54. Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.

Злочинна дія — це категорія, яка служить інструментом юридичного аналізу, пізнання явищ злочинності в їхній психолого-правовій формі. Юрист виявляє такі компоненти в діянні суб'єкта, які свідчили б про наявність ознак складу злочину, передбачених тією або іншою кримінально-правовою нормою, тобто встановлює ознаки діяння, істотні з погляду закону. Іншу позицію займає психолог. Його основна мета — вивчити той психологічний механізм, що внутрішньо обумовлює і детермінує злочинну дію. Спираючись на юридичний аналіз, він досліджує психологічні передумови злочинної дії, їхній зв'язок з іншими особливостями особистості, а також із зовнішніми факторами.

З позиції психології злочинна дія являє собою специфічну форму того або іншого конкретного виду дії або діяльності.

Для того, щоб зрозуміти, що передує розгортанню антигромадської дії, необхідно насамперед проаналізувати потреби та мотиви, які визначають особистість до діяльності. У загальній теорії особистості розглядається співвідношення потреб і мотивів для з'ясування внутрішнього механізму, який спонукає до дії. Однак при цьому залишається ще не ясним, чим визначений сам вибір мотиву. Поняття, яке деякою мірою пояснює вибір мотиву, є поняття соціальної настанови. Воно широко використовується в побутовій практиці при складанні прогнозів поведінки особистості. Д.М. Узнадзе: "Настанова є цілісним динамічним станом суб'єкта, станом готовності до певної активності, станом, який обумовлюється двома факторами: потребою суб'єкта і відповідною об'єктивною ситуацією". Настроєність на поведінку для задоволення даної потреби у даній ситуації може закріплюватися у випадку повторення ситуації, тоді виникає фіксована настанова на відміну від ситуативної. Настанова в контексті концепції Д. Узнадзе найбільше торкається питання реалізації найпростіших фізіологічних потреб людини.

55-62. Механізм злочинної поведінки. Прийняття та виконання рішень.

Мотивація включає в себе процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки і його цілі. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями, що виникли і загострилися під впливом зовнішнього середовища та конкретної ситуації. Слідом за мотивом формується мета як передбачуваної і бажаний результат певного діяння.

При прийнятті рішення про вчинення злочину відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації виникла бажання, планування поводження з урахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, що а також вибір засобів.

Після того як у людини під впливом ситуації і наявних потреб, інтересів, почуттів виникла установка на певну поведінку, наступає деяка затримка. Як правило, людина не діє одразу у відповідності з цією установкою, що а співвідносить її до існуючих в суспільстві моральними, правовими і іншими нормами, з громадським і груповим думкою, з думкою близьких осіб. Крім того, він враховує об'єктивні чинники, зокрема стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта або стан обліку на підприємство і т. п.). Приймається до уваги також практика виявлення, припинення злочину, покарання винних. При цьому зважуються можливі вигоди і втрати від злочину. На певному етапі перебудови був висунутий гасло: «Все, що не заборонене законом, дозволено». Він практично ігнорує роль моральних норм, релігійних, естетичних, економічних правил поведінки як стримують факторів і поряд з законом - соціальних регуляторів поведінки. Усвідомлення протиріччя прийнятого рішення закону, а тим більше кримінального, - це вже «остання лінія захисту», переступивши через яку людина вступає у сферу дії кримінального закону. При затримці прийняття рішення може відбутися відмова від вчинення злочину, наприклад в результаті обізнаності про те, що такого роду злочини звичайно розкриваються і винні притягуються до суворої відповідальності.

У ряді випадків механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер: затримки акту немає, і людина відразу діє відповідно до виниклої у нього установкою. Прийняття рішення і вибір засобів відбуваються миттєво. Зовнішні регулятори поведінки (мораль, закон і т. п.) в таких випадках не спрацьовують. Згорнутий механізм злочинної поведінки (без обдумування рішення, перебору варіантів досягнення цілі) відзначається нерідко в осіб, які не звикли приймати виважені рішення і обдумувати наслідки. Часто це спостерігається у неповнолітніх, осіб з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або відрізняються імпульсивністю.

Слідом за прийняттям рішення настає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости в розбій або, навпаки, піде від відмова доведення злочинного наміру до кінця.

І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними.

Важливо з'ясовувати, чому прийнято рішення про обрання саме злочинного варіанту поведінки. Адже самі по собі мотив і мета можуть не носити антигромадського характеру, злочинним а поведінку здатні зробити обрані засоби досягнення цілі. Так, деякі насильницькі дії здійснюються задля того, щоб припинити катування, образи. Мотиви у таких випадках виглядають цілком виправданими. Інша справа, що закон передбачає лише правомірні засоби боротьби зі суспільно небезпечними діяннями.

Чи підлягає встановленню, чому рішення про скоєння злочину було реалізоване у відповідній формі. При цьому відмова від доведення злочину до кінця не завжди можна оцінювати однозначно - як результат каяття злочинця. Ця відмова може бути викликаний і незалежними від злочинця обставинами (скажемо, раптовою появою працівників міліції).

На етапі посткрімінального поведінки злочинець аналізує те, що сталося, що настали наслідки, приховує сліди злочину, розпоряджається придбаним злочинним шляхом майном, вживає заходів щодо легалізації (відмивання) такого майна, що а також до того, щоб уникнути кримінальної відповідальності і покарання (погрози, усунення свідків, підкуп співробітників правоохоронних або контролюючих органів і т. п.).

При аналізі вчиненого і наслідків, що настали відбувається порівняння досягнутого з бажаним. Все це знову співвідноситься з нормами моралі, права, громадську думку, груповими оцінками. Людина може або каятися у скоєному (у тому числі в результаті такого каяття потужними бути повинною), або виробити систему захисту проти викриття. Ці дії часом плануються при ухваленні рішення і є невід'ємною частиною виконання рішення. Нерідко на допитах обвинувачені висувають саме захисні мотиви, що можуть істотно відрізнятися від спонукальних, характерних для першого етапу механізму злочинної поведінки. Часом захисні мотиви виробляються як би поволі для даної людини, причому і сам він починає вірити в те, що керувався якимись виправданими прагненнями.

Крім того, злочинну поведінку підлягає розгляду не тільки в рамках взаємин злочинця і конкретного потерпілого, але і як підсумок більш широкого конфлікту злочинця із середовищем. Непоодинокі випадки, коли побої заподіюються особам, з якими злочинець не конфліктував раніше і навіть не був знайомий.