- •1Модуль
- •1.Поняття «культура»,його походження та розвиток
- •2.Складові частини культури
- •3.Наступність та форми існування культури
- •4.Предмет і завдання курсу
- •5.«Історія української культури» в наукових дослідженнях
- •6. Походження культури. Нерозривність культуро- та антропогенезу. Генеза знарядь праці.
- •7. Культура палеоліту на Україні.
- •8.Виникнення первісного мистецтва. Пам'ятки первісного мистецтва на території України.
- •9.Поняття «неолітична революція» . Первинні та вторинні вогнища відтворюючого господарства. Вторинні вогнища відтворюючого господарства на території України.
- •10.Культурно-історичні наслідки «неолітичної революції»та її значення.
- •11.Неоліт на території України. Характеристика культур лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки та києво-черкаської культури.
- •12.Розвиток мистецтва та релігійних вірувань в епоху неоліту на території України.
- •13.Культура енеоліту на території України. Трипільська культура.
- •14.Культури бронзового віку на території України
- •15.Початок залізного віку на території України. Культура кіммерійців.
- •17. Культура давньогрецьких колоній на території Північного Причорномор’я та Криму.
- •18. Витоки культури давніх слов’ян, їх поселення, заняття, знаряддя праці, побут (матеріальна культура східніх слов’ян).
- •19. Духовна культура східних слов’ян: вірування, мистецтво.
- •21. Виникнення писемності у слов'ян.
- •22.Фольклор та билинний епос Київської Русі
- •23.Література Київської Русі. «Слово о полку Ігоревім».
- •24. Давньоруські літописи. « Повість минулих літ»
- •Кам'яна архітектура Київської Русі. Софійський та Успенський собори, церква Параскеви п'ятниці.
- •26 Монументальний живопис Київської Русі
- •27 Освіта Київської Русі
- •28 Іконописання в Київській Русі
- •29 Вплив прийняття християнства на к-ру Київської Русі
- •2Модуль
- •1 Умови формування укр.. Культ. 2-пол. 14ст. 1-пол. 17ст.
- •Розвиток ренесансного гуманізму в Україні та його етапи.
- •3 Ю.Котермак, с.Оріховський, п.Русин – видатні діячі гуманізму
- •Вплив Реформації на культуру України.
- •6 Початок книгодрукування в Укр. І.Федоров та його першодруки.
- •8 Утворення і діяльність Острозького колегіума.
- •9 Утворення та діяльність Львівської братської школи.
- •10 Утв. І діяльність Києво-Могелянського колегіума
- •11.Література України др.. Половини XIV-першої пол..XVI cт.
- •12.Полемічна література України. Іван Вишенський, Стефан Зизаній.
- •13.Українська архітектура др. Половини XIV-початок XVII cт.
- •14. Становище освіти в Галичині в др… пол…XVII-XVIII ст… Львівський університет.
- •15.Розвиток освіти в Гетьманщині, Слобожанщині та Запорозькій Січі України в XVII-XVIII ст.
- •16. Діяльність Київо - Могилянської Академії
- •17. Наука в Україні в другій половині 17-18 ст. І.Гізель, г.Сковорода, я. Баранович
- •18. Фольклор ( думи і пісні) період Гетьманщини
- •19.Світська література України в другій половині 17-18 ст. Козацькі літописи
- •20. Драма- улюблений вид літератури кінця 17-18 ст. Ф.Прокопович « Володимир».
- •21. Розвиток живопису в україні 17-18ст.
- •22.Розвиток архітектури в Україні в др..Половині 17-18ст…
- •23. Українське бароко. Його етапи та особливості.
- •24. Пам’ятки Українського бароко.( і.Григорович-Барський, с. Ковнір, і. Зарудний.)
- •25.Барокова скульптура в Україні в др..Половини хуШст..І.Пінзель,а.Осинський, м.Філевич, м.Полейовський
- •26.Розвиток музики в Україні в др..Половини XVII -хуШст.: м.Дилецький.Д.Бортнянський, а.Ведель, м.Березовський.
- •27.Г. Сковорода- видатний діяч української науки
- •28.Ф.Прокоиович- видатний діяч української культури
- •29.Розвиток станкового живопису в Україні в др..Половини XVII -хуШст.. ( ктитирський портрет, парсунпий живопис, народна картина «Козак Мамай» ) д.Левицький, в.Боровіковський, а.Лосенко
- •30.Іконописання в Україні в др..Половили XVII -хуШст.: і.Конзелевич, п.Казанович
- •3 Модуль
- •1.Особливості розвитку духовної культури Укр. Хіх ст..
- •2.Зародження нової укр. Літ.
- •3. Романтизм та сентименталізм в укр.. Літ. Першої пол.. Хіх ст.: і.Котляревський «Наталка Полтавка»,г.Квітка-Основ*яненко «Маруся», романтичні твори т.Шевченка.
- •4.Укр. Літ. Байка є.Гребінка,л.Глібов.
- •5.Розвиток реалізму в укр.. Літ. Т.Шевченко,і.Нечуй-Левицький,Панас Мирний.
- •6.Розвиток реалістичного станкового живопису в Україні в XIX ст.В.Тропінін,т.Шевченко,м.Мурашко, і.Айвазовський,а.Куінджи
- •7.Класицизм в Архітектурі України XIX ст..
- •8.Багатостильовість української архітектури XIX ст.
- •9.Особливості освіти України 1 половини XIX ст. Створення Харківського,Київського та Новоросійського університетів
- •10.Зміни в освіті України в др..Половині XIX ст..
- •Розвиток музичного мистецтва: м.Лисенко, я.Степовий, к.Стеценко, м.Лсонгович, д.Січинський, с.Людкевич
- •12.Музичний театр- особливе явище української культури XIX ст..
- •13.Формування і розвиток українського театру в XIX ст,. М.Кропивиицький. М.Старицький, і.Карпенко-Карий
- •14.Розвиток науки вУкраїні в XIX ст..
- •15.Розвиток культури України в період української національної революції 1917-1920 рр
- •16.Зміни в освіті в період українізації. Боротьба з неписьменністю, створення нової системи освіти
- •17.Різноманітність стилів і напрямків в українській літературі 20-х рр.. XX ет.
- •18.Розвиток театрального мистецтва та драматургії в Радянській Україні в 20 рр.Хх ст.. ;
- •Багатожанровість розвиток музичного мистецтва в Радянській Україні 20-30 рр XX ст. М.Леоптович. К.Стеценко. Я. Степовий. І. Паторжинський. М.Литвиненко-Волмемут, г.Верьовка, м.Ревуцький
- •Розвиток науки Радянської України в 20-30 рр.Хх ст..
- •23.Внесок діячів літератури.Театру, кіно в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.
- •25.Роль шестидесятників в розвитку української літера тури і мистецтва.
- •26.Проблеми розвитку української культури в еміграції
- •27.Cуперечливий характер розвитку культури україни в 70-80 рр
2.Зародження нової укр. Літ.
Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ´яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу. Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т. Г. Шевченко, у творчості якого найяскравіше відбилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури. Оспівуючи патріотичні почуття, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуататорів як української, так і інших національностей, поет обурювався зневажливим ставленням частини вельможного українства до своєї рідної мови. Підкреслюючи українофільство Шевченка, слід пам´ятати, що, не виявляючи любові до своєї батьківщини, не можна любити людство. У серці великого Кобзаря вміщувалися глибокі національно-патріотичні почуття з великою любов´ю до всіх братів-слов´ян. Співець українського народу не пропагував національної замкнутості. У його словах, що стали афоризмом, — «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» — закладене глибоке розуміння загальнолюдського змісту культури. Революційний демократизм Шевченка є найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст. Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів, серед яких виділяються двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» та соціально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Куліш плідно працював як поет-романтик, що проповідує просвітительські та християнські ідеали.
3. Романтизм та сентименталізм в укр.. Літ. Першої пол.. Хіх ст.: і.Котляревський «Наталка Полтавка»,г.Квітка-Основ*яненко «Маруся», романтичні твори т.Шевченка.
Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.
Сентименталізм (фр. - почуття, чутливість) став запереченням
класицизму з його аристократизмом, орієнтацією на античність і суворою регламентацією. Назву напряму запозичено в англійського письменника Л.Стерна, автора "Сентиментальної подорожі". Поруч із зарубіжними сентименталістами С.РІчардсоном, Ж.-Ж.Руссо, Й.- В.Гете, М.Карамзіним видатним сентименталістом був українець Г.Квітка-Основ'яненко. Зокрема, в його повісті "Маруся" спостерігаємо оригінальний художній вияв цього напряму, який має такі особливості: Автори сентиментальних творів зображують приватне життя звичайних людей середнього і навіть нижчого стану, провінційний хронотоп — нехитре існування містечка або села. Герої — люди, заклопотані власними турботами і пристрастями. Сентименталісти здійснили прорив у сферу індивідуалізації та психологізму. Мета письменника, на думку сентименталістів, — розчулити читача, викликати його співчуття до нещасливої долі героя.
Сентименталізм є стильовою домінантою у творчості Квітки- Основ'яненка, він є вагомим елементом мистецької манери як і у багатьох інших вітчизняних письменників, що спричинено, по-перше, сентиментальністю української душі як такої, по-друге, історичною ситуацією в Україні, коли особистість у її приватному житті принижувалася й пригнічувалася сильними світу сього.
Визначальні риси сентименталізму: - відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення; - позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства; - вільна побудова твору; - підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість; - мальовничі сільські пейзажі; - розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу; - інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої. В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо).
Термін “романтизм” першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Таким чином, романти́зм (фр. romantisme) був ідейним рухом у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів – балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Розвиток українського романтизму є складним та зв’язаним з різними особистими змінами долі окремих письменників та з політичними умовами тієї важкої доби. Романтичний культ особистої приязні та романтичний індивідуалізм поруч із слабкостями зв’язків поміж окремими центрами українського життя привели до того, що романтичний рух розпадається на історію окремих гуртків, а почасти на біографії окремих осіб, як це було, до речі, і в романтизмі західному.Але українська мова нового типу вже існувала і поза харківською романтикою. І власне поетичні твори чимало сприяли як не виробленню світогляду братчиків, то його укріпленню, сприяли і їх вірі в майбутнє України. Це була поезія геніального поета – Тараса Шевченка. Куліш писав пізніше: «На Шевченка взирало браттє, як на якийсь небесний світильник, і се був погляд правдивий...» «Муза Шевченка розривала завісу народного життя» – пише Костомаров: «І страшно, і солодко, і болісно і чарівно було заглянути туди!.. Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп вже кілька віків замкнений багатьома замками, запечатаний багатьома печатями»[14, 57]. Поетичні якості поезій Шевченка без сумніву почасти зумовлені його глибинними зв’язками з народною поезією. Бо він не просто переспівує народні пісні, а творить пісні, в єстві своєму народні. Схожість з народними піснями не є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичних формах народної пісні. Вже перейняття форм народної поезії, до того перейнятих Шевченком, не в класицистичному дусі, не «салонізованих» – цілком у напрямі устремлінь романтики. Але Шевченко переймає від романтики ще й поетичні форми, що в загальній свідомості тоді були ознаками романтичного стилю: баладу та романтичну (байронічну) поему. Обидві форми є ударом по теорії жанрів класицизму
Романтизм став важливим етапом розвитку національної самосвідомості, значною мірою сприяв становленню української літературної мова та національної літератури. Він заклав підвалини для розвитку не лише реалістичної, але й модерної літератури наступних десятиліть, зокрема неоромантизму.