Психологічні зміни при захворюваннях травного тракту

Виразкова хвороба (ВХ) шлунка та 12-палої кишки відносяться до класичних психосоматозів. У типології «виразкових хворих» пропонується наступний поділ (Overbeck, Biebl, 1975):

1. Психічно здоровий виразковий хворий.

2. Виразковий хворий з неврозом характеру, формуванням псевдонезалежних

реакцій, чи з обсесивно - депресивними рисами, з оральними конфліктами,

помітними оточуючим.

. 3. Соціопатичний виразковий хворий. Це пасивно-залежні хворі зі слабким

«Я», надмірною залежністю від об’єктів, схильні до прориву інстинктів, або

параноїдно-кверулятивним типом поведінки, що зовні виявляють свої оральні конфлікти як «асоціальні хворі».

4. Психосоматичний виразковий хворий. Невиразні особистості з бідною фантазією, що представляються своєрідно ригідними і механічними в способі життя й об’єктних відносинах, що відчувають повну порожнечу відносин. Вони схильні бачити в стані навколишніх лише самих себе, а при специфічних навантаженнях і кризах (часто у зв’язку з втратою об’єкта) реагують звично психосоматично. Часто поряд з виразковою хворобою спостерігаються й інші психосоматичні порушення, такі як лихоманка, серцеві симптоми, ревматизм і т.і. Крім того, у таких пацієнтів констатують частіше нещасні випадкі й оперативні втручання.

5. «Нормопатичний» виразковий хворий, надмірно орієнтований на «нормальність» поведінки, надмірно адаптивний, з виразними обмеженнями «Я» на основі тенденцій до заперечення (наприклад, реальності власного стану виснаження). Як робочі чи дрібні службовці, що часто працюють додатково по сумісництву, вони знаходяться в стані хронічного стресового перевантаження, яке саморуйнує, на тлі чого часто раптово з’являється симптоматика виразкової хвороби.

Синдром «подразненої кишки». В останні роки широке поширення отримав синдром подразненої товстої кишки (СПТК), що являє собою складний психосоматичний комплекс. СПТК проявляється порушенням моторної функції товстої кишки і абдомінальними болями, що з'являються на тлі позивів на дефекацію і зникають після неї. Серед психічних порушень, які супроводжують СПТК, найбільш характерними є невротичні стани у вигляді нав'язливих страхів (страх нетримання газів і позиву на дефекацію в громадських місцях) і невротичної депресії, а також іпохондричних розладів, що протікають з вираженими алгічними і вегетативними порушеннями (слабкість, підвищена стомлюваність, роздратованість, запаморочення, головний біль, тремор, болі в області спини, порушення сну). Особливістю СПТК є надмірна фіксація пацієнтів на «патологічних процесах» в шлунково-кишковому тракті. Іпохондричний розвиток по типу надцінної іпохондрії, що виявляється наполегливим прагненням до численних обстежень і лікування в поєднанні з недовірою до лікарів, сприяє обмеженню поведінки хворих і викликає їх дезадаптацію.

Неспецифічний виразковий коліт.

У преморбіді осіб, які страждають неспецифічним виразковим колітом (НВК), описуються м'якість з вираженим «почуттям неповноцінності» у життєвих ситуаціях, що вимагають рішучих дій (Александер Ф., 1950). При дослідженні хворих на НВК найчастіше виявляєлись дратівливість, тривога, зниження активної уваги. Найбільш характерною формою психічних порушень при НВК є психічна астенія.У важких випадках спостерігається виражена апатична депресія, що вважається соматогенною, але реактивні моменти відіграють значну роль. Вираженість депресії корелює з вираженістю клініки коліту. Больові відчуття, кровотечі, фізичне виснаження сприяють фіксації хворих на своєму самопочутті, посилюючи тривогу, млявість, тьмяність, почуття безнадії. Hornsby у дорослих хворих НВК відзначає наявність «обсесивно-компульсивного характеру з настороженої афективністю і прикритим інфантилізмом». Діти, які страждають НВК, - «маленькі дорослі, що мають домінуючу і емоційно холодну мати».

Захворювання печінки і жовчних шляхів, як правило, супроводжуються

астенічною симптоматикою, яка може бути першим проявом хвороби.

Виражена фізична слабкість, млявість, розбитість вже з самого ранку. Також часто зустрічаються характерні розлади сну: сонливість вдень і безсоння вночі. Виразність астенічних проявів, зниження працездатності приводять до фіксації уваги на своєму самопочутті, зниження настрою. Найчастіше відзначається дистимічний тип афективних порушень з постійним невдоволенням, бурчанням, іноді бурхливими проявами гніву.

У зв'язку з тривалим перебігом захворювання і пов'язаними з ним обмеженнями, нерідко у хворих з'являються психопатоподібні розлади по істерозбудливому типу. Хворі надмірно вразливі, примхливі, вимагають до себе підвищеної уваги, схильні до експлозивних реакцій.

При наростанні циротичних змін з порушенням функції печінки і у зв'язку з хронічною інтоксикацією провідними в клініці психічних розладів стають прояви психоорганічного синдрому. У хворих часто з'являється байдужість до свого здоров'я, зневажливе ставлення до режиму і проведеного лікування, що переростає іноді у благодушність. Такий тип реагування на хворобу (гіпонозогностичний) особливо характерний для хворих з алкогольним цирозом печінки, у яких є також алкогольні зміни особистості («гумор повішеника»).

Психологічні зміни хворих при інфекційних захворюваннях

Поведінка хворого та психічні порушення пов’язані з особливостями інфекції.

Найбільш поширеними інфекційними захворюваннями, що викликають психічні розлади та психологічні зміни особистості пацієнтів є вірусний гепатит, туберкульоз та СНІД.

Найбільшу частину госпіталізованих в інфекційний стаціонар пацієнтів

складають хворі на вірусні гепатити (ВГ). В клінічній практиці часто зустрічаються варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та до лікування. Найбільш часто діагностуються різні варіанти гіпонозогнозії, при яких відбувається відмова від терапії та від перебування в стаціонарі. Також зустрічаються гіпернозогностичні варіанти відношення до хвороби (іпохондричний, обсесивно-фобічний, неврастенічний, паранойяльний, тощо). Певні особистісні особливості пацієнта слід віднести до власне психологічних факторів, а саме підозрілість, недовірливість, ригідність, легковажність, конфліктність, що значною мірою теж ускладнює надання ефективного лікування пацієнтам з ВГ.

Туберкульоз - інфекційне захворювання, що викликається кількома різновидами мікобактерій. На етапах розвитку захворювання психічні порушення проявляються підвищеною чутливістю і дратівливістю, зниженням працездатності, нестійкістю настрою, фобіями, депресією, яка переходить на більш пізніх етапах захворювання в ейфорію. Мають місце також ослаблення пам'яті та інтелекту, епізодичні галюцинації, схильність до резонерства, патологічна замкнутість. Чільне місце в психологічній картині при туберкульозі займають іпохондричні розлади - фіксування хворих на своїх фізичних функціях, велика тенденція до відходу у хворобу, схильність до істеричних реакцій в умовах стресу. Досить поширеними є різні варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та до лікування.

Спостерігаються невротичні реакції, схильність до перебільшення тяжкості хвороби, побоювання через її «заразність». Але більш поширеною є зворотна картина - недооцінка небезпеки хвороби, відмова від терапії та від перебування в стаціонарі.

Захворювання на туберкульоз і госпіталізація різко знижують якість життя пацієнтів. Нерідко у таких хворих зустрічаються прояви соціальної

дезадаптації у вигляді асоціальних тенденцій, нехтування загальноприйнятими нормами. У будь-якому випадку, коли сприйняття хворим ситуації, пов'язаної з хворобою, не відповідає реальності, існує загроза взаєморозумінню між лікарем і пацієнтом, що, негативно впливає на повноту лікування та підвищує ризик виникнення ускладнень та несприятливих наслідків.

Етіопатогенез психічних порушень при СНІДі в основному має два механізми розвитку:

- нозогенний, пов'язаний з стресовим станом після звістки про наявність невиліковного захворювання;

- соматогенний, що виникає внаслідок загальної інтоксикації і наростаючими тяжкими ураженнями тканин головного мозку і в першу чергу нервових клітин.

Психічні порушення при СНІД(і) вміщують практично всі різновиди психопатології, починаючи від невротичних реакцій і закінчуючи важкими органічними ураженнями головного мозку.

До груп ризику можна віднести осіб, які мають серопозитивних реакцію на СНІД, але без ознак цього захворювання та осіб без ознак захворювання і без наявності серопозитивної реакції на СНІД, але з особливим стилем життя (гомосексуалісти, наркомани, бісексуали, особи, які ведуть невпорядкований спосіб статевого життя). Психічні порушення у осіб з груп ризику - це, перш за все, психогенні розлади з невротичною та неврозоподібною симптоматикою, яка іноді набирає характер психотичної.

У багатьох хворих на СНІД за кілька місяців, а іноді навіть років до маніфестації захворювання відзначаються апатія, порушення сну, погіршення працездатності, зниження настрою, зменшення кола спілкування. Однак на цьому етапі психічні порушення найчастіше виявляються на субклінічному рівні. З виникненням виражених клінічних проявів хвороби у вигляді лихоманки, рясного нічного поту, діареї, пневмонії і т. д. всі ці психічні порушення стають значно клінічно вираженими і помітними. Факт наявності СНІД(у) розцінюється як прояв вираженого психологічного стресу з переважанням на ранніх етапах захворювання психогенних розладів як невротичного, так і психотичного рівня. Депресивні стани нерідко нерідко супроводжуються ідеями самозвинувачення, провини перед близькими, з суїцидальними думками і тенденціями. У цей період характерні також обсесивно-компульсивні розлади, що виникають одночасно з депресією або

ізольовано. Часто виявляється нав'язливий страх смерті, нав'язливі уявлення про сам процес вмирання, спогади про сексуальних партнерів, від яких могло

відбутися зараження. Деяких хворих дуже турбує думка (також нерідко набуває нав'язливий характер) про можливість зараження родичів або близьких побутовим шляхом, хоча вони і розуміють її безглуздість. Незважаючи на переважно психогенний характер психічних порушень у період усвідомлення хвороби, вже на цьому етапі виразно «звучить» органічна симптоматика: виникають дисфорії, психопатоподібні форми поведінки з експлозивністю, гнівливістю, агресивністю, епілептиформними нападами. Подекуди тривога, що виникає в осіб при діагностуванні СНІД(у), супроводжується ажитацією, панікою, анорексією, безсонням, а також почуттями безвихіддя і гніву, нерідко спрямованого на лікарів. Надалі, у міру прогресування хвороби, дедалі чіткішими стають симптоми органічного ураження головного мозку.

Працюючи з психологічно «складними» хворими на інфекційне захворювання лікар має пам’ятати в першу чергу те, що його, на перший погляд, неадекватна поведінка, обумовлена ступенем сприйняття свого захворювання, відношенням до нього, та характерологічними особливостями пацієнта, і не проявляти антипатії до таких хворих, а навпаки, відноситись з розумінням та підтримкою.

Психологічні особливості хворих в ендокринології

При багатьох ендокринних захворюваннях виникають різноманітні психічні порушення різного рівня психічного реагування. Дані розлади є результатом відповіді на вплив етіологічно значимого чинника, або ж наслідком гострих порушень обміну речовин, а також можуть бути проявом реакції на захворювання та необхідності лікування.

М. Блейлер (1948-1954) виділив загальну для усіх ендокринних захворювань симптоматику у вигляді неспецифічного ендокринного психосиндрому, для якого характерні такі симптоми, як зміна потягів, викривлення інстинктів, емоційні порушення. Проте, зміни особистості не такі глибокі, як при психічних захворюваннях та відсутні первинно-інтелектуальні розлади.

При всіх ендокринних захворюваннях ведучим (наскрізним) синдромом є астенічний. Проте, поряд із неспецифічними особливостями ендокринного психосиндрому та характерною динамікою психічних розладів в цілому, для кожного окремого захворювання існують певні закономірності розвитку та перебігу розладів психіки.

Однією з найбільш важких ендокринних патологій є цукровий діабет. Доведена роль психічного параметру (стресу) у виникненні цукрового діабету. Значущими психологічними факторами, що сприяють розвитку діабету, є фрустрація, самотність та пригніченість.

У патогенезі психічних розладів при цукровому діабеті вагоме значення

мають:

- первинні розлади функції нервової системи (гіпоксія головного мозку при

враженні церебральних судин, гіпоглікемія, інтоксикація внаслідок враження

нирок та печінки, безпосереднє враження тканин головного мозку);

- соціально-психологічні фактори (зниження працездатності, щоденні ін’єкції, зниження статевої функції);

- преморбідні особистісні особливості;

- несприятливі зовнішні впливи у вигляді перенапруги та психічних потрясінь, вплив тривалого медикаментозного лікування;

- вплив десинхронозу на психіку пацієнта (неспівпадання індивідуального

біологічного ритму секреції інсуліну із екзогенним його введенням).

На формування психічних розладів також впливає тип цукрового діабету, його тривалість і ступінь важкості, а початок захворювання в дитячому і підлітковому віці та тривалий (більше 8-9 років) перебіг хвороби створюють передумови для патологічного розвитку особистості хворих.

При цукровому діабеті І -го типу (інсулінзалежному) переважно присутні астено-депресивний та істероформний синдроми, істеричний варіант розвитку особистості, а при цукровому діабеті 2-го типу (інсуліннезалежному) частіше зустрічаються астенічний і астено-іпохондричний синдроми, а також обсесивний, експлозивний і психосоматичний варіанти патологічного розвитку особистості.

Хворі на цукровий діабет мають особливу особистісну структуру. Їм притаманні такі риси, як егоцентризм, дратівливість, примхливість, нестриманість, тривожність, схильність застрягати на різних емоційних конфліктах, впертість, зверхність, залежність, деяка інтелектуальна негнучкість.

Астенічний симптомокомплекс, який виявляється практично у всіх хворих на цукровий діабет, характеризується підвищеною втомлюваністю, зниженням працездатності, порушенням сну, головним болем, емоційною лабільністю, підвищеною збудливістю та виснажливістю нервових процесів, послабленням уваги, зниженням пам’яті, підвищенням лабільності вегетативної нервової системи, слабкодухістю, роздратованістю, тощо. Психічні розлади найбільш виражені при тривалому перебігу захворювання з гіпер- та гіпоглікемічними станами в анамнезі. Повторні коми сприяють розвитку гострої та хронічної енцефалопатії з наростанням інтелектуально-мнестичних розладів та епілептиформиними проявами.

Психологічні і психічні розлади часто виявляються в клінічній картині гіпертиреозу. Це дало підстави виділити нервову (нервово-психічну, нервово-вегетативну) форму гіпертиреозу. Розлади емоційної сфери у таких хворих виступають на перший план. Спостерігається підвищена афективна лабільність. Їй відповідає „нетримання афекту» – від слабодухості і сльозливості до вираженої схильності до бурхливих афективних спалахів і гнівливості. Лабільність настрою супроводжується постійним внутрішнім напруженням, неспокоєм, тривогою. Зовнішньо це проявляється надмірною жвавістю, підвищеною збудливістю, роздратованістю, метушливістю, іноді малопродуктивною руховою активністю. Хворі можуть здійснювати непослідовні і немотивовані вчинки. Слід підкреслити, що самі хворі нерідко не помічають змін своєї особистості і фіксують увагу на змінах у зовнішньому світі: все навколишнє здається їм непостійним, метушливим і незвично мінливим. Також поміж особистісних рис досить часто виявляються істеричні прояви у вигляді егоцентризму, амбіційності, високого рівня домагань, тощо.

Психічні порушення у разі гіпотиреозу мають велике значення в клінічній картині захворювання, значною мірою визначають її специфічність. На самому початку захворювання і в разі відносно легких випадків може спостерігатися лише психічна в’ялість. За умов найбільш важкого перебігу хвороби розвивається глибоке слабоумство. У клінічній картині психічних порушень при мікседемі тісно переплітаються прояви таких неспецифічних ендокринних синдромів – психопатоподібного і розладів пам’яті та афекту. У разі мікседеми більше, ніж при всіх інших ендокринних захворюваннях, проявляються розлади пам’яті та інтелекту, тобто порушення органічного типу. Ці розлади часто призводять до розвитку вираженого недоумства. У разі важкої мікседеми у дорослих основними психічними порушеннями є зниження пам’яті, сповільненість мислення і мови, персеверація, втрата набутих навичок, можливостей і інтересів, різке зниження інтелектуальної і моторної активності, апатичність і підвищена втомлюваність.

Психологічні особливості жінок у період вагітності і пологів

Вагітність і пологи можуть стати провокуючими факторами розвитку прихованих психічних порушень. Проте, існує точка зору, що нормальна вагітність і пологи можуть мати позитивний вплив на перебіг тих чи інших порушень.

Вивчення межових психічних розладів вагітних показало, що найбільш поширеними є невротичні реакції (63%). Виділяють власне гестаційні психічні порушення, в яких вагітність виступає в якості психогенії, і невротичні реакції, при яких вагітність не була основним етіологічним чинником, а лише сприяла розвитку захворювання. Головною причиною розвитку невротичної патології у цих випадках є порушення сімейних взаємин.

При синдромологічному аналізі виділяють два варіанти вищевказаної патології - астено-депресивний і тривожно-депресивний.

При дослідженні астенічних синдромів у вагітних жінок описано такі форми астенії: астено-іпохондрична, астено-тривожна, астено-вегетативна. Серед причин, що провокують астенію, провідна роль належить психогенним чинникам, основаним на значимості вагітності в житті жінки.

Досить часто при вагітності зустрічається тривожний синдром. У вагітної, як правило, виявляється кілька видів тривоги: 1) генералізована; 2) фізична, коли жінка важко переносить фізичні аспекти вагітності; 3) страх за долю плоду; 4) страх перед необхідністю догляду за новонародженим; 5) страх перед пологами, 6) страх перед годуванням немовляти; 7) психопатологічні феномени тривоги.

Депресивні стани при вагітності проявляються у вигляді психопатологічних синдромів - астено-депресивного, тривожно-депресивного. Виділяють депресію невротичного рівня, що включає депресивні реакції і невротичні розлади, а також ендогенну психотичну депресію.

У першому триместрі вагітності частота депресивного неврозу складає приблизно 10%. Важкі втрати, викидини, подружні і внутрішньо особистісні конфлікти є факторами, що призводять до невротичного депресивного стану. На пізніх термінах вагітності першочергове психотравмуюче значення набувають передчасні пологи і внутрішньоутробна загибель плода.

Серед численних ускладнень вагітності пізній гестоз (ПГВ) та загроза

передчасних пологів (ЗПВ) є причиною високої перинатальної захворюваності та смертності. Для вагітних з ПГВ характерні порушення особистісного контакту, надмірна заклопотаність власним здоров'ям з одночасним небажанням лікуватися в стаціонарі, некритична оцінка реального соматичного стану, впертість.

У жінок з ЗПВ відбувається соматизація тривоги, що здійснюється через інтрапсихічну переробку вегетативних проявів, пов'язаних з тривогою.

Тривожні побоювання за своє здоров'я поєднуються з неприємними соматичними відчуттями, що приводить до формування фіксованих страхів.