1.1. Деякі особливості антропогенезу

Еволюція людини відбувалася згідно із загальними принципами самоорганізації матерії, які єдині для відомого нам Усесвіту, у тому числі й для живих систем. До них можна віднести: доцільність (зберігаються лише адекватні зовнішньому середовищу системи з мінімальною ентропією), системність (на будь-якому рівні організації жодна структура не розвивається незалежно від інших), ієрархічність тощо. В усіх випадках спрямований вплив здійснює зовнішнє середовище. Серед безлічі його факторів найбільш суттєвими для антропогенезу виявилися психологічні та соціальні. Це відображає загальну закономірність розвитку тваринного світу, пов'язану з тим, що на ранніх етапах еволюції освоєння середовища існування забезпечується морфологічними та фізіологічними адаптаціями, а в міру насичення екологічних ніш життям починають набувати переваги види з більш досконалою будовою нервової системи й відповідно складнішими формами психічного відображення та поведінки. Велику роль у їх виживанні відіграють угруповання, котрі найбільш вигідні для відносно слабких у морфофізіологічному відношенні істот. Формувалися специфічні системи біологічних, психологічних та соціальних адаптацій, які тільки комплексно забезпечували виживання гомінідів. При цьому ті ознаки, котрі сформувалися пізніше в ході еволюції, були й зосталися найбільш уразливими до зовнішніх впливів. Перш за все це стосується архітектоніки неокортексу, фізіології нервових процесів, соціального статусу людини й пов'язаної з ними свідомості.

До системного блоку біологічних адаптацій можна віднести зростання в ході еволюції тварин ролі дистантних аналізаторів, резервної кількості нервових елементів і прогресуючу різноманітність контактів між ними, формування все більш досконалих асоціативних зв'язків і медіаторних систем. Вони склали біологічну основу появи свідомості, абстрактного мислення й членороздільної мови. Але при цьому зберігалися й еволюційно давні анатомічні та функціональні системи головного мозку (довгастий, середній і проміжний мозок, лімбічна система). Тут зосереджуються центри простих і складних безумовних рефлексів, мотивацій та емоцій. Поведінка людей, як і тварин, на підсвідомому рівні забезпечується саме цими давніми в еволюційному плані утвореннями, а основний механізм прийняття рішення в непевній ситуації пов'язаний з дією мотиваційних та емоційних керуючих впливів. Ці механізми значно модифікувалися й ускладнювалися протягом еволюції, але їх сутність залишилася незмінною: забезпечити виживання на рівні психологічних автоматизмів.

Еволюційний добуток людей, на відміну від тварин, є тільки свідомість, пов'язана з діяльністю модульних асоціативних систем нової кори великих півкуль головного мозку. Базу для її ефективного функціонування становить коректна інформація, яка об'єктивно відображає події довкілля. На її основі формується цілеспрямована пластична поведінка, котра дозволяє адекватно пристосуватися практично до будь-яких умов середовища за рахунок пізнання механізмів і причинно-наслідкових зв'язків певних явищ зовнішнього середовища. Якщо така інформація з певних причин відсутня або недостатня, керування поведінкою й вироблення її відповідних програм переходить на еволюційно давній рівень, який хоч і є більш примітивний, але дозволяє вижити в умовах з непевним прагматичним значенням.

Психологічний блок еволюційного системокомлексу факторів антропогенезу пов'язаний із становленням (на базі генетично зумовленої анатомічної структури головного мозку) балансу між процесами гальмування й збудження в нервовій системі. Існує безліч варіантів їх співвідношення в різних частинах мозку. З ними пов'язані особливості організації пам'яті, навчання, елементарної розумової діяльності тварин і евристичного мислення людей тощо. Комбінації цих фізіолого-психологічних властивостей можуть приводити до формування найрізноманітніших типів особистостей. Залежно від них людина виявляється більше схильною до одних вчинків і менше - до інших. Відповідно змінюються й програми поведінки особистості.

Велику регуляторну роль у формуванні поведінкових актів відіграє й соціальне середовище, котре може їх суттєво змінювати. Відповідно до цього (і згідно із загальними принципами самоорганізації матерії) майже на однаковій анатомічній основі може виникнути безліч психологічних варіантів і соціально зумовлених типів особистості людини. Крім того, людина, як і стадні тварини, у своїй повсякденній діяльності орієнтується вже не тільки на конкретні фактори середовища існування, але й на поведінку інших осіб угруповання. І чим більша роль угруповання в житті осіб, тим більше вони залежать від соціальних орієнтирів, котрі можуть бути доречними далеко не завжди. Унаслідок цього виникають численні конфлікти між особистістю та суспільством, між культурним та біологічним у самій людині, між особинами однієї популяції різного віку чи статі, між різними популяціями нашого виду (боротьба між народами, расами, націями, класами) тощо. Для зменшення стресової напруги в ході антропогенезу виробилися загальні та індивідуальні засоби зменшення психологічного та соціального навантаження на індивідуума. Одним з найбільш ефективних є здатність переходити на більш давній рівень керування поведінкою та забувати про неприємні події життя або переносити свої проблеми на інших. Це можуть бути як конкретні особи, так і вигадані зовнішні фактори. Головну функцію психологічного захисту в будь-якому випадку виконує довкілля: замість того, щоб усвідомити концепцію "я сам винен у своїх негараздах і сам мушу приймати рішення", домінантою стає пошук "зовнішнього ворога" або "зовнішнього рятівника". Ефективність таких прийомів значно зростає внаслідок того, що наші думки, емоції та поведінка постійно знаходяться під впливом фактичної або уявної присутності інших людей. Подібний "тиск групи" створює принципові можливості для контролю свідомості в різних деструктивних культах, дозволяє маніпулювати відчуттями та вчинками людей. Причини подібних явищ треба шукати в особливостях еволюційного розвитку психічного відображення тварин і його модифікацій упродовж антропогенезу. Різноманітність психологічних і соціальних варіантів гомінідів із гнучкими програмами поведінки забезпечила їх швидкий еволюційний розвиток. Але одночасно це означає, що залежно від анатомічної будови головного мозку й соціального оточення люди будуть думати по-різному, будувати різні картини зовнішнього світу, по-різному ставитися до одних і тих явищ довкілля.

Таким чином, загальної схеми будови Всесвіту, однаково доступної й прийнятної для всіх людей, просто не існує й існувати не може. Тому на кожному етапі антропогенезу люди вирішували однакові проблеми світогляду різними засобами, котрі мали як своїх прихильників, так і ворогів. Через це немає ніякого сенсу нав'язувати іншим людям свою думку про ті чи інші події, оскільки в будь-якому випадку вони оберуть тільки ту версію, яка зрозуміла їм і не суперечить їх уявленню про довкілля. Будь-які інші варіанти психологічно сприймаються як спроби зміни особистості й викликають опір. Тому треба просто погодитися, що кожний світогляд має право на існування, але тільки до тих пір, доки не починає претендувати на істину в останній інстанції та не нав'язується силоміць іншим людям. Це обмежує можливі варіанти їх майбутнього розвитку (як і будь-якої іншої матеріальної системи) і крім шкоди нічого не завдає. Проте протягом усього антропогенезу неодноразово робилися спроби цілеспрямовано формувати той чи інший світогляд у великої маси людей. Біологічну базу можливості цих процесів становить наявність у кожної людини таких анатомічних структур, як гіпокамп, мигдалик, лімбічна система та інші давні підкіркові утворення, які дозволяють здійснювати перехід на еволюційно нижчі рівні керування поведінкою, підкоряючи її певним психологічним і поведінковим стереотипам. Це звільнює людину від необхідності самостійно вирішувати життєво необхідні проблеми, перекладаючи їх на плечі інших членів угруповання або "вищих істот". Суб'єктивно такий перехід відчувається як психологічне полегшення, знімається напруга будь-якого стресового фактора, людина легше здійснює соціальні контакти, а її конфлікт із суспільством стає мінімальним. Обов'язкова умова успішності такої поведінки є вивільнення підсвідомості від контролюючих впливів нової кори й пов'язаного з нею свідомого сприйняття дійсності. Діапазон засобів не такий уже й великий, але всі вони (у різних модифікаціях та сполученнях) упродовж розвитку людства неодноразово випробувалися на практиці й часто приводили до бажаного результату.