9.Поняття «неолітична революція» . Первинні та вторинні вогнища відтворюючого господарства. Вторинні вогнища відтворюючого господарства на території України.

Найбільшого розвитку первісна культура досягає в добу неоліту, коли відбувається так звана "неолітична революція". Цим терміном прийнято позначати перехід людства від привласнювальних форм господарювання до продуктивних або відтворювальних. Цей процес розтягся на тисячоліття. Перші його паростки помічені в добу пізнього палеоліту, приблизно 15-12 тис. років тому в місцях природного зростання дикого ячменю, пшениці, рису й маїсу (зона Субтропіків Азії та Африки). Спостерігаючи за цими рослинами, насіння яких збирали, люди усвідомили зв'язок між посівом і врожаєм і почали вирощувати їх штучно. Найкращі умови для цього були в долинах великих річок (Нілу, Тигру, Євфрату, Дунаю, Дніпра, Гангу, Хуанхе, Янцзи та ін.). Саме там і виникають центри най-стародавніших землеробських культур.

Процес переходу до землеробства йшов непомітно й поволі. Позасвідомо мисливець призвичаювався до рослинної їжі, частка якої набувала все більшої питомої ваги в його раціоні. Одночасно із землеробством виникало й скотарство. Травоїдних тварин, на яких традиційно полювала первісна людина, приваблювали відходи землеробства. І люди почали використовувати їх для відгодівлі тварин, що згодом стали свійськими: кози, вівці тощо. У деяких регіонах скотарство виникло ще раніше, ніж землеробство. Здебільшого, це характерно для гірських або північних регіонів, де вирощування рослин було ускладненим через кліматичні умови. За допомогою вже приручених собак, що стали супутниками людей ще за доби верхнього палеоліту, общини брали під свою охорону і догляд стада тих тварин, на яких раніше полювали: оленів, кіз та інших травоїдних. Частіш за все скотарі згодом теж призвичаювалися до землеробства; бо воно давало незрівнянні переваги осілого способу життя.

Постійне житло давало не лише можливість надійно захистити себе від несприятливого клімату, хижих звірів та інших ворогів. Прогрес культури кочового народу завжди гальмувався неможливістю накопичення матеріальних цінностей. Кількість майна обмежувалась можливостями людини завжди носити його в постійних мандрах. Від початку переходу людства до продуктивної землеробської праці зростає і культурний шар, що залишала первісна людина археологам. Кількісний зріст матеріальних здобутків не міг не позначитися і на їх якості: ускладнюються знаряддя праці, збільшується їх ефективність, урізноманітнюється посуд, що за своїми функціями поступово розподіляється на два види - кухонний і столовий. Подальшого розвитку набувають знання і навички в галузі будівництва: вивчаються властивості окремих матеріалів, удосконалюється технологія обробки дерева, шкіри. Актуальною стає проблема зберігання їжі. Покращується процес передачі знань. З'являється підгрунтя для зародження і розвитку писемності: збільшується обсяг інформації, ускладнюється її характер і спеціалізація. Водночас створюються умови для збереження і використання пам'яток письма.