30. Сучас стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Укр.

На сучасному етапі розвитку суспільства потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигматизація.

Концепція стратифікації з'явилася під впливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціальних груп, що створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частинним) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є мігранти, яким важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.

Інтеракціонізм (вчення про взаємодію). Згідно з цією концепцією причини злочинності можна подати в певному схематичному вигляді. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка -- це результат взаємодії особи й середовища.

Стигматизація (таврування) -- це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо коли їй призначено покарання у вигляді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, яка до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні оточуючих до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, яка зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась з образом життя інших злочинців. Зазвичай люди звикли бачити у злочинці не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога.

31. Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину.

Стан злочинності формується зі вчинення протягом визначеного часу злочинів. У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.

Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самовідтворення. Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й однорідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.

На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність - це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.

Шаблони злочинної поведінки існують незалежно від індивідуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можливість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки.

Кримінально-правова оцінка тієї чи іншої дії - це насамперед результат ставлення до нього з боку держави. Основний сенс такої оцінки полягає в тому, що з усього різноманіття дій і вчинків громадянина виділяються і оцінюються відповідно до інтересів того чи іншого суспільства. Кримінологічна сутність злочинності не може бути зрозуміла і без з'ясування співвідношення понять "злочин" і "злочинність". Необхідно відзначити, що якщо поняття злочинності є кримінологічних, то поняття злочину - кримінально-правовою.

Кримінологічний аналіз злочину дозволяє простежити його соціальну і генетичну природу, розпізнати його рушійні початку. Оцінюючи злочин в цілому, необхідно мати на увазі його соціально-правову природу, взаємозв'язок юридичного та соціального.