Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Психиатрия / Психиатрия-1 / Metod_k_prakt_medpsihologiaUKR.doc
Скачиваний:
349
Добавлен:
07.06.2015
Размер:
1.51 Mб
Скачать

Функції спілкування: інформаційно-комунікативна, регуляторно-комунікативна, афективно-комунікативна.

- Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації

- Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля­цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю­дей, і реагує на їхні дії, відбувається процес взаємного нала­годження дій.

- Афективно-комунікативна функція характеризує емоцій­ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Комунікативна компетентність, її роль в ефективній і безконфліктній взаємодії.

Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування, вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню.

Відокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

  • орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда ;

  • спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням, завдяки розумінню себе та інших, при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища;

  • адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, у потенціалі партнера, у ситуації;

  • готовність і уміння будувати контакт з людьми;

  • внутрішні засоби регуляції комунікативних дій;

  • знання, уміння і навички конструктивного спілкування;

  • внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.

Етичні моделі в медицині

Можна виділити 4 співіснуючі моделі:

1. Модель Гіппократа (принцип "не нашкодь");

2. Модель Парацельса (принцип "роби добро");

3. Деонтологічна модель (принцип "дотримання обов’язку");

4. Біоетика (принцип "поваги прав і достоїнства особистості");

Психологічна межа, потреба в інших людях, прагнення до взаємодії з ними, в літературі позначається терміном афіліація - потреба людини бути в товаристві інших людей, прагнення до «приєднання». Внутрішньо (психологічно) афіліація виступає у вигляді відчуття прихильності і вірності, а зовні - в товариськості, бажанні співпрацювати з іншими людьми, постійно знаходитися разом з ними, в особливостях не вербальної поведінки.

Психологічною якістю, що забезпечує адекватну комунікацію в системі взаємин «лікар-хворий», є також емпатія - здібність до співчуття, співпереживання, своєрідна психологічна «включеність» в світ переживань хворого. Емоційна співучасть допомагає встановити психологічний контакт хворим, отримати повнішу і точнішу інформацію про нього, про його стан, вселити упевненість в компетентності лікаря, в адекватності здійснюваного їм лікувально-діагностичного процесу, вселити віру в одужання.

В цілому, успішна лікарська діяльність, як показують численні дослідження різних авторів, як вітчизняних, так і зарубіжних, визначається такими психологічними особливостями, як високий рівень комунікативної компетентності, що реалізовується відносно пацієнтів, їх родичів, а також медичного персоналу; високий ступінь стійкості до стресу, до інформаційних і емоційних перевантажень, наявність розвинених механізмів адаптації і компенсації з високою планкою етичних цінностей, що формують дальню життєву перспективу.

Література:

1. Медична психологія (підручник) під заг. ред. професора І. Д. Спірної, проф. І. С. Вітенко, Дніпропетровськ, 2008

  1. Загальна та медична психологія (практикум) Під ред. професора І. Д. Спіріної, професора І. С. Вітенко, Дніпропетровськ АРТ– прес, 2002.

3. Тюльпин Ю.Г. Медицинская психология, Москва “Медицина”, 2004

4. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология, Москва “МЕДпресс–информ”, 2005

5. Михайлов Б. В., Табачников С. И., Витенко И. С., Чугунов В. В. Психотерапия. – Харьков: ОКО, 2002.

Автор: асистент, к.м.н. Ніколенко А.Є.

Затверджено на засіданні кафедри

«____» __________________ 201_ р., протокол №___

Соседние файлы в папке Психиатрия-1