3.2. Сон і сновидіння

Велику роль у формуванні та збереженні уявлень про можливість самостійного існування душі відіграли видіння, котрі людина бачить уві сні. Між сном та реальністю для примітивної людини різниці немає, як відсутня вона й для її оточення. З цим явищем пов'язані численні вірування та легенди. Багато мандрівників описували випадки, коли найняті в тубільців вантажники чи гребці зранку вимагали заплатити їм за роботу, яку вони нібито виконували уві сні. У сновидіннях люди спілкувалися з богами, душами померлих, відвідували різні місцевості й уважали це дійсністю. Існувала спеціальна система тлумачення сновидінь, різні варіанти й модифікації якої збереглися й до сьогодні.

У ряді випадків система тлумачення сновидінь має певні підстави. Мова йде про так звані "діагностичні сновидіння". А саме, захворювання серця (інфаркт міокарда, стенокардія) провокують кошмарні сновидіння, сильне відчуття страху, смерті, падіння в безодню тощо. Захворювання легенів (плеврит, туберкульоз, пневмонія) пов'язані з такими видіннями в сні: людина намагається випірнути з води й не може; на грудях лежить якийсь вантаж і скинути його не вдається; людина намагається пролізти в якусь щілину й застряє тощо. Якщо запевняти людину з дитинства, що вживання сирого м'яса шкідливе для здоров'я, то в разі справжніх хвороб їй може наснитися саме сире м'ясо. Терміни передбачення хвороби уві сні майже повністю збігаються з її інкубаційним періодом.

Важливу роль сновидіння відіграють і в психоаналізі. Уперше на це звернув увагу З. Фрейд у своїй роботі "Тлумачення сновидінь". Він розробив концепцію про надсвідомість як складну систему взаємодії свідомого й підсвідомого в людини. При цьому основний акцент Фрейд робив на сексуальному комплексі. Значною мірою це зумовлювалося особливістю його пацієнтів: він практикував у забезпечених верствах суспільства, де майже не зустрічалися ніякі інші життєві проблеми, які було б необхідно стримувати внутрішнім цензором. Фрейд показав, що сновидіння містять не тільки явний, очевидний зміст, який можна переказати, але й потаємний. Для того, щоб зрозуміти його, тлумач потребує додаткової інформації відносно особистості пацієнта. Одним з найбільш поширених прийомів він уважав метод вільних асоціацій. Крім того, на думку З. Фрейда, багато сновидінь виникає внаслідок витіснення неприємних думок, їх переміщення в безпечний контекст. У сновидіннях відбувається катарсис (очищення), який дозволяє зняти психічне напруження внаслідок суперечності між бажаннями людини та моральними нормами, які прийняті в її найближчому суспільному середовищі або прищеплені з дитинства.

Погляди З. Фрейда на роль сновидінь були неодноразово перевірені багатьма вченими, які встановили їх неадекватність реаліям життя за декількома положеннями:

• програми поведінки людини (за Фрейдом) залежать від біологічних мотивів, а моральні установи суспільства тільки заважають їх реалізації. Але такі взаємовідносини далеко не вичерпують справжнього значення соціальних факторів у житті людини;

• Фрейд ігнорує той факт, що за силою впливу на поведінку людини соціальні фактори та мотиви часто переважають над біологічними, оскільки саме вони визначають самовідчуття індивіда як особистості, ступінь його самоповаги;

• за Фрейдом, сновидіння не підлягають соціальним впливам. Це символи, в яких замасковані заборонені мотиви й комплекси, пов'язані головним чином із сексуальною енергією (лібідо). Фундаментальні дослідження відповідних фахівців довели, що сновидіння, пов'язані з трудовою діяльністю та виробничою сферою, становлять близько 60% усіх сновидінь, з сім'єю та здоров'ям – 32%, з сексом – 8%. У переважній більшості випадків вони не цікаві.

Осяяння під час сну описані багатьма людьми. Їм завжди передує тривалий період напруженої діяльності свідомості, котра й запускає "машину" підсвідомих процесів. Психологи рекомендують: якщо людина "б'ється" над певною проблемою й не може її вирішити, краще відкласти пошук необхідного рішення на деякий час і створити можливість для роботи підсвідомості. Оптимальний варіант буде знайдений нібито сам собою, раптово. Це пов'язане з тим, що дуже часто стандартні прийоми й загальновизнані істини виявляються неефективними для віднайдення принципово нового вирішення наукової проблеми (Д.І. Менделєєв) або створення художнього образу (О.С. Пушкін, Данте та багато інших). Логіка тут не спрацьовує, тому що необхідно радикально порвати з "вічними істинами", а це психологічно дуже важко. У зоні підсвідомої психічної діяльності процеси стандартизації менш дисципліновані й можливі неочікувані комбінації, шалені ідеї. Уві сні контроль свідомості втрачається й та інформація, котра міститься в підсвідомості, виходить у сферу свідомого у вигляді образів (активується потилична ділянка нової кори правої півкулі головного мозку).

Згідно із сучасною теорією сну й сновидінь, у разі засинання в корі головного мозку в першу чергу загальмовуються зв'язки другої сигнальної системи, бо вона швидше втомлюється. Людина перестає усвідомлювати те, що відбувається навколо неї: ще чує голоси, але не розуміє слів; очі ще дивляться на сторінку книги, але зміст прочитаного не доходить до свідомості тощо. Подібний стан триває недовго – декілька секунд. Потім загальмовуються процеси й у першій сигнальній системі, діють лише безумовно-рефлекторні зв'язки, центри яких зосереджені в довгастому мозку: людина може, не прокинувшись, відсмикнути руку в разі уколу, чихати, кашляти, змінювати положення тіла тощо.

Розрізняють дві фази сну: повільний і швидкий сон.

Повільний (ортодоксальний, δ) сон виник у ході еволюції раніше від швидкого. Він характеризується тим, що електрична активність кори головного мозку поступово затухає (стадія дрімоти). Із часом (у ссавців і людини) з'являються сонні веретена (прискорення ритміки до 13-16 коливань за секунду). Їх поява свідчить про перехід до неглибокого сну. Потім наступає глибокий сон із типовим δ - ритмом (0,5 – 2 коливання за секунду).

Швидкий (парадоксальний) сон уперше виникає в птахів і триває декілька секунд. У ссавців він займає вже від 6 до 30% часу всього сну. Найтриваліший швидкий сон спостерігається в новонароджених (до 90% у кішок та приматів). Він характеризується швидкими рухами очей приблизно через 1 – 1,5 години після засинання. На цій стадії людина бачить сновидіння. Вона триває декілька хвилин. Відмінну особливість сновидінь становить те, що в них переважають емоції страху й тривоги (більше 30%), позитивні емоції виникають досить рідко. Потім йде друга фаза повільного сну й цикл повторюється. Час швидкого сну зростає до 30 хвилин перед тим, як людина прокидається.

Характер сновидінь значною мірою визначається типом нервової системи людини, наприклад, сангвініки (сильний, урівноважений, спокійний тип) взагалі рідко бачать сновидіння, а меланхоліки (слабкий, неврівноважений тип) дуже часто бачать яскраві, сюжетно оформлені сновидіння, часто з негативним забарвленням, яке переходить у кошмари. Якщо розглянути сновидіння всіх чотирьох типів темпераменту (сангвініки, холерики, флегматики й меланхоліки), то, переходячи від останнього типу до першого, збільшується розмитість образів, зникають кольорові картинки, з'являється розірваність сюжету, щезають страхи та кошмари.

Обмеження часу швидкого сну змінює стан свідомості, і для людини характерними стають страх, збудження, гіперсексуальність, галюцинації, різноманітні видіння тощо.

Різні зовнішні й внутрішні подразники можуть змінювати характер сновидінь. Наприклад, замерзлі ноги викликають сновидіння, пов'язані з холодом; грім – з битвою, війною; незручне положення тіла, звислі ноги – з ходінням над прірвою, падінням; голова під подушкою – з тягарем, який може поховати живцем; локальні болі – з бійкою, каліцтвом тощо. Внутрішні подразники пов'язані з виникненням діагностичних сновидінь.

Дуже часто сновидіння в образній формі відображають переживання й думки людини. Особливо це характерне для нав'язливих думок, занепокоєння перед екзаменом, якоюсь важливою подією, тривоги за хвору людину тощо. Імовірність того, що вони збудуться, достатньо велика, оскільки звичайно аналізується об'єктивна інформація, але на іншому рівні сприйняття (анатомічна основа: гіпокамп = давня кора – інформаційна система підсвідомості). І все ж таки, коли наяву відбувається щось подібне до баченого уві сні, люди, не ознайомлені з особливостями роботи власного головного мозку, схильні вважати свої сновидіння "пророчими".

Велика кількість сновидінь є ознака порушень процесів сну та підвищеної збудливості нервової системи внаслідок несприятливих умов життя або хвороби; психічної або фізіологічної розрядки перевтомленого головного мозку; надлишку інформації, яку необхідно засвоїти; інтенсивної творчої діяльності. Спостерігається певна закономірність: чим слабкіший сон, тим яскравішими стають сновидіння; чим частіше людина бачить сни, тим краще вона їх запам'ятовує; жінки частіше бачать сновидіння, оскільки їх сон відзначається більшою чутливістю тощо.

Під час сну відбувається перебудова активності нейронів головного мозку. Так, у неглибокому та повільному сні підвищується активність нейронів, у яких медіатором слугує серотонін, а в швидкому – норадреналін. Під час сну коливання концентрацій цих нейромедіаторів чергується 4 – 6 разів, доки кількість норадреналіну не досягне певного рівня. Тоді людина прокидається. У першу половину ночі, коли переважає повільний сон, виділяється головним чином соматотропний гормон гіпофіза, а в другу половину, коли настає час швидкого сну, – гормони наднирників. Регулятор неспання є ретикулярна формація, яка вкриває стовбур мозку. Ослаблення її зв'язків з півкулями зумовлює глибокий сон.

Сон виконує декілька важливих функцій:

• повільний сон допомагає знайти вихід у складній життєвій ситуації, знизити рівень тривожності (прислів'я "Утро вечера мудренее"). Робота, яка виконується в цей час, завершується у швидкому сні. Якщо з якоїсь причини цей механізм не спрацьовує, то тривожний мотив витискується із свідомості, але не зникає, й стає джерелом незрозумілого занепокоєння. А це один із шляхів розвитку неврозів;

• засвоєння нової інформації, запам'ятовування. Уважається, що найважливіше необхідно вчити перед сном, тому що на цей матеріал уже не накладається зайва інформація. Найбільш активна її переробка здійснюється під час повільного сну, у першій половині ночі. Цей процес встигає завершитися до появи яскравих сновидінь другої половини ночі. Мислення продовжується й уві сні, але навчання уві сні неможливе. Принаймні є дані, які дозволяють говорити про гіпнопедію: інформацію, засвоєну під час сну, можна добути з пам'яті також уві сні. Її не вдається виявити в активному, робочому стані людини;

• механізм психічного захисту. Враження дня сортуються під час повільного сну: незначні події забуваються; суттєва, але не дуже важлива, потокова інформація зостається в оперативній пам'яті, а більш значуща – переводиться в довгочасну пам'ять. Таким чином усувається інформаційне перевантаження. Матеріал, який зберігається в оперативній пам'яті, взаємодіє із сферою підсвідомого й перетворюється в образи сновидінь. Психологічний захист реалізується так: події, що відбуваються уві сні, дозволяють переглянути найрізноманітніші комбінації елементів поведінки. Це приводить до емоційної розрядки, допомагає знайти вихід із тривожної ситуації. Але якщо проблему не вдається вирішити, вона знову витискується у сферу підсвідомого. Робота головного мозку, спрямована на зміну ситуації, називається пошуковою активністю. Доведено, що вона підвищує стійкість організму до шкідливих впливів довкілля, перешкоджає розвитку патологічних процесів. Сильний стрес зумовлюється зовнішніми факторами й призводить до зменшення часу швидкого сну. Хронічний стрес є наслідок внутрішнього конфлікту. Захисна реакція організму пов'язана із зменшенням тривалості повільного сну: організм намагається вирішити проблему, але йому це не вдається;

• сторожова. Рухова активність під час зміни фаз сну являє собою один із регуляторів його циклічного характеру. Поступове постійне поглиблення сну може стати небезпечним унаслідок тривалого гальмування життєво важливих центрів. Спонтанна м'язова активність полегшує вихід із глибокого сну. Доведено, що позбавлення новонародженого можливості рухатися (туге сповивання) може стати причиною психофізіологічних порушень.

Дисфункція сну полягає в основі таких явищ, як лунатизм, сомнамбулізм та летаргічний сон. Лунатизм (ходіння уві сні) виникає на фазі глибокого повільного сну внаслідок аномальної активізації моторики. Імовірна спадкова схильність. Спостерігається, головним чином, у хворих на істерію та епілепсію, а також у нервових людей. Сомнамбулізм є результат збудження нервових зв'язків у рухових ділянках кори на тлі гальмування другої сигнальної системи. У такому стані люди не помічають небезпеки й не бояться. Сомнамбулізм, як і лунатизм, проявляється під час порушень нормальної циклічності сну, зумовлених різними причинами (збудження перед сном, травма черепа, невроз, алкогольна інтоксикація, інфекційна хвороба тощо). При цьому активація сновидінь реалізується не у формуванні певних образів, а в рухових стереотипах. Усі дії виконуються несвідомо і, як правило, не згадуються. Можливі ситуації, коли люди в такому стані виконують певну роботу (миють посуд, підмітають тощо), а вранці не знають, хто це зробив.

Летаргічний сон звичайно триває декілька годин, рідше – багато днів, а у виняткових випадках – декілька років. Відомо, що від сильного та неочікуваного звуку людина здригається й завмирає. Така ж реакція спостерігається й у разі несподіваної появи чогось жахливого, одержання повідомлення про велике нещастя або про безмірно радісну подію. Подібні стани можуть розвиватися й внаслідок деяких нервових захворювань. Це наслідок сильного гальмування кори головного мозку як захисту проти згубного перезбудження нейронів. Особливо якщо нервова система ослаблена хронічним алкоголізмом, інфекційними хворобами, отрутами, тривалим обмеженням сну, невідступними тяжкими переживаннями, очікуванням біди й нещастя. Якщо нервові клітини виснажені внаслідок тривалого безсоння або переживань, то летаргія триває не більше декількох годин, але якщо вона спричинена дією різних отрут, то цей стан може триматися значно довше. У разі ураження нейронів окремих ланок мозку (наприклад, рухової зони) виникає нерухомість організму зі збереженням відчуттів і свідомості. Захворювання основної частини кори призводить до відсутності будь-якої психічної активності.