2.2. Біологічні передумови магічного світогляду

В основі формування й життєздатності магічного світогляду полягає специфіка функціонування нашої нервової системи та органів чуття. Сприйняття дійсності починається з рецепторів, які генерують нервовий імпульс, котрий надходить до кори головного мозку із швидкістю 30 – 120м/сек. Якщо збудження поширюється на підкіркові формації (перш за все на лімбічну систему), то виникає емоційне переживання. При цьому збуджуються центри, які регулюють діяльність внутрішніх органів, змінюючи їх функціонування ("вичитування", молитва, словесні замовляння можуть сприяти одужанню, особливо в умовах емоційно насиченого переживання людини). Найсильніше відчуваються зміни в роботі серця, що помилково призвело до уявлення про нього як про орган чуття ("серцем відчуваю"). Коли збудження (нервовий імпульс) повертається до кори, виникає почуття. Однак воно не зводиться тільки до фізіологічної роботи внутрішніх органів: якщо людині ввести адреналін, то вона відчуватиме серцебиття, тремтіння та інші характерні симптоми, але почуття страху не переживатиме. Основу почуттів складають не стільки процеси збудження, які надходять до неокортексу із внутрішніх органів, скільки процеси, зумовлені зовнішнім подразненням, котре поширюється потім і на підкіркові формації, набираючи певного емоційного забарвлення.

Містично орієнтоване сприйняття дійсності зумовлене заміною свідомого рівня керування поведінкою на підсвідомий, який головним чином і забезпечується емоціями. Оскільки відповідні центри зосереджені в конкретних структурах головного мозку, то до тих пір, доки в людей зберігається довгастий, середній і проміжний мозок (центри емоцій і керування вегетативними функціями організму), будуть зберігатися й біологічні передумови містичного світосприйняття.

2.3.Психологічні передумови магічного світогляду

Існування біологічної основи емоцій дозволяє краще зрозуміти їх роль у формуванні адекватної програми поведінки тварин і людей. Їх значення полягає в тому, що вони дозволяють в умовах невизначеності обрати більш-менш доцільну послідовність дій на рівні психологічних стереотипів. Емоції, на відміну від почуттів, не зникають разом з припиненням дії подразника. Вони зберігаються в пам'яті й сильно пов'язуються з мотивом, закріплюючи індивідуальне відношення суб'єкта до конкретної ситуації або явища. Це й примушує особу діяти тим чи іншим способом залежно від обставин. Здійснюється фіксація потреби й предмета. При цьому потреба переходить у мету, а діяльність стає цілеспрямованою. Утворюється певна мотиваційна психічна активність – механізм виникнення змісту життя та його перспектив.

У людини з дитинства встановлюються динамічні стереотипи ставлення до середовища, що приводить до формування певного характеру, який складається відповідно до особливостей анатомічної будови головного мозку людини та балансу між позитивними та негативними емоціями. Негативні переживання звичайно пов'язані із засвоєнням складних нових навичок (зворотна сторона безумовного рефлексу економії сил). Позитивні емоції супроводжують реалізацію вже відомих навичок. Іншими словами, якщо людина вже щось знає або добре вміє, вона буде із задоволенням займатися саме цим видом діяльності й навпаки. Ламання ж таких стереотипів викликає негативні емоції. Тому, якщо людина вірить в існування надприродних сил, спроби переконати її в хибності цих уявлень наштовхуються на активну протидію, ворожість і опір.

Таким чином, психологічні стереотипи, які спираються на емоційні переживання, становлять основу для розвитку некритичного (несвідомого) сприйняття дійсності та містичного світогляду.

Крім того, у людини можливі такі особливі стани психіки, як ілюзії та галюцинації. Ілюзії – викривлене сприйняття, обмани слуху та зору. До них належать:

• зорові ілюзії, котрі виникають майже у всіх людей. Наприклад, однакові стрілки з різноспрямованими кінцями виглядають як різні за розміром; паралельні лінії, які перехрещені косими штрихами, уважаються кривими тощо;

• фокуси пов'язані з вправними маніпуляціями рук, використанням різноманітних механічних, оптичних, електричних апаратів, підміною артиста двійником тощо;

• парейдолії - своєрідні примхливі образи, які створюються уявою людини із обрисів тріщин і хмар, орнаментів килима, візерунків світла й тіні тощо;

• ілюзорність може бути наслідком поверхневої уваги, нечіткості сприйняття, а також страху, тривоги та інших емоційних станів. Наприклад, унаслідок поганого освітлення й від страху можна прийняти одяг, що висить у кутку, за людину, а в завиваннях вітру почути плач або монотонний погрозливий спів тощо;

• ілюзії психічно хворих, коли, наприклад, портрет шкірить зуби й підморгує; у здорових людей може створюватися враження, що колеса поїзда під час руху ніби промовляють якесь слово чи фразу тощо.

В усіх цих випадках спостерігається лише викривлене сприйняття об'єкта, який реально існує. У разі галюцинацій людина ясно "бачить" і "чує" дещо невизначене, хоча насправді нічого немає, тобто це уявне, хибне сприйняття. Причинами галюцинацій можуть бути:

• психічні розлади (шизофренія, хронічний алкоголізм тощо). Іноді галюцинаторні уявлення складаються в цілі сцени. Зорові образи звичайно відзначаються або дуже великими, або малими розмірами, комбінуються із слуховими й тактильними галюцинаціями, безперервно переміщуються;

• гіпнагогічні галюцинації можуть виникати в психічно здорових людей у стані дрімоти: людина ще не спить і процес гальмування клітин кори головного мозку проходить через одну із його проміжних стадій – парадоксальну, коли реакція на слабкі подразники більша, ніж на сильні. У цьому стані (перед засинанням або відразу після прокидання) й можливі галюцинації. Уявлення, що виникають, видаються навіть яскравішими за реальні образи;

• наркотичні галюцинації;

• слухові та зорові галюцинації виникають також в умовах, коли людина напружено прислухається до окремих звуків або вдивляється з метою щось побачити (гадання на "нареченого" із свічками та дзеркалом).

Галюцинації, звичайно, виникають унаслідок тимчасової аномальної активації різних ланок кори під впливом яких-небудь зовнішніх подразників, іноді майже непримітних.

Здатність нашого головного мозку до галюцинацій широко використовується в усіх магічних ритуалах і релігійних культах як "доказ" існування надприродних явищ. При цьому, треба мати на увазі, що магія бере початок зовсім не в обмані. Чаклун сумлінно вивчає свою професію й сам у більшому чи меншому ступені вірить у неї. Він є одночасно і ошуканий, і ошуканець. Якби таємні знання були просто вигадані з метою обману, то достатньо було б простих фокусів, які сприяли б досягненню мети. А ми знаходимо опрацьовану й систематизовану псевдонауку, тобто магія – це щира, але помилкова система уявлень, вироблена людством на ранніх етапах становлення свідомості й пізнання зовнішнього світу.

Загальний погляд на практичну дію такої системи може бути приблизно таким: більшу частину вдалих випадків слід віднести на рахунок природного розвитку подій, які видаються за магічні. Певна кількість випадків може бути вдалою лише випадково. Основна ж частина магічних дій є невдала, але саме їх маг і не бере до уваги, діючи головним чином за допомогою мовних викрутасів: застосовуються багатозмістовні фрази, висуваються безглузді умови, котрі не можуть бути виконані через певні особливості психіки людини, з наголошенням, що нехтування ними призведе до невдачі. Наприклад, якщо людина прагнула одержати золото із якихось дешевих компонентів, середньоазіатський алхімік міг запропонувати їй рецепт, але із забороною протягом трьох днів думати про мавп. Для кожного з нас очевидна апріорна неможливість виконати таку умову. Подібних випадків достатньо в практичній діяльності будь-якого чаклуна. Крім того, якщо результат діяльності мага виявляється невдалим, у нього завжди напоготові пояснення типу: якийсь інший чарівник перешкодив успішності його чаклування або негативні наслідки могли б бути ще більшими, якби не він тощо. Таке нехтування невдалими випадками взагалі характерне для всіх апологетів таємних знань. Ще Р.Бекон у "Новому органоні" писав: "Человеческий разум, когда он усвоил какое-то положение (или в силу общего признания, или в силу удовольствия, которое оно доставляет), старается из всего составить для него новую опору и подтверждение. Хотя самые убедительные и многочисленные примеры могут противоречить этому, он, однако, не замечает их или пренебрегает ими. Он скорее отделается или отклонит их с непреодолимым и несправедливым предубеждением, чем пожертвует для них авторитетом своих первых заключений".