9. Причини і умови злочинності в Україні.

Причины преступности – такие явления общественной жизни, которые порождают преступность, поддерживают ее существование, вызывают ее рост или снижение.

Причинность – объективная, всеобщая генетическая (производящая) связь между двумя явлениями: причиной и следствием.

Многообразие проявлений преступности, ее связь со многими сторонами общественной жизни обусловливает неоходимость классификации ее причин.

Проблему причин преступности, ее сущность и место в деле борьбы с преступностью необходимо рассматривать на разных уровнях:

1) индивидуальном – рассматривая личность преступника, исследуя механизм преступного поведения, можно установить и соответствующие обстоятельства, факторы, толкающие лицо на совершение преступления;

2) социологическом – здесь необходимо обратиться непосредственно к самому обществу, таким его сферам, как социальная, экономическая, политическая, духовная. Эти сферы влияют на формирование личности будущего преступника, мотивацию его поступков и реализацию задуманного;

3) философском –общей причиной преступности в любом обществе есть объективно существующие социальные противоречия (всегда существует экономически сильный класс и его противоположность).

Основания классификации причин преступности:

1) по механизму действия: вредные традиции, нравы, взгляды, привычки, функционирующие на уровне общества, группы или отдельных лиц (социально-психологический детерминант);

2) по уровню функционирования: общие причины преступности в целом и причины груп преступлений и отдельных преступлений;

3) по содержанию: экономические, идеологические, политические, социальные, культурные, организационные причины;

4) по природе: объективные, объективно-субъективные, субъективные.

5) по близости к событию преступления или к их определенной совокупности: ближайшие, отдаленные, непосредственные, опосредованные;

6) по источникам: внутренние и внешние.

Причины, влияющие на преступность, могут также быть:

1) общие – система всех обстоятельств, при совокупности которых наступает следствие. Речь идет о совокупности всех явлений и факторов, порождающих преступность, и всех условий, обусловливающих ее;

2) специфические – часть общей причины, наличие которой при определенной ситуации (определенных условий)приводит к преступлению.

10. Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності.

Урбаніза́ція — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень.

Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три спільні риси::

1). швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.— 29 %, а в 1990 р.— 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн. чоловік.

2). концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.

3). «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень.

За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але основний вододіл проходить між більше і менше розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 72 %, а в країнах, що розвиваються,— 32 %. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих.

Міграція— переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

Топ-10 країн за кількістю емігрантів, 2007–2008 р.р – 5 –Україна 5,9млн.ос.

Розрізняються зовнішні міграції (міжконтинентальні, міждержавні) і внутрішні (всередині країни — між регіонами, містами, сільською місцевістю і т. д.). Особи, які переселилися за межі країни — емігранти, які переселилися в дану країну — іммігранти.

Різні типи міграції включають:

-сезонну міграцію туристів і сільськогосподарських робітників;

-міграцію з сільської місцевості в міста, що відбувається в країнах, що розвиваються в процесі індустріалізації (урбанізація);

-міграцію з міст у сільську місцевість, більш поширену в розвинених країнах (руралізація);

-кочівництво і паломництво;

-тимчасову і довгострокову;

-маятникову;-прикордонну або транзитну.

Класифікація за формами:

суспільно організована; неорганізована.

Класифікація з причин: економічна; соці; культурна; політична; військова.

Класифікація за стадіями: прийняття рішення про міграцію; територіальне переміщення; адаптація.

Об’єктом турботи соціальних служб є переважно особи які в’їжджають в країну – іммігранти. Згідно законодавства України імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

У соціології маргіналізація - це процес соціального падіння або знаходження у невисокому і заздалегідь програшному соціальному статусі. Маргіналізація нижчих прошарків населення притаманна ієрархічному і патріархальному суспільству. Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.

Категорія маргіналізації була введена американським соціологом Р. Парком з метою виявлення соціо-психологічної неадаптації мігрантів до умов міського середовища. У тому числі маргінал це:

-той, хто втратив колишні соц зв'язки і не пристосувався до нових умов життя (представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села).

-той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки. (представник специфічних субкультур, політичних течій, релігій, тощо).