19. Розвиток науки Радянської України в 20-30 рр.Хх ст..

Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. Активно діяло добровільне товариство «Геть неписьменність!», до початку 1930 року в Україні було близько 30 тисяч пунктів ліквідації неписьменності з контингентом 1,6 мільйона учнів. Відразу після закінчення війни робилися енергійні заходи з подолання безпритульності. Широку популярність отримали досвід та ідеї педагога А. Макаренка.

У 1923—1924 роках зростали асигнування держави на освіту, що сприяло розширенню шкільної мережі. Тоді в Україні працювало майже 16 тисяч початкових і семирічних шкіл, в яких навчалося понад 1,5 мільйона учнів. У 1926—1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл — фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в школах фабрично-заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Трохи раніше були організовані трирічні загальноосвітні школи сільської молоді. У цих школах загальна освіта в обсязі програми 5—7 класів поєднувалася з теоретичним і практичним вивченням сільського господарства. У 1934 році для всього СРСР було встановлено декілька типів шкіл: початкова (1—4 класи), семирічна (1—7 класів) і середня(десятирічна). Була введена обов'язкова початкова освіта.

В Україні розвивалася і середня спеціальна освіта (професійні училища і технікум). Якщо в 1927 році середніх спеціальних навчальних закладів було 158, в яких навчалася понад 31 тисяча чоловік, то в 1940 р. їх було 590 з числом учнів майже 400 тисяч.

Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала не тільки за рахунок випускників шкіл, але і за рахунок підготовчих курсів, відкритих в 1919 році, робітничих факультетів, заснованих в 1921 році. Університети були реорганізовані в інститути народної освіти медичного, технічного, фізичного, агрономічного, педагогічного профілю. Більшість студентів складали діти робітників та селян. Великими центрами освіти традиційно були Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, де в 1933 році відновили університети. У 1938 році в Україні було майже 130 вишів з кількістю студентів 124 тисячі. Серед нових вишів був Донецький індустріальний, утворений за рахунок злиття в 1935 році гірничого і металургійного інститутів, Донецький медичний інститут.

23.Внесок діячів літератури.Театру, кіно в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.

Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Евакуація театрів і розгортання їх діяльності на нових місцях набагато ускладнювались тим, що ряд сценічних колективів напередодні війни перебував на гастролях у різних місцях Радянського Союзу. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах.

Київський театр опери і балету ім. Т.Г. Шевченка, працюючи в Уфі і в Іркутську,не тільки поновив основні спектаклі, а й створив наві оригінальні.

Напружену творчу роботу провадили Сумський драматичний театр ім. М.С. Щепкіна, Дніпропетровський драматичний театр ім. О.М. Горького, Запорізький музично-драматичний театр ім. М.О. Щорса, Полтавський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, заслужена капела «Трембіта», Державний симфонічний оркестр УРСР та інші мистецькі колективи. Всьгого за час евакуації театри Української РСР поставили 176 п’єс, які подивилися 15 млн. чоловік.

Засобами сценічного мистецтва артисти України провадили дійову наочну агітаційно-масову работу серед глядачів. Репертуар відображав глибокі патріотичні почуття радянських людей, показував безмежний героїзм народу, його відданість Радянській Батьківщині. Центральне місце посіли п’єси: «Нашестя» Л.М. Леонова, «Фронт» О.Є. Корнійчука, «Російські люди» К.М. Симонова.

На фронтах побували десятки театральних колективів, ансамблів і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.

Велике й відповідальне завдання – створення художніх кінострічок, які б надихали трудящих на героїчні ратні й трудові подвиги в ім’я любимої Батьківщини, постало перед радянським кіномистецтвом. Завдяки своєчасній і швидкій евакуації основних кадрів і техніки в кінці 1941р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів в Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. Працівники Української студії хронікального фільму працювали в Куйбишеві і Москві на базі Центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.

Кіномитці України в 1942-1943 рр. створили кілька художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну радянського народу або ж співзвучні цій темі. Одним з перших кінофільмів, поставлених у 1942р. працівниками Київської кіностудії разом з Ашхабадською і Ташкентською студіями, були «Олександр Пархоменко» /сценарій В.В. Іванова, режисер Л.Д. Луков/ і «Як гартувалася сталь» /сценарист і режисер М.С. Донськой/. Серйозною спробою відтворення на екрані подій Великої Вітчизняної війни став фільм «Партизани в степах України», поставлений Київською студією в 1942 р. /режисер І.С. Савченко,сценарій О.Є. Корнійчука/. Новим досягненням радянського кіномитецтва в умовах війни був кінофільм «Райдуга», створений у 1943 р. на Київській студії в Ашхабаді режисером М.С. Донським за сценарієм В.Л. Василевької. Він був відзначений радянською громадськістю як один з кращих творів кіномистецтва періоду Вітчизняної війни.

Широкого розвитку набуло хронікально-документальне кіно. Завдяки роботі фронтових кінооператорів, яка почалась з першого дня війни, всі відображені на плівці факти і події перетворювалися у неповторний літопис Великої Вітчизняної війни. Незабаром при штабах фронтів було створено спеціальні кіногрупи. Одна з таких груп у складі 15 працівників Української студії кінохроніки діяла протягом 1942-1943 рр. на Південно-Західному і Брянському фронтах. Кінодокументалісти УРСР працювали й на інших фронтах. Вони внесли великий вклад у створення 500 номерів різних кіножурналів і близько сотні короткометражних та повнометражних воєнних фільмів, у тому числі таких, як «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін.

У завершальний період Великої Вітчизняної війни посилилась роль мистецтва в ідейно-політичному й естетичному вихованні народу. Твори митців проймав пафос видатних перемог Червоної Армії на фронтах, у визволенні радянської землі від фашистських загарбників. Значне місце посідають твори митців, присвячені відбудові зруйнованого господарства та трудовому подвигу народу, який приступив до відродження міст і сіл, економіки і культури. Мотиви мирної праці і відбудованих робіт дедалі більше втілення знаходили у творах музичного, образотворчого й театрального митецтва.

Творчі колективи велику увагу приділяли обслуговуванню частин діючої армії, польових і тилових військових госпіталів. Водночас театри посилили шефську роботу на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах республіки. Сотні шефських концертів дали артисти для колгоспників під час весняної сівби і збиральних компаній 1944-1945рр.