1.2. Напрямки формування світогляду

Перша група версій заснована на уявленні про те, що життя людини, її доля визначаються (запрограмовані) певними "вищими" істотами. Такий світогляд пов'язаний з виникненням магії й різних галузей "таємних знань", анімізму, спіритизму тощо. У ХХ ст. до цього напрямку приєдналася віра в прибульців з космосу, які навідувалися на Землю в різні геологічні періоди й спрямовували життя її мешканців у певне русло розвитку. Самостійне значення в житті людини має релігія, яка увібрала в себе багато магічних обрядів і зародилася на проміжній (між емоційною та розумовою) стадії еволюції психічного відображення людини. Вона становить своєрідну систематизацію ілюзорних уявлень, міфів і реальних історичних подій. У наш час уже накопичено достатньо підстав, щоб стверджувати: природа більш різноманітна, ніж ми гадаємо. В усякому разі Богу з нею не впоратися.

Друга група версій базується на аналізі дійсності, яка спостерігається людиною. Залежно від вимог до об'єктивності одержуваної інформації можна виділити два різновиди такого ставлення людини до зовнішнього світу. Перший полягає в тому, що як реально існуюча приймається будь-яка інформація, котра надходить від наших органів чуття. У більшості випадків це доречно. Але мають місце певні психічні стани, коли людина не може покладатися на свідчення своїх аналізаторних систем через їх хибність. Наприклад:

• емоції під час спостережень суттєво викривляють сприйняття дійсності. Відомо, що ніхто не може ручитися за точність своїх вражень у разі сильного хвилювання;

• час, який минув після події, також призводить до помилок пам'яті й уяви. У пам'яті зберігається звичайно те, на чому більше була зосереджена увага людини, що її вразило, хоч це можуть бути й несуттєві ознаки події. Крім того, під час споминів легко втрачається послідовність подій;

• помилки органів чуття, коли певні ознаки дійсності не реєструються адекватно;

• індивідуальність психічних процесів кожної людини приводить до того, що одну й ту ж саму подію вони будуть переповідати зовсім по-різному;

• асоціації, які в сприйнятті людини часто підмінюють реальні події й переконують у реальності явищ, котрі мають мало спільного з дійсністю (наприклад, людина в комбінезоні, яка несе чемоданчик, асоціюється із слюсарем і свідок упевнений, що він бачив саме слюсаря, хоча це може бути хто завгодно);

• напружена увага й очікування також вельми суттєво викривляють точність сприйняття, бо при цьому розвивається втома аналізаторів і всієї нервової системи, що призводить до зростання кількості помилок;

• відчуття страху, шок, зціпеніння деформують сприйняття дійсності в бік гіперболізації ситуації (прислів'я " в страху очі великі");

• завчасна упередженість примушує людей розповідати не те, що було насправді, а те, що їм вигідно;

• важливе значення має й психологічна мотивація, яка примушує людину виступати з тією чи іншою заявою, тобто які мотиви сильніші – ті, що змушують говорити правду, чи ті, що схиляють до вигадки.

Унаслідок подібного викривлення сприйняття виникає хибна кореляція між подіями, які, на думку людини, мали місце, бо вона довіряє своїм відчуттям. Віра взагалі дуже сумнівна категорія, оскільки це впевненість, яка не підтверджена достовірними фактами. Тому вона частіш за все виявляється помилкою, оманою. У науці такому суб'єктивному сприйняттю протиставляється твердження: неймовірно – не факт!

Другий різновид версій відносно влаштування зовнішнього світу, що ґрунтуються на фактах, пов'язаний з одержанням тільки об'єктивної інформації; суб'єктивні враження до уваги не беруться. У його межах об'єднуються різні сфери науки. Одним з її основних постулатів є твердження: існує лише один замінник уяви – дослід! Відомий кібернетик, засновник розробки штучного інтелекту Н. Вінер уважав, що диявол, з яким бореться вчений, – це безлад, тобто невизначеність, випадковість. Для роботи з явищами, які зумовлені грою випадку, існують спеціальні методи, які дозволяють виділити в них закономірну складову частину. Наприклад, для одержання надійних результатів об'єм вибірки може не перевищувати 30 об'єктів через те, що подальше збільшення їх кількості не приводить до суттєвого зростання точності. Це може бути своєрідним критерієм перевірки кваліфікації людини, яка виступає з новими екзотичними версіями щодо будь-яких явищ; якщо мова починає йти про сотні та тисячі даних або дослідів, можна не сумніватися - ви маєте справу з дилетантом або шахраєм.

Навіть елементарний здоровий глузд підказує, що невідоме не може бути використане для пояснення причини незрозумілих явищ, бо це в принципі не дозволяє відповісти на питання об'єктивно. Але на основі вигадки, численних умоглядних версій сформувалася ціла наукоподібна система, що претендує на "розкриття сутності явищ", які нібито недоступні справжній науці. У сфері зовнішнього ефекту псевдонаука має переваги над наукою справжньою; вона обов'язково щось "спростовує", і ці її "спростування" більш зрозумілі непосвяченій людині, ніж справжня "драма ідей". Створюється ілюзорне враження, що будь-хто може зробити відкриття, треба лише добре замислитися. Для з'ясування ж реальних причин загадкових або незрозумілих явищ необхідно застосовувати принципово інший професіональний підхід, який вимагає високої кваліфікації саме в тій сфері знань, з якою пов'язане явище, котре вивчається. Загальне визначення "вчений" без указання фахової підготовки не дозволяє встановити ступінь компетентності того чи іншого експерта. Наука не потребує для доказу своєї правоти наявності віри, бо за визначенням базується не на вірі, а на об'єктивній інформації.

Достовірністю своїх висновків природничі науки зобов'язані саме тому, що спостереження проводяться в жорстко визначених умовах, за яких можливість помилок через недосконалість приладів і сприйняття людини стає мінімальною, а їх вірогідність обов'язково вказується. Ступінь неймовірності, тобто можливості явищ, які виходять за межі закономірності через невідомі, випадкові причини, також указується. Іншими словами, для доказу можливості неймовірного - містики не треба, достатньо математики. Крім того, у науці існує так звана "презумпція встановленого": вченим не потрібно перевіряти й доводити хибність певного умоглядного твердження, це автор нової гіпотези повинен довести її істинність. Будь-яке припущення має право на існування, але ми можемо оцінити його адекватність тільки оперуючи фактами й цифрами. В іншому разі немає ніякої підстави для серйозної розмови й обговорювати нічого.

Людина має право не рахуватися з наукою в оцінці проблем життя й смерті, приймаючи ту концепцію, яка її більше задовольняє. Найлегше зробити це тому, хто взагалі не знайомий з природознавством.