Слова до тексту

Aegaeus, а, um егейський

Aegеus, i (m) Егей

albus, а, um білий

Ariadna, ae (f) Аріадна

belua, ае (f) звір, чудовисько

color, ōris (m) колір, фарбування

comperio, pĕri, pertum 4 довідуватися

conservo 1 рятувати, зберігати

Creta, ae (f) Крит

exitus, us (m) вихід

exspecto 1 чекати

labyrinthus, i (m) лабіринт

Minos, ois (m) Мінос

Minotaurus, i (m) Мінотавр

mirabĭlis, e надзвичайний, чудовий

misericordia, ае (f) жаль

niger, gra, grum чорний

obsĕquor, cūtus sum 3 слухатися, підкорятися

ora, ае (f) узбережжя, край, країна

praecipĭto 1 кидати, скидати

revertor, reverti, -, 3 вертатися

spatium, i (n) проміжок, простір

Theseus, i (m) Тезей

velum, i (n) вітрило

vindĭco 1 мстити, захищати

virgo, ĭnis (f) дівчина

оrо 1 говорити, просити

Самостійна робота: Словотвір // Литвинов В.Д., Скорина Л.П. Латинська мова. Підручник. К., 1990. – С. 137-140. 6 год.

Заняття 15. Вживання часів кон’юнктива у незалежних реченнях

У незалежному (головному) реченні часи кон’юнктива зберігають своє значення суб'єктивного способу, виражаючи спонукання, сумнів, можливість, побажання й таке інше. Конкретне значення кон’юнктива визначається контекстом.

1. Сoniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus) (від дієслова (ad)hortor 1 спонукати). – умовний заохочення, що виражає заохочення, заклик, спонукання до дії. Вживається тільки у формі 1-ї особи множини praesens coniunctīvi для вираження спонукання, заклику до дії й називається. Запереченням виступає частка ne. Перекладається формами майбутнього часу і з певною спонукальною інтонацієюабо словами „нумо”, „давайте”, „будемо” з інфінітивом:

Gaudeāmus, igĭtur, iuvĕnes dum sumus. – Нумо радіти (Давайте радіти) поки ми молоді!

Cantemus, amici! Проспіваємо, друзі! Будемо співати, друзі!

Amēmus patriam! – Будемо любити Батьківщину!

Ne impossibilia optemus! Не будемо бажати неможливого!

2. Coniunctīvus imperatīvus (iussīvus) – умовний наказу, що виражає наказ, вимогу або категоричне прохання. Вказує на дію, яка має бути виконана у майбутньому. Він вживається тільки у praesens coniunctīvi у формі 2-ї й 3-ї особи одини і множини та у вимогах і настановах, які відносяться до майбутнього (крім другої особи множини). Запереченням виступає частка ne.

На українську мову conіunctīvus imperatīvus перекладається умовним способом з часткою „би”, наказовим способом у 2-й особі або сполученням спонукальних слів „хай”, „нехай”, „так” з з 3-ю особою теперішнього або майбутнього часу:

Venias! Приходь! Прийшов би ти!

Veniat! Нехай він прийде! Так прийде він!

Ne veniat! Нехай він не приходить!

Puer librum legat. – Нехай хлопчик читає книгу.

Milĭtes fortĭter pugnent. – Нехай воїни хоробро бються.

Fiat lux! – Нехай буде світло!

3. Coniunctīvus prohibitīvus – умовний заборони, що виражає заперечення. Запереченням виступає частка ne (іноді заперечні слова nemo – ніхто, nihil – ніщо, nullus – ніякий). Praesens або perfectum conіunctīvi (без істотної різниці) у формі 2-і особи одини і множини виражають заборону, що стосується теперішнього або майбутнього часу. Перекладається наказовим способом із запереченням.

Ne venias (praes. con)

Ne venĕris (perf. con.) } He приходь!

Ante victoriam ne canas triumphum! – Не тріумфуй раніше перемоги!

Quod dubĭtas, ne fecĕris! – Не роби того, у чому сумніваєшся!

Nemĭnem cito accusavĕris! – Швидко нікого не звинувачуй!

4. Coniunctīvus dubitatīvus – умовний сумніву, що виражає сумнів, вагання, непевність у питальній формі. Вживається у 1-й особі однини і множини, але можлива й 3-я особа. У рraesens conіunctīvi передає сумнів, коливання, міркування, нерішучесть стосовно теперішнього або майбутнього часу, й imperfectum conіunctīvi стосовно минулого. Заперечення non. Conіunctīvus dubitatīvus вживається у питаннях, що виражають роздуми, коли мовець питає себе або інших, що йому робити. В українській мові conіunctīvus dubitatīvus передається інфінітивом з давальним відмінком особи або сполученням слова „було” з інфінітивом:

Quid dicam? Quid non dicam? Що мені говорити? Чого не говорити?

Quid dicerem? Що мені було сказати?

Quid agĕrem? – Що мені було робити?

Quid faciant leges, ubi sola pecunia regnat? – Що робити законам (там), де царюють одні гроші?

5. Coniunctīvus concessīvus – умовний допустовий, що передає припущення, поступку. Він вживається у praesens або perfectum coniunctīvi. Рraesens виражає припущення або поступку, які стосуються теперішнього часу, perfectum – минулого часу. Conіunctivus concessivus вживається у 3-й особі однини і множини. Заперечення ne. На українську мову conіunctivus concessivus перекладається сполученням слів „припустимо”, „нехай” , „хоча” з теперішнім або минулим часом. Conіunctivus concessivus може уточнюватися словами licet і ut у значенні „нехай”, „хоча”.

Omnia possideat, non possidet aera Minos. Нехай (хоча) Мінос володіє всім, але він не володіє повітрям.

Ut desint vires, tamen est laudanda voluntas. Нехай не вистачає сил, однак похвально (уже саме) бажання.

Ne sit sane summum malum dolor; malum certe est. – Припустимо (нехай), біль не вище зло, але, безсумнівно, зло.

6. Coniunctīvus potentiālis, умовний можливості, виражає можливість, припущення дії, некатегоричне твердження. Вживається в усіх часах і в усіх особах і числах: а) praesens coniunctīvi і perfectum conіunctīvi передають можливу дію у теперішньому або у майбутньому часі; Рraesens coniunctīvi має значення недоконаного виду, perfectum coniunctīvi – доконаного; б) imperfectum conіunctīvi означає дію, яку можна було виконати у минулому. Заперечення non. У 3-й особі однини підметом може виступати неозначений займенник alĭquis, quispiam, quis – хто-небудь. Coniunctīvus potentiālis перекладається: 1) майбутнім часом із словами „пожалуй”, „мабуть”, „може бути”; 2) умовним способом з часткою „би”; 3) сполученням форм модального дієслова „могти” з інфінітивом .

Dicat alĭquis. – Хто-небудь, пожалуй, скаже.

О stultum hominem, dixerit (dicat) aliquis. О, дурна людина, мабуть, скаже (міг би, може сказати) хто-небудь.

Наес non dixerim! Я б цього не сказав!

Quis putāret? – Хто б міг подумати?

7. Coniunctīvus optatīvus – умовний побажальний, що виражає побажання, яке відноситься до теперішнього, минулого або майбутнього часу. Вживається в усіх часах умовного способу. Уживаються praesens conіunctīvi, якщо бажання стосується майбутнього часу, але безвідносно до його здйійснення у майбутньому; imperfectum conіunctīvi вказує на неможливість виконання побажання у момент мовлення; plusquamperfectum conіunctīvi, якщо бажання стосується минулого часу. Рraesens coniunctīvi вказують на здійснення бажання, imperfectum та plusquamperfectum coniunctīvi – на нездійснення бажання. Заперечення ne.

На українську мову Coniunctīvus optatīvus перекладається наказовим способом у 2-й особі або зі словами „о щоб”, „о якби” „нехай”, „так” із теперішнім або майбутнім часом.

Coniunctīvus optatīvus часто вживається з словом utĭnam – „о якби”, „якби”, „о щоб”.

Vivat, crescat, floreat! Нехай здраствує, нехай росте, нехай процвітає!

Utĭnam veniat! Якби він прийшов! (про майбутнє).

Utĭnam veniret! Якби він прийшов! (про сьогодення).

Utĭnam venisset! Якби він прийшов! (про минуле).

Sis felix! – Будь щасливий!

Dictis facta respondeant. – Нехай словам відповідають справи.

Вправи

І. Визначте значення часів конюнктива у тексті.

ІІ. Замініть форми наказового способу формами конюнктива і навпаки:

date! legĕ! scrības! noli legĕre! ne scripsĕris! nolĭte ducĕre! duc! ne mittas! ducas! ne misĕris! nolīte dicĕre! venias!

ІІІ. Визначте, до яких латинських слів ... восходят такі українські дериати:

агент, юриспруденція, фінал, консіліум, соллюкс, центнер, секунда, арена, альтернатива.

IV. Визначте наступні граматичні форми:

venīrem, venistis, veniēbant, veniam (2), venĕrant, venissent, venĕrint (2); narrātam esse, narrāta sit, narrātum iri, narrābit, narrābunt, narrābant, narravĕrint (2).

V. Перекладіть латинською мовою:

1. Не роби цього. 2. Завжди дотримуймося того золотого правила: „Нехай буде вислухана і інша сторона!” 3. Не співай тріумфу до перемоги! 4. Не читай цю книгу. 5. Що ж мені тобі побажати? 6. Нехай він розповість цю історію (fabŭla). 7. Нехай живе та процвітає наша Батьківщина! 8. Нехай будуть здорові мої громадяни, нехай будуть неушкодженими, нехай процвітають, нехай будуть щасливі!

VI. Перекладіть речення на рідну мову і зробіть їх граматичний аналіз. Поясніть вживання в них форм кон’юнктива:

1. Pro patria quis bonus dubĭtet mortem oppetĕre? 2. Audiātur et altĕra pars! 3. Quid faciāmus? 4. Prosit! 5. Quo confugĕrem, amīci, ab hostĭbus? 6. Fiat iustitia, ruat caelum! 7. Ubi istum invenias, qui honōres amīci antepōnat suo? 8. Videant consŭles, ne quid res publĭca detrimenti capiat. 9. Isto bono utāre, dum absit; cum absit, ne requīras. 10. Nec audias Epicurēos, qui contendunt, deos nihil mortalia curāre. 11. Ne sim salvus, si alĭter scribo ac sentio! 12. Sit fur, sit sacrilĕgus, sit flagitiōrum omnium princeps; at est bonus imperātor. 13. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. 14. Utĭnam me mortuum prius vidisses! (Senĕca) 15. Actum ne agas! 16. Нос non dubĭtans dixĕrim. 17. Нос sine ulla dubitatiōne confirmavĕrim eloquentiam rem unam esse omnium difficillĭmam. (Cicĕro) 18. Utĭnam virōrum fortium atque innocentium copiam tantam haberētis! 19. Feci, quod potui, faciant meliora potentes. 20. Quidquid agis, prudenter agas et respice finem. 21. Sit tibi terra levis mollique tegaris harena, Ne tua non possint eruer(e) ossa canes. (Martiālis, IX, 19. Di tibi dent, quaecumque optes! 20. Defuĕrint tibi vires, tamen est laudanda voluntas. 21. Hoc sine ulla disputatiōne confirmavĕrim. 22. Ne transiĕris Hibĕrum; ne quid rei tibi sit cum Saguntīnis. Nusquam te vestigio movĕris. 23. Falsus utĭnam vates sim! 24. Semper vincat verĭtas! 25. Sis felix! 26. Utĭnam divitior essem Croeso! 27. Utĭnam semper viri boni rem publĭcam regant! 28. Vivāmus in pace et concordia!

De Helvetiis

Helvetii, popŭlus bellicōsus et imperii cupĭdus, in anĭmo habēbant ex patria sua emigrāre et alios agros Galliae occupāre. Tum unus ex Helvetiis: “Ex patria nostra, – inquit, – emigrēmus. Antea autem comparēmus nobis frumentum, confirmēmus amicitiam cum finitĭmis, inflammēmus aedificia et oppĭda nostra. Sunt omnīno viae duae, quibus ex patria emigrāre possŭmus: altĕra per Sequănos, altĕra per provinciam Romanōrum. Via, quae per Sequănos ducit, angusta et periculōsa est. Per provinciam Romanōrum igĭtur migrēmus”.