26 Монументальний живопис Київської Русі

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва. Про монументальний живопис X ст. можна деякою мірою судити лише на підставі археологічних знахідок, виявлених під час розкопок Десятинної церкви у Києві. Особливий інтерес становить фресковий фрагмент, який зображує верхню частину обличчя якогось святого. Живопис відзначається майстерною передачею форми та великою архаїкою навіть у порівнянні з візантійськими художніми творами X ст. Техніка фрески нагадує живопис восковими фарбами. Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Стилістично мозаїки Софійського собору характеризуються площинною побудовою композицій, присадкуватістю постатей, їх статичністю тощо. Не менш важливе місце в оздобленні Софійського собору займає фресковий живопис. У центральній частині храму збереглися багатофігурні фрескові композиції на євангельські та біблійні теми, на стовпах — численні зображення мучеників, воїнів, святителів та ін. У середньому нефі частково збереглися залишки великої урочистої композиції на світську тему. Фреска зображувала засновника собору Ярослава Мудрого з родиною. Середня частина цієї фрески втрачена в кінці XVII ст. На північній стіні збереглося тільки дві постаті, а на південній — чотири. Мета фрески — не тільки прославити будівника собору, а й підкреслити право Русі на церковне самоврядування. За своєю художньою досконалістю мозаїки та фрески Софійського собору у Києві належать до найкращих зразків світового монументального мистецтва середніх віків. Мозаїки і фрески прикрашали Успенський собор Києво-Печерського монастиря. На жаль, про його художнє оздоблення відомо мало. Сюжети головних композицій собору типові для XI ст.: у куполі — Христос, у головному вівтарі — богоматір — Оранта, нижче сцена причастя апостолів та святителі. У виконанні мозаїк вівтарної частини церкви брав участь відомий давньоруський художник Аліпій. За ранньою давньоруською традицією був оздоблений собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, збудований на початку XII ст. Розписи його частково збереглися. Головний вівтар собору прикрашали мозаїки за схемою, що нагадувала софійську: вгорі — Оранта, нижче — сцена причастя та святителі. Уявлення про особливості михайлівських мозаїк дає велика композиція «Євхаристія» та кілька однофігурних зображень Дмитра Солунського, Стефана, Федея. Порівняння мозаїчної сцени причастя апостолів з «Євхаристією» з Софійського собору вказує на появу на початку XII ст. нових стилістичних рис. На зміну розміреному важкому ритму приходить новий. Пози постатей набувають різноманітності, динамічності. Художники вдало передають психологічні риси та взаємини персонажів. Над композицією зроблено великий пояснювальний напис слов'янськими літерами. Привертає увагу майстерне зображення Дмитра Солунського у вигляді молодого воїна. Михайлівські мозаїки відзначаються яскравим колоритом. У фрагментах зберігся також фресковий живопис собору Михайлівського Золотоверхого монастиря, зокрема «Благовіщення» та фреска «Захарія». Стилістичні риси мозаїк та фресок собору, слов'янські написи при деяких композиціях вказують, що в їх виконанні брали участь місцеві майстри, можливо, згаданий митець Аліпій. Добре простежуються нові стилістичні особливості та іконографічні зміни, що сталися у XII ст., у розписах Кирилівської церкви у Києві. Дедалі більшого значення в цей час набула графічна манера письма, що особливо помітно в передачі драпіровки одягу. У головному вівтарі Кирилівської церкви містилося зображення Оранти, нижче — сцена причастя та святителі у медальйонах; у куполі — погруддя Христа; між вікнами барабана — дванадцять апостолів, нижче — євангелісти. Найкраще збереглися фрески південної апсиди, присвячені Кирилу Александрійському. Важливою особливістю тематики розписів церкви є поява нового іконографічного сюжету «Страшний суд», що було тісно пов'язано з загостренням соціальних суперечностей на Русі у XII ст.