6.3. Здатність складних систем передбачати своє майбутнє як загальна властивість матерії

Досить розповсюджена думка, що здатність до прогнозування майбутнього притаманна тільки людині, однак не будь-якій, а з особливими здібностями. У кращому випадку така можливість визнається за деякими тваринами. При цьому забувається, що будь-яка складна система в самій своїй структурі вже містить елементи майбутнього розвитку. Наприклад:

• хімічні речовини можуть вступати тільки в жорстко визначені реакції, характер яких визначається їх власною структурою;

• кристали можуть змінюватися тільки згідно із своєю структурою, характером дислокацій та зовнішніх впливів відповідно до фізичних законів;

• живі організми у своєму геномі містять усі біологічні програми розвитку, у тому числі й майбутні. На цьому ж принципі строгого чергування різних процесів заснована робота "біологічного годинника", нервової, імунної та ендокринної систем, механізмів регуляції гомеостазу тощо;

• багато рослин і тварин слугують індикаторами стану зовнішнього середовища, що дозволяє використовувати їх не тільки для моніторингу , але й для прогнозування майбутнього екосистем;

• на кожному наступному рівні організації матерії системи стають усе більш поліфункціональними, а прогноз – складнішим.

Таким чином, уявлення про те, що прогнозувати майбутнє можуть лише живі організми, не відповідає дійсності, як і уявлення про те, що такі здібності характерні лише для "вибраних" людей. Живі організми не можуть не заглядати в майбутнє, тому що вся їх діяльність має прогностичний характер. Це невід'ємна риса їх розвитку. Разом з тим, живі істоти можуть розвиватися не в будь-якому, а тільки в конкретному напрямі, тобто їх прогностичні можливості обмежені. Майбутнє, яке суттєво відрізняється від внутрішніх можливостей самих цих складних систем, є для них закрите. Наприклад, курка не може стати яструбом, як би їй цього не хотілося, а худа корова – це ще не газель.

Адаптаційні механізми формоутворення утримують майбутнє системи у визначеному каналі розвитку, воно залежить від особливостей її організації та сукупності зовнішніх факторів і його можна передбачити. Прогностична проблема так чи інакше вирішувалася складними системами різного рівня організації протягом усього їх існування, тобто ця властивість є невід'ємний атрибут матерії. І тільки в екстремальних умовах біфуркаційної точки передбачити майбутнє системи принципово неможливо, воно визначається взаємодією випадкових факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Але система, яка пройшла в своєму розвитку через численні біфуркаційні точки, у яких напрямок її розвитку змінювався, стає все більш універсальною, а її прогностичні можливості суттєво зростають. У вищих тварин і людини такий результат досягається за рахунок прогресивного розвитку центральної нервової системи й вищої нервової діяльності, а здатність передбачати майбутнє знаходить своє відображення в антиципації.

6.4. Антиципація

Антиципація виконує функцію передбачення на психологічному рівні й характерна для багатьох типів поведінки людини. Сюди належить і повсякденне планування розкладу дня, і професійна діяльність (керівники, командири, аналітики, учителі, астрологи тощо), і соціальна зумовленість відповідних дій (лідери, батьки) та багато іншого.

Явища антиципації можуть виникати в різних психологічних станах людини: свідомо і несвідомо, під час сну, у змінених станах свідомості тощо. Їх фізіологічною основою слугують процеси випереджального відображення (досліджені А.П.Анохіним), з якими пов'язане завчасне планування будь-яких актів поведінки людини. Перш ніж щось зробити, людина створює модель послідовності дій для досягнення бажаного результату. Ефективність цієї моделі перевіряється за допомогою апарату акцептора результатів дій. Його функція полягає в постійному порівнянні того, що виникає внаслідок тих чи інших актів поведінки, з тим, що має бути за прогностичною моделлю, створеною людиною для досягнення певної мети.

Формування синхронного функціонування процесів випереджального відображення має довгий еволюційний шлях і зумовлене загальними особливостями самоорганізації матерії, специфікою виникнення і розвитку життя на Землі під впливом зовнішніх факторів. Ті з них, котрі були найбільш тривалими й періодично повторюваними, закріплювали певну послідовність реакцій організму на них. Із часом дія вже першого із факторів почала допускати всю послідовність відповідей особи й вплив наступних факторів вона зустрічала підготовлено. Наприклад, низька зимова температура потребує суттєвих змін функціонування живих організмів: рослини припиняють ріст, скидають листя, молоді пагони вкриваються корою тощо; тварини змінюють хутро на більш тепле, будують схованки, запасають їжу, впадають у сплячку тощо. На початку еволюційного формування цих пристосувань масова загибель особин узимку припинялася тільки тоді, коли ланцюжок відповідних реакцій почав умикатися не температурним фактором, а більш раннім за часом – укороченням світлового дня. Це дозволило організмам завчасно підготуватися до дії такого екстремального фактора, як низька температура, й переносити її без суттєвої шкоди для себе. Сформувалося явище фотоперіодизму. Аналогічна ситуація характерна й для формування випереджального відображення за допомогою нервової системи. Його анатомічна основа є дуже рухомий модульний рівень організації головного мозку. Величезну роль у цих процесах відіграють також навчання й пам'ять про послідовність учинків, які можуть привести до певного результату. Важлива складова частина функціонування таких механізмів є емоції. Їх забарвлення залежить від співвідношення бажаного результату й імовірності його досягнення. Наприклад, якщо прогноз на досягнення мети й реалізація певного типу поведінки приводять до задоволення мотивації, то виникають позитивні емоції, а індукція актуального типу поведінки припиняється. Якщо ж та програма поведінки, котра реалізується особою, не наближує до бажаного результату, то виникають негативні емоції, котрі примушують особину змінити цю програму. Якісно змінюється в людини й орієнтовно-дослідний рефлекс: реакція типу "що таке?" доповнюється необхідністю дізнатися "що буде?". Унаслідок цього в житті людини, на відміну від тварин, поведінка стає орієнтованою не тільки на минулий і сьогоденний досвід. Важливою її складовою частиною стає орієнтація на майбутнє. Одночасно прогресивно розвиваються й безумовні рефлекси свободи та превентивної озброєності. Ефективність пристосувальних реакцій унаслідок цього значно зростає.

Розрізняють щонайменше три фази становлення АЦ людини: пралогічна, теологічна й логічна. Пралогічна антиципація домінує в психічній діяльності прадавніх людей і найдавніших суспільств. У її основі полягають містичні уявлення про минуле, сучасне й майбутнє, які зумовлюють і відповідні способи антиципації очікуваних подій (гадання, віщі сни, прикмети тощо). Характерна риса цих найперших форм антиципації є орієнтація на умоглядні зв'язки (несправжня кореляція).

Велике значення для формування пралогічної антиципації мав і той факт, що життя людей в первісному суспільстві значною мірою проходило під знаком тривожного очікування нещастя: особистого чи соціального. Воно примушувало людей уважно слідкувати за послідовністю подій, відмічати найперші ознаки їх можливої зміни на краще або на гірше. Іншими словами, люди намагалися відшукати той перший фактор, з якого починає розгортатися ланцюжок певних подій, тобто передбачати їх. Відсутність достатньої інформації призводила до того, що подібні ознаки більшою частиною були хибними, але свою роль у заспокоєнні людей вони відігравали. Нещастя могло й не статися, але завчасна готовність людини до нього мобілізувала її зусилля на подолання перешкоди, а це в будь-якому випадку краще, ніж неприємна несподіванка. Емпіричний характер подібної практики приводив до накопичення найрізноманітніших прикмет, розповсюдження віри в щасливі та нещасливі імена, назви, числа, дні, місяці, роки. У деяких племен навіть діти, які народилися в несприятливий день, викликали підозру та їх убивали або залишали напризволяще.

Поширення необхідності коректного передбачення зумовило потребу в професійних віщунах, почав складатися соціальний інститут антиципації. Розвиваються способи збирання інформації, навіювання, прийоми страхування на випадок невдалого прогнозу, накопичується власний досвід керування людьми тощо. Розробляються засоби реклами й самореклами внаслідок розповсюдження чуток, емоційно забарвлених розповідей про "чудеса" в різних сферах людської діяльності, перш за все, збереження здоров'я, життя або майна, повернення кохання тощо. Усі прогнози відзначаються навіюваністю, сугестивністю, тобто людина, котра одержала його, підсвідомо змінює свою поведінку відповідно до нього. Це створює враження, що віщун насправді бачить майбутнє або передбачає його.

Із часом у міру накопичення об'єктивної інформації містичні уявлення все більше витискуються із моделі зовнішнього світу. Але вони ніколи не зникають повністю, тому що залишається їх база – давні анатомічні структури мозку, недостатньо розвинена свідомість, низький інтелект і соціальні негаразди. Протягом усієї історії людства поєднання містичних і раціональних елементів світогляду було характерним не тільки для окремих людей, але й для колективної психіки. Цим і пояснюється "живучість" магії та інших реліктових форм психічного відображення дійсності.

Свій вклад вносить і суспільство: доки воно стабільне, доти кількість марновірних людей буде мінімальна. Будь-яка дестабілізація суспільних відносин призводить до суттєвого зростання кількості людей, які за допомогою магічних маніпуляцій намагаються нормалізувати своє повсякденне життя, дізнатися, що на них чекає в майбутньому.

Неабияке значення має й професія людини: чим більше вона залежить від гри випадку, тим більше людина схильна вірити в різні прикмети. Для сучасності характерна є спроба "віщунів" різного типу застосовувати у своїх промовах, окрім шаманської бутафорії, наукову термінологію, комп'ютери та інші технічні засоби для "демонстрації чудес". Але сутність проблеми від цього не змінюється, оскільки в усіх випадках застосовуються старі пралогічні схеми.

Теологічна антиципація виникає паралельно з появою перших елементів анімізму й найпростіших релігійних систем, у яких передбачення майбутнього здійснюється виключно через діалог з Богом. Спочатку елементи теологічної антиципації об'єднувалися з пралогічною, а засоби гадання й передбачення були дуже подібними: усі питання спрямовувалися до вищих сил (демонів, духів, богів). Розвиток релігії до державного розміру, а також доступ церковників до влади призвів до конкуренції між цими двома соціальними інститутами пророцтва. Перемога, звичайно, залишилася за тими, хто мав більше можливостей для пригноблення супротивників. Церква монополізувала право на передбачення майбутнього, яке відкривалося її пророкам у видіннях внаслідок спілкування з Богом.

Загальна схема таких пророцтв: спочатку увага акцентується на тому, як усе погано та як тяжко живеться людям; потім пояснюється, чому це відбувається (звичайно тому, що люди поводяться неправильно). Остання, власне маніпулятивна частина полягає в тому, що людям пропонується краще життя, якщо вони будуть поводитися правильно, тобто так, як рекомендує пророк.

Подібні методики застосовуються й сучасними політиками та будь-якими іншими лідерами.

Логічна (наукова) антиципація виникла в межах пралогічної, але досить рано відокремилася від неї як галузь передбачення, котра засновується на об'єктивній інформації. Наукове дослідження будь-якого рівня складності обов'язково пов'язане з прогнозуванням. Жорсткість умов проведення експерименту й виключення можливості суб'єктивного підходу до його організації дозволяє одержати коректну інформацію й дати адекватний прогноз майбутнього розвитку системи. Суворо дотримуються й вимоги відносно точності прогнозу й сфер його застосування. Це дозволяє не тільки встановити реальні причинно-наслідкові зв'язки, але й передбачити їх майбутній розвиток.

Наукові досягнення чітко відповідають тому рівню об'єктивної інформації, яку людство здатне одержати на тому чи іншому етапі свого розвитку, тому наука постійно розвивається. Цим вона вигідно відрізняється від магії та релігії, які маніпулюють реліктовими уявленнями про зовнішній світ і місце людини ньому.

В И С Н О В К И

Історія людства своїми коренями сягає глибинних особливостей самоорганізації матерії, виникнення життя на Землі й становлення тваринного світу. Унаслідок цього закони, які діють на цих етапах розвитку живого, залишаються актуальними й для людини. У нас зберігається не тільки загальний план будови тіла та головного мозку вищих ссавців, але й психічні механізми регуляції поведінки, у тому числі й соціальної. Ті властивості нашої біологічної організації та психічного відображення, які сформувалися найпізніше в еволюційному плані, виявляються й найбільш чутливими до сторонніх впливів. У тих випадках, коли вони з тих чи інших причин не здатні забезпечити психічний комфорт людини (змінені стани свідомості, нестабільність соціальної ситуації тощо), керування її поведінкою переходить на більш еволюційно давній і стабільний рівень: анатомічно – підкіркові структури, психологічно – підсвідомість. Критерієм для визначення ефективності поведінкових актів стають емоції. Доречними визнаються ті форми поведінки, котрі викликають позитивні емоції й забезпечують психологічну рівновагу. Стан людини нормалізується. Це могутній механізм регуляції внутрішнього й зовнішнього світу в уявленнях людини, його ефективність перевірена мільйонами років еволюції тваринного світу. Не підводить він і людину. Але не треба забувати, що в антропогенезі сформувалася й така специфічна, притаманна тільки людині ознака, як свідомість. Тільки завдяки їй та членороздільній мові й трудовій діяльності із ряду приматів виділився вид Homo sapiens. Містична орієнтація світогляду, яка базується на давніх біологічних структурах та психологічних властивостях, у скрутній ситуації завжди прийде на допомогу й витіснить свідоме сприйняття дійсності, що має величезний психотерапевтичний ефект. Але тільки та людина, яка має достатньо сил, щоб чітко усвідомлювати всю ілюзорність такого сприйняття дійсності та її невідповідність реальній організації зовнішнього світу, зможе адекватно розвивати свої відносини із найближчим оточенням і суспільством. За нею майбутнє.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий. – М.: Политиздат, 1984. – 227с.

• Батраченко І.Г. Психологія розвитку антиципації. – Д.: Вид-во ДДУ, 1996.-204 с.

• Белик А.А. Человек: раб генов или хозяин своей судьбы. – М.: Наука, 1990.- 144с.

• Косидовский З. Библейские сказания. – М.: Политиздат, 1975. – 638с.

• Косидовский З. Сказания евангелистов. – М.: Политиздат, 1977. – 439с.

• Лебедев В.И Духи в зеркале психологии. М.: Сов. Россия, 1987. – 224с.

• Мизун Ю.В., Мизун Ю.Г. Апостол Павел и тайны первых христиан. – М.: Вече, 2001. – 412с.

• Мороз О. От имени науки.– М.: Прогресс, 1989.– 303с.

• Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Правильно ли мы понимаем историю Европы и Азии?: В 2 кн. – М.:Олимп; ООО "Фирма "Изд-во АСТ", 1999. – Кн. 2.–624с.

• Огінова І.О. Формоутворення в біології. – Д.: РВВ ДДУ, 1997. – 36с.

• Огінова І.О. Індивідуальна поведінка тварин. – Д.: РВВ ДДУ, 2000. – 46с.

• Огінова І.О. Основні шляхи антропогенезу. – Д.: РВВ ДДУ, 2001. – 48с.

• Огінова І.О. Еволюція нервової системи. – Д.: РВВ ДДУ, 2002. – 48с.

• Парнов Е.И. Боги лотоса. – М.: Политиздат, 1980. – 239с.

• Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. – М.: Прогресс, 1988. – 432с.

• Тайлер Э.Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1989. – 672с.

• Тартаковский М. В поисках здравого смысла. – М.: Моск. рабочий, 1991. – 335с.

• Фіалков Л.Б. Наука і релігія про сон і сновидіння. – К.: Знання, 1990. – 48с.

• Фрезер Д. Золотая ветвь.–М.: Мир,1983. – 387с.

• Яблоков И.Н. Социология религии. – М.: Мысль.– 341с.

З М І С Т

Вступ 3

Розділ 1. Біологічна основа схильності людини до навіювання 4

1.1. Деякі особливості антропогенезу 4

1.2. Напрямки формування світогляду 7

1.3. Змінені стани свідомості 9

1.4. Навіювання 15

Розділ 2. Передумови виникнення й збереження магічно

орієнтованого світогляду 22

2.1. Виникнення магії в антропогенезі 23

2.2. Біологічні передумови магічного світогляду 24 2.3. Психологічні передумови магічного світогляду 24

2.4. Соціальні передумови магічного світогляду 27

2.5. Причини збереження магічного світогляду в сучасній

культурі 29

Розділ 3. Анімізм і спіритизм 30

3.1. Виникнення й розвиток анімізму 30

3.2. Сон і сновидіння 34

3.3. Спіритизм 39

3.4. Теософія 42

Розділ 4. Релігія – пошук надії та розради 45

4.1. Біологічні та психологічні передумови виникнення релігії 45

4.2. Соціально-історичні корені християнства 46

4.3. Стигмати 56

4.4. Масові видіння 56

Розділ 5. "Надчуттєве" сприйняття 57

5.1. Таємні знання й парапсихологія 57

5.2. Екстрасенсорика 61

Розділ 6. Передбачення й пророцтва 66

6.1. Апокаліпсис 66

6.2. Нострадамус і його "Центурії" 67

6.3. Здатність складних систем передбачати своє майбутнє

як загальна властивість матерії 69

6.4. Антиципація 70

Висновки 74

Список рекомендованої літератури 75