.груп.

Суспільна – вираж.ставлення до права всього сусп.

36. Правова культура: поняття та структура Правова культура є частиною загальної культури і зумовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом суспільства. Залежно від носія1) правову культуру особистості(якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, повагу до нього.Структура правової культури особистості:ідеологічний елемент; психологічний елемент;поведінковий елемент.2)правова культура суспільства ( система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу)Структура правової культури суспільства: право як вираз загальнолюдських і національних; культура правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності державних і недержавних органів і посадовців; високий рівень суспільної правосвідомості, для якої характерні правова інформованість населення, повага до права і закону, наявність стійких установок на правомірну поведінку;правомірність як відповідність явищ соціального життя вимогам, що містяться в нормах і принципах права.

37.Правова культура суспільства та правова культура особистості. Правова культура суспільства — це система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері,що характеризують рівень його правового прогресу.Структура правової культури суспільства складається з наступних елементів:1)право як вираз загальнолюдських і національних цінностей — свободи, справедливості, природних прав людини, демократії;2)культура правотворчої,правозастосовчої та правоохоронної діяльності державних і недержавних органів і посадовців, тобто ефективна, відповідна правовим цінностям та ідеалам діяльність з видання, тлумачення і реалізації правових приписів;3)високий рівень суспільної правосвідомості,для якої характерні правова інформованість населення,повага до права і закону,наявність стійких установок на правомірну поведінку;правомірність як відповідність явищ соціального життя вимогам, що містяться в нормах і принципах права.Правова культура особистості—це якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, повагу до нього, а також його дії відповідно до нього.Структура правової культури особистості:1)ідеологічний елемент — знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії.2)психологічний елемент — повага до права,заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин 3)поведінковий елемент — переконання в необхідності діяти відповідно до розпоряджень правових норм, уміння користуватися юридичним інструментарієм,висока правова активність особи,яка виявляється в сприянні реалізації права іншими суб'єктами і в протидії правопорушенням.

38.Правова соціалізація і правове виховання. Правове виховання — це постійний, систематичний вплив на індивідів і суспільство в цілому з метою формування у них правової культури.Форми правового виховання:1)правове навчання — полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах. 2)правова пропаганда — полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій юридичної літератури і ЗМІ(преса,телебачення,радіомовлення, Інтернет). 3)юридична практика — сприяє передачі юридичної інформації, знань за допомогою участі людей у процесі, перш за все правозастосовчої діяльності (судів, правоохоронних органів та інших органів держави).4) Безпосередня реалізація права.Юридичні дії, здійснювані індивідом самостійно (наприклад, участь у виборах, укладення угод),5)самовиховання — пов'язане з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ.Правова соціалізація — це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок,цінностей права, що забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування. У процесі соціалізації індивід проходить кілька етапів.Три форми правової соціалізації:1)за допомогою научення — полягає в придбанні еле-ментарних правових знань і засвоєнні відповідних норм.2) шляхом передачі досвіду — відбувається в результаті осмислення власних помилок і подій свого досвіду, а також життєвого досвіду навколишніх людей;3)«символічна» соціалізація — ґрунтується на власних абстрактних уявленнях людини про право, державу, країну, націю.

39.Поняття та види деформацій правосвідомості. Деформація правосвідомості—це спотворене уявлення про цінність права. Існує кілька різновидів деформацій правосвідомості, найбільш небезпечним з яких є правовий нігілізм.Види: Правовий нігілізмди—це деформація правосвідомості,для якої характерне негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин. Правовий нігілізм є продуктом дії багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників.Поряд із правовим нігілізмом існує прямо протилежне явище — правовий ідеалізм (романтизм)- фетишизацію права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особистості та суспільства. Правовий інфантилізм як різновид деформації право-свідомості відрізняється слабкістю правових знань при твердій переконаності особи в достатньому їх рівні. Правова демагогія характерна для осіб, які володіють правовими знаннями, але виключають або принижують його соціальну цінність і використовують право винятково в своїх особистих, часто антисуспільних інтересах.

40.Поняття та види джерел права. Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях:1)джерело права в матеріальному сенсі — це системаоб'єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема суспільні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформлення;2)джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб'єктів правотворчості, усвідомленняними об'єктивних потреб суспільного розвитку;3)джерело права в пізнавальному сенсі — це підготовчі документи і матеріали, проекти нормативно-правовихактів, які використовуються в тлумаченні юридичних текстів, 4)джерело права у формальному сенсі — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єктивних потреб суспільного розвитку.Види форм права: 1)правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. 2)юридичний прецедент — рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ. 3)н-п акт — письмовий документ,який виданий в установленому порядку компетентниморганом держави і містить правові норми загального характеру. 3)нормативний договір — це угода між двома і більшесуб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для нихприписи4)юридична доктрина — це науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, щомістяться в працях учених-юристів.5)релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви,щомістить разом із релігійними правові норми.

41.Форма права це – юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку . Форми права поділяться на : 1)правовий звичай – стійке правило поведінки , що стихійно склалося й офіційно визнане державою.2)юридичний прецедент – рішення у конкретній справі , якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ.3)нормативно – правовий акт – письмовий документ який виданий у встановленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру .4)нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами правотворчості , що містить обов’язкові для них приписи.5)юридична доктрина – це науково оформлені концептуальні ідеї , спрямовані на вдосконалення права , що містяться в працях учених – юристів .6)релігійний текст – це священна для віруючих книга або послання глави церкви , що містить разом із релігійними правові норми .

42.Соціальний процес формування права і нормотворчість(правотворчість). Правотворчість–це організаційно оформлена діяльність суб’єктів з ухвали , зміни та скасування правових норм , здійснювана відповідно до суспільних потреб у нормативно – правовому регулюванні. Ознаки правотворчості:1) здійснюється уповноваженими суб’єктами 2)виражається у встановленні нових змін.3)одержує завершення у письмовому документі.4)здійснюється з дотриманням процедури підготовки і ухвалення акта. Функції правотворчості:1)первинного регулювання.2)оновлення нормативно правового матеріалу.3)ліквідації прогалин у позитивному праві. 4)систематизації нормативно-правового матеріалу.

43.Принципи правотворчості.Принципи правотворчості-це корені основоположні , основоположні ідеї , які зумовлюють відповідність правотворчості суспільним потребам.До них відносять:1)гуманізм – пріоритетність прав людини.2)єдність інтересів – право має виступати як рівноважна складова індивідуальних інтересів,що й є суспільним інтересом.3)демократизм-виражається у праві волі народу. 4)гласність-ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів.5)законність-ухвалення н-п актів законним шляхом. 6)науковість і професіоналізм-розробкою та прийняттям нормативно правових актів повинні займатися фахівці.7)зв’язок з практикою – як правило , норми права мають видаватися для врегулювання вже існуючих суспільних відносин. 8)планування-цей принцип дає можливість встановити правильну послідовність розробки і ухвалення нормативно правових актів. 9)оперативність – цей принцип вимагає швидкого швидкого реагування на мінливі потреби суспільства. 10)поєднання динамізму і стабільності – цей принцип вимагає дотримання необхідного балансу між виданням нових норм права і внесенням змін і доповнень до чинних н-п актів.

44.Стадії правотворчої діяльності.1 етап підготовка проекту:1)з’ясування суспільної проблеми.2)Прийняття рішення про підготовку нормативно правового акта .3)Розгляд і обговорення проекту. 4)Створення остаточного варіанту нормативного акта. 2 етап прийняття :1) внесення у офіційному порядку на розгляд.2)Обговорення проекту. 3)Прийняття проекту. 4)Вступ нормативного акта в юридичну силу .

45.Види правотворчості.За способами правотворчості: 1)затвердження н-п актів компетентними державними органами.2)прийняття або видання н-п актів компетентними державними органами .3)створення юридичних прецедентів судовими та адмін органами держави. 4)укладення н-п договорів компетентними органами держави.5)офіційне визнання державою . Залежно від форм створюваного права розрізняють:1)законотворчість 2)підзаконна правотворчість 3) прецедент на правотворчість. 4)договірна правотворчість. Залежно від суб’єкта правотворчості розрізняють: 1) безпосередня правотворчість народу. 2)правотворчість найвищого представн органу держави . 3) правотворчість органів і посадовців виконавчої влади. 4) правотворчість глави держави. 5) судова правотворчість.6) правотворчість органів місцевого самоврядування.

46.Поняття та складові елементи права. Система права – це внутрішня форма права яка, має обєктивний характер права для якої характерно єдність,узгодженість,нормативність.Складoвими частинами є норма,інститут,галузь.Або іншими словами кажучи це об’єктивно зумовлена внутрішня структура права , що складається зі взаємопов’язаних норм, логічно розподілених по галузях , підгалузях та інститутах. Складові елементи системи права :норма права(первинний,початковий елемент системи права,з якого скл інститути та галузі права) ,інститут права підгалузь та галузь права(найбільш крупний елемент,з яких скл система права).

47.Публічне та приватне право. Публічне право-сфера публічних інтересів, регулює відносини між державою та суспільством (суспільства,держави в цілому). Приватне право- сфера приватних справ та інтересів. Для сфери публічного права характерні юридична централізація та імперативність. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання і диспозитивність. Публічне право поділяється на : конституційне,адміністративне,фінансове,кримінальне,галузі процесуального права.Приватне право поділяється на : цивільне , сімейне , кооперативне , банківське , господарське .

48.Матеріальне і процесуальне право. Матеріальне право- це сукупність норм , яка безпосередньо регулює суспільні відносини. Процесуальне право – це сукупність норм , яка регулює діяльність із реалізації матеріальних норм.Т.ч матеріальне і процесуальне право співвідносяться між собою як зміст і форма правового регулювання. Наслідком порушення матеріальної норми є юридична відповідальність , а наслідком порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність результату діяльності суб’єкта права.Матеріальне та процесуальне право поділ на галузі та інститути.

49.Галузі та інститути права.Галузь— крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює пе­вний тип схожих суспільних відносин специфічним мето­дом правового регулювання. Ознаки:однотипні суспіль­ні відносини, що потребують правового регулювання; якісна своєрідністьврегульованих суспільних від­носин;наявність специфічного набору прийомів і засобів регулюваннясуспільних відносин;наявність системно-структурних складових, тобто взаємопов'язаних інститутів і норм права.Галузь має віднос­ну автономію: вона здатна до самостійного функціонування у загальній системі права. Галузь права є підсистемою, що склада­ється з підгалузей і інститутів права. Підгалузь права— система однорідних предметно-по­в'язаних інститутів певної галузі права.Інститут права— впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид(групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу — структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм.Ознаки:однорідність соціального змісту;юридична єдність правових норм;нормативна відособленість, тобто відокремлення створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах інших структурних підрозділах закону; повнота регульованих відносин.

50.Співвідношення між нормами міжнародного та національного права.Національне і міжнародне право є різними, самостійними системами права, що мають як загальні риси, так і особливі. Національне право регулює відносини усередині країни,на її території. Міжнародне право регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.Існують три основні концепції співвідношення міжна­родного і національного права:1)концепція примату міжнародного права. Національне законодавство, конституції багатьох держав закріплюють пріоритетне значення міжнародного договору у впливі на внутрішньодержавні відносини. При розбіж­ності норм міжнародного і національного права застосову­ються норми міжнародного права.Примат міжнародного права не означає повного підпорядкування йому національного права;2)концепція примату національного права— прихильники цього підходу розглядають міжнародне пра­во всього лише як суму зовнішньодержавних прав різних держав.3)дуалістична концепціяґрунтується на визнанні іс­нування двох різних, взаємодіючих між собою систем пра­ва: національного і міжнародного.У сучасній юридичній науці домінуючим є помірно ду­алістичний підхід, через який визнається примат міжна­родно-правових норм, якщо вони визнані державою і включені до системи національного права. Прихильники цього підходу виділяють такі форми взаємодії внутріш­ньодержавного і міжнародного права:внутрішньодержавне законодавство визначає органі­зацію та діяльність держави, її політику усередині країни і на міжнародній арені;внутрішньодержавне право знаходить вираз у зовніш­ній політиці та дипломатії держави;норми міжнародного права закріплюються в Консти­туції держави, інших правових актах.

51.Законодавство: поняття та склад.Зміст категорії «законодавство» різні учені визначають неоднозначно. Існують прихильники вузького розуміння законодавства виключно як сукупності діючих у державі законів, тобто актів вищої юридичної сили.КСУ поняття «законодавство» розтлумачив як за­кони, укази ПУ і постанови уряду.У широкому розумінні слова законодавство— це форма існування права, спосіб надання юридичного зна­чення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті,нормативні розпорядження, н-п акти, інститути та галузі законодавства.Система законодавства—це сукупність законод актів, розташованих у певному ієрархічному порядку.На вершині законодавчої піраміди — К та/або кон­ституційні закони, яким мають відповідати всі н-п акти держави. Ступенем нижче в ієрархії за­конів — звичайні закони. У систему законодав­ства держави можуть включатися також акти КМУ і міжнародні договори,ратифіковані парламен­том.Окрім такої ієрархічної, вертикальної будови, система законодавства поділяється також за галузевою ознакою: кон­ституційне, адміністративне, цивільнезаконодавство.

52.Співвідношення системи законодавства та системи права.Однією з найважливіших властивостей права є його си­стемність, тобто поділ права на окремі структурні елемен­ти, узгоджені та взаємопов'язані. Системна побудова права має важливе значення,оскільки дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і пра­вильно застосувати її на практиці.Система законодавства та система права представляють дві сторони, два аспекти тієї ж суті — права. Вони співвід­носяться між собою як форма і зміст. Відмінність системи права та системи законодавства полягає в наступному:1)первинним елементом системи права є норма, а пер­ винним елементом системи законодавства — стаття (пункт) нормативно-правового акта;2)система права складається об'єктивно (стихійно) відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства формується за волею законодавця;3)система права має тільки горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства ще й вертикальну (ієрар­хічну);4)система права відображає внутрішню будову права, а система законодавства — зовнішню форму права;5)система права і система законодавства розрізняються за об'ємом. Система права включає, крім законів, інші дже­рела права (правові звичаї, юридичні прецеденти, норма­тивні договори), загальні принципи права. З іншого боку, в систему законодавства включаються положення, що не є правовими (наприклад, преамбула Конституції України має програмно-політичний, а не правовий зміст).

54.Поняття та види систематизації н-п актів.Систематизація—це діяльність, спрямована на впо­рядкування н-п актів, узгодження їх у певну систему.Необхідність-постій­но йде процес видання нових н-пактів.Види:1) облік н-п актівє збором держав­ними органами і неофіційними організаціями чинних нор­мативних актів, їх обробкою і розташуванням за певною системою, що забезпечує пошук необхідної правової інфор­мації в масиві актів, узятих на облік.2)інкорпорація — це об'єднання н-п актів без їх зміни в збірку за певною ознакою.За суб'єктом здійснення: офіцій­на;неофіційна. За критерієм відбору н-п матеріалу: хронологічна; предметна. За обсягом охоплюваного н-п матеріалу: генеральна — до збірки включаються всі нормативно-правові акти суб'єкта право­творчості; часткова — в збірку включаються н-п акти у певній сфері правового регулювання. 3)консолідація — ухвалення укрупненого уніфіковано­го акта на основі об'єднання норм розрізнених актів.При цьому нові норми не створюються,всього лише усуваються повтори,виправляється застаріла термінологія. Особли­вість консолідації- вона містить у собі деякі риси кодифікації та інкорпорації.4) кодифікація — ствнового логічно цілісного н-п акта на основі ста­рих актів, з частковою або повною зміною їхнього змісту. Кодифікація — один з прийомів правотворчості і як такий може здійснюватися тільки державою.Види:загальна,галузева,спеціальна.

53.Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осібДія н-п акта в часі обмежена періо­дом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Н-п акт починає діяти:з моменту ухвалення або видання;з моменту публікації;з моменту, вказаного в тексті самого н-п акта;за відсутності вказівок в н-п акті про час набуття н-п актом чинності діє загальне правило: він набуває чинності після спливу пев­ного строку після публікації.Набрання чинності н-п актом відбу­вається відповідно до таких 3 правил:негайна дія;зворотна дія;переживання н-пакта.Н-п акти втрачають свою чинність з таких підстав:після закінчення терміну дії акта, на який він був прийнятий;у зв'язку з виданням нового акта(непряме,або фактичне, скасування);на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування цього акта (пряме скасування).Дія нормативного акта в просторі визначається терито­рією, на яку поширюються владні повноваження органу, що його видав. Під територією держави розуміється її су­хопутний та водний простір усередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї належить також територія дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгові судна у відкритому морі, повітряні кораблі, що перебувають у польоті за межами держави, якщо вони несуть на борту державні символи, а також де­які інші об'єкти.За дією в просторі розрізняють загальнодержавні та локальні н-п акти. Перші поширю­ють свою дію на всю без винятків територію держави, а другі — тільки на строго визначений регіон.Дія акта за колом осіб підкоряється таким правилам. Н-п акти загального характеру поширю­ють свою дію на все населення держави (громадяни, іно­земці, апатриди). Спеціальні н-п акти розраховані на певне коло осіб (діти, пенсіонери, військо­вослужбовці). Виняткові закони роблять вилучення із за­гальних і спеціальних законів.

57.Поняття та ознакиреалізації права. Реалізація права — цевтілення права в життя, реальневтіленнязмістуюридичних норм у фактичнійповедінцісуб'єктів. Ознакиреалізації права: відповідністьприписам права. Реалізація права — цезавждиправомірнідіїсуб'єктів права; соціальнакорисність.Задопомогоюреалізаціїправових норм задовольняютьсярізноманітніособисті та суспільні потреби й інтереси; процедурність.Реалізація права — церегламентована правом діяльністьсуб'єктів права, яка протікає в часі і складається з послідовноздійснюванихвчинків; вольовий характер. Здійснюючиреалізацію права, йогосуб'єктидіютьусвідомлено,свідомоузгоджуючисвоївчинки з приписамиправових норм; державназабезпеченість. Реалізація права забез-печуєтьсярізнимиюридичнимизасобами, у тому числі і державним примусом.

55.Поняття зміст та стадії юридичного процесу.Юридичний процес— це врегульований процесуальни­ми нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухваленні і документальному закріпленні юридичних рішень загаль­ного або індивідуального характеру.Ознаки:владнийхарактер. ЮП є владною ді­яльністю компетентних органів держави, її посадових осіб, а також, в обумовлених законом випадках, діяльність не­ державних суб'єктів, уповноважених на те державою (ад­міністрація підприємства,керівник ВНЗ);нормативний характер. ЮП врегу­льований процесуальними нормами і здійснюється за на­ перед встановленим шаблоном;документально виражений характер. Це діяльність, спрямована на ухвалення юридичних рішень загального (нормативно-правові акти) або індивідуального (правозастосовчі акти) характеру;службовий характер. ЮП є вторинним щодо матеріального права, похідним від нього, є формою його життя;стадіальний характер. ЮП скл із відносно самостійних стадій.Кожен вид ЮП має свої стадії, у яких обов'яз­ковими є такі компоненти:1)відносно самостійне завдання, на розв'язання якого спрямовані дії, що об'єднуються в тій або іншій стадії;2)специфічний склад дій, що включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридич­ної норми для розв'язання питання, справи;3)створення юридичних документів, у яких відобра­жаються і закріплюються підсумки здійснених на даній стадії юридичних дій.ЮП відіграє важливу роль у механізмі правового регулювання, оскільки він практично й є меха­нізмом реалізації закону, про відсутність якого так часто говорять юристи і політики.

58.Безпосередня і правозастосовча реалізація права.Безпосередня реалізація права — це регламентований нормами права процес самостійного здійснення прав і обов'язків суб'єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів і осіб. Це сфера самовираження особи,її правової активності і життєвої позиції.Ознаки:у даному процесі бере участь тільки суб'єкт права,а не спеціально уповноважений орган держави; спеціальна процедура реалізації або відсутня, або безпосередньо випливає із закону; відсутній акт застосування права, що індивідуалізує норму права щодо конкретного суб'єкта права.Правозастосування- владна діяльність органів і посадовців,що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юр рішення щодо конкретних суб’єктів.

56.Види юридичного процесу.За характером ухва­люваних рішень : правотворчий,правозастосовчий і правороз'яснювальний.Результатправотворчого процесу—н-п акти. Результат правозастосовчого процесу—ухвалення індивід юр рішення у певній справі або питанні. Процедури ухвалення правозастосовчих рішень різноманітні.В ході правороз''яснювальноїді­яльності видаються специфічні юридичні рішення — інтерпретаційні правові акти, які відрізняються як від норма­тивних і правозастосовчихактів.Традиційноза галузевою ознакою виділяються цивіль­ний(передбачає розгляд справ про спори в яких хоча б однією стороною є громадянин.)Господарський (передбачає розгляд справ за по­зовними заявами підприємств і організацій, які звертають­ся до господарського суду за захистом своїх прав і інтересів, що охороняються законом).Адміністративний(передбачає розгляд спорів: між фізичними або юридичними особами і суб'єктом влад­них повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності).Кримінальний процес скл з кількох стадій про­вадження у справі, кожна з яких завершується підсумковим процесуальним рішенням. Досудове провадження поді­ляється на: порушення кримінальної справи; дізнання; досудове слідство. Судочинство в суді 1 інстанції поділяється на : попередній розгляд справи; судовий розгляд, який включає підготовчу части­ну судового розгляду, судове слідство, судові дебати, зо­крема — останнє слово підсудного, постановляння та оголо­шення вироку.Факультативною стадією для всіх видів судових проце­сів є апеляційне і касаційне виробництво. Апеляційне провадження — перегляд справи по суті судом вищої інстан­ції і винесення нової ухвали Касаційне провадження — пере­вірка законності і обґрунтованості рішення, винесеного нижчим судом.

59.Форми реалізації права. Залежно від суб’єктного складу: індивідуальна(норми реалізуються в процесі правомірних дій індивідів) колективна(норми реалізуються колективами індивідів). Залежно від участі в правовідносинах: поза правовідносинами (норми,які встановлюють правовий статус і компетенцію суб’єктів права) у правовідносинах(суб’єкти реалізують норми шляхом використання і виконання). Залежно від ступеня активності суб’єктів:активні позитивні дії(використання права або виконання обов’язку) пасивна форма(шляхом утримання від дій реалізуються правові заборони).За характером і спрямованістю дій суб’єктів: дотримання(суб’єкти утримуються від здійснення дій заборонених правом) виконання(суб’єкти здійснюють покладені на них юридичні обов’язки) використання(суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права)

60.Поняття та ознаки застосування права.Ознаки застосування права:1)владний характер. Застосовують право тільки уповноважені на те компетентні суб'єкти (державні органи,органи місцевого самоврядування, керівники підприємства); 2)індивідуалізований характер. Застосування права є рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситуації на основі норм права;3)процедурний характер. Застосування права має ряд стадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури(з метою посилення гарантій законного і справедливого вирішення справи ця діяльність жорстко регламентована нормами процесуального права); 4)юридично оформлений характер. Застосування права звичайно завершується винесенням спеціального(як правило, письмового)документа—акта застосування права.

61.Основні вимоги належного застосування права.Основні вимоги:1)вимога законності. Ця вимога включає кілька компонентів. Рішення у справі має виноситися правозастосовувачем у рамках своєї компетенції.Правозастосовувач зобов'язаний засновувати рішення на нормах права,точно дотримуючись їх змісту,не ухиляючись від застосування норми,що стосується справи.2)вимога обґрунтованості означає повне виявлення, ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що відносяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, безсумнівних фактів; 3)вимога доцільності означає врахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Норма права не може включати всіх конкретних деталей ситуації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач має обрати найбільш варіант реалізації правових приписів. Особливо слід зазначити,що мотив доцільності не повинен суперечити вимозі законності; 4)вимога справедливості виявляється в тому, що правозастосовувач зобов'язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення має узгоджуватися з принципами моралі та загальнолюдськими цінностями.

62.Процес (стадії) правозастосовної діяльності.Прийнято виділяти три основні стадії застосування права:1) встановлення фактичної основи справи. В ході цієї стадії встановлюються і досліджуються тільки факти і обставини, передбачені нормами права.Збірінформації відбувається за допомогою документів, свідчень свідків. З'ясування об'єктивної істини у справі можливе тільки тоді, коли фактичні обставини зібрані та проаналізовані з достатньою повнотою і достовірністю. 2) встановлення юридичної основи справи. На другій стадії правозастосовувач вибирає галузь,інститут і норму права,які регулюють ці суспільні відносини, перевіряє достовірність тексту норм права, їхні межі дії в часі, в просторі і за колом осіб, з'ясовує сенс і зміст юридичних приписів, кваліфікує ситуацію, що вимагає вирішення, тобто дає їй юридичну оцінку; 3)рішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. На третій стадії ухвалюється рішення і створюється правозастосовчийакт.Саме в рамках цього етапу правозастосовчого процесу вирішується доля цієї справи і від того, які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правовідносин.