2. Розвиток ренесансного гуманізму в Україні та його етапи.

Гуманізм-ідеологія, яка виникла в італ. Відродженні-Ренесансі-і відображає інтереси і потреби ранньо-буржуазного суспільства. Гуманізм визнає право людини на свободу і вільний прояв своїх почуттів і здібностей. Гуманізм на тер-тії України прийшов в XVI ст. Три періоду розвитку гуманізму

1.Поч XVI-сер.XVIст. - поява гуманізму. Подібний на ранній італійський і пов’язаний з розповсюдженням освіти на взірець античної. Моральне і фізічне виховання.

2.СерXVI-поч.XVIIст. Гуманістичні ідеї розвиваються в комплексі з ідеями Реформації(ідеологія капіталістичного суспільства, на основі якої розвивалися антифеодальні стосунки)

3.Сер.XVII-XVIIIст. Період коли сформований весь комплекс гуманістичних ідей і відображення найголовніших потреб українського суспільства(свободи, розвитку мови тощо).

3 Ю.Котермак, с.Оріховський, п.Русин – видатні діячі гуманізму

П.Русин(Рутенус) із Кросна(бл.1470-1517), який завжди підкреслював своє укр.. походження, закінчив Грайфевальдський унів. у Померанії(1499), здобув ступінь магістра вільних мистецтв у Кракові(1506), викладав ісп., римс. літер. в Краківському унів. Під його впливом сформувалися польські поети доби Відродження – Ян Дантишек, Ян із Віслиці, Крижштоф Сухтен. Він відредагував для друку збірку сатир латин. поета Персія, що побачила світ у 1508. Збірку віршів П.Русина лат. мовою,,Стопа” видано у Відні(1509), видав палегірик Яна Палонія про італійського гуманіста Гваніно Гвіріні(1512), а також комедій(1513).

Станіслав Оріховський(1513-?) найвизначніша постать з поміж східнослов’янських гуманістів доби Відродження, письменник, мислитель, знавець класичної латині. У Зах. Європі його величали ,, рутенським(укр.)Демосфеном”, порівнювали з Цицероном. Народився він у Перемишлі. Після школи продовжував освіту в Краківському, а згодом у Віденському унів. Після переїзду до Віттенберга(1529) підпав під вплив Мартіна Лютера та німецького гуманіста Філіпа Меланхтона. Він слухав лекції в Болонському і Падуанському унів., вдосконалив освіту в Римі та Венеції. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся на Батьківщину, прийняв сан священика. У своїх працях він виступав на захист Укр. від турецько-татарських вторгнень. С.Оріховський повторював, що доблесть людини визначається її особливими заслугами. С.Оріховський вважав, що хвиля слов’янської колонізації вихлюпнулась з Балкан, розлилась по просторах Сх.Європейської рівнини - ,,від Льодовитого моря” до Дону, Балтійського моря, Карпат, територію понад Віслою. Був автором творів: ,,П’ятинаріжник”(1564), ,,Руські хрещення”(1544), низки публіцистичних памфлет проти турецької загрози, відомих під назвою ,,Турка”(1543).

4. Вплив Реформації на культуру України.

На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Чимала кількість маґнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. — були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь:Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.

Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади св. Письма були знані на українських землях у 15 ст., з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—61), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном...», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.

У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (напр., соцініянські й аріанські школи на Волині).

Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (16-17 ст.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.

У царині соціально-політичній Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині 17 ст. провід українсько-національного життям, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина, у своїй зовнішній політиці, почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).

Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов'язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двох протилежних сил — католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й неґативне ставлення православної церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжяантитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині 17 ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).

14. 5.Матеріальна культура України др..половини XIV- першої половини XVII ст. Розвиток української культури в XIV — першій половині XVII ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами, що мали місце на землях України, яка входила тоді до Великого князівства Литовського. Кревська унія (1385 р.) поклала початок об'єднанню Литви і Польщі, надавши польській шляхті право володіння українськими землями, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків. Позитивним моментом у цьому процесі було входження українських земель у простір західної цивілізації. З іншого боку, Польща повела тотальний наступ на українську культуру, православну віру, звичаї, традиції, мову.

Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Цей фактор негативно позначився на економічному і культурному розвитку України. У XVI ст. Україна вступила руїною. Люблінська унія (1569 р.) остаточно узаконила політику національного, релігійного й соціального гноблення українського народу, що в свою чергу спричинило відкритий протест українського населення.

У нових умовах особливо зросло значення духовенства. Під польською владою православна церква втратила своє привілегійоване становище і опинилася перед загрозою повного знищення. Але, незважаючи на це, зросла роль церкви як національної організації. Митрополит і єпископи вважалися представниками всього народу, а церковні собори стали всенародними з'їздами. У своєму тяжкому становищі церква шукала захисту і підтримки серед громадян і мусила наближатися до них, цікавлячись не тільки їх духовним життям, але і світськими потребами. Під церковною опікою гуртувалися братства, школи, шпиталі, розвивалося письменство і мистецтво. Дещо змінилося релігійне життя суспільства і місце церкви після прийняття Берестейської унії (1596 р.). В релігійному житті стався розкол, який особливо негативно відбився на політичній боротьбі, яку вів український народ у XVII ст.

Після розколу православна і греко-католицька церкви опинилися в орбіті загальноєвропейських релігійних та культурних рухів. Проте єдність народної релігійної культури, характер національної духовності не були підірвані. Український народ в особі греко-католицької церкви створив власну національну церкву, яка впродовж наступних століть, замінюючи в найбільш драматичних ситуаціях інститут держави, постала основною опорою в боротьбі українців проти полонізації, обрусіння, за збереження та розвиток самобутності шляхом плекання своєї мови, культури, духовності.