Методична розробка

для студентів до аудиторного заняття

з дисципліни «Медична психологія»

для студентів 4 курсу спеціальності «Стоматологія»

1.Тема: СТАН ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ І ХВОРОБА (2 год.)

2.Місце: учбовий кабінет.

3.Мета: засвоїти поняття «пізнавальна діяльність», «тривога», «депресія», «свідомість», «самосвідомість», знати критерії непорушеної та потьмареної свідомості.

4.Базовий рівень знань та вмінь:

№	Дисципліна	Знати	Уміти
1.	Анатомія	Анатомічну будову головного мозку
2.	Загальна психологія	Психологію відчуттів, сприймання, уваги, характеристику емоційно-вольової сфери, психологію мислення та інтелекту

5.План проведення практичного заняття

№	Елементи практичного заняття	Час (хв.)
1.	Перевірка присутніх	5
2.	Вхідний контроль та його аналіз	10
3.	Опитування студентів та розбір програмних питань	35
4.	Додаткові питання, відповіді на них	5
5.	Аналіз результатів дослідження	5
6.	Вихідний контроль знань та його аналіз	10
7.	Підсумкова оцінка знань та вмінь студентів	10

6.Перелік теоретичних питань

1.Вплив хвороби на пізнавальні процеси людини.

2.Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес.

3.Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини.

4.Вплив хвороби на емоційний стан, нозогенії.

5.Роль вольових якостей особистості у лікувальному процесі.

6.Зміни волі, потягів та поведінки під час хвороби.

7. Свідомість, самосвідомість. їх рівні.

8. Психодинамічиий підхід у медицині.

9. Критерії не порушеної свідомості. Стани свідомості у хворого.

Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява) входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечують ту чи іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині: намічати заздалегідь мету, плани і зміст майбутньої діяльності; програвати в розумі хід цієї діяльності, свої дії і поведінку; передбачати результати своїх дій і керувати ними по мірі виконання.

Відчуття – це первинний психічний акт. Відчуття передує процесу сприйняття. Відчуття є первинним психічним актом, тому що має емоційне фарбування.

Сприйняття – це відображення навколишньої дійсності в її зовнішніх зв’язках і відносинах.

У хворих з соматичною патологією можливі такі порушення когнітивних функцій, як неадекватне ставлення до своєї хвороби (анозогнозичний, гіпонозогнозичний або гіпернозогнозичний), прискорена втомлюваність, гіперестезії, гіпо- та анестезії.

Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес: інфантилізм, олігофренія, деменція

В соматичній практиці найчастіше зустрічаються пацієнти з наступними формами порушення інтелекту:

а) Інфантилізм. Психічний інфантилізм - психічна і фізична недозрілість дитини, що приводить при неправильному вихованні до затримки вікової соціалізації (адаптації до життя в суспільстві). Передумови до нього створюються генетично, ендокринно-гормональними факторами, чи гіпоксією, інфекційно-токсичними шкідливостями в період вагітності, асфіксією в родах, хворобами перших місяців життя.

б) Олігофренія – природжена або набута (у перші 3 роки життя дитини) інтелектуальна недостатність. По ступенях виразності інтелектуального недорозвинення олігофренія поділяється на три групи: дебільність, імбецильність і ідіотію.

Дебільність - найбільш легка по ступеню і найбільш розповсюджена форма олігофренії. У діагностичному відношенні ця форма іноді представляє значні труднощі, тому що інтелектуальний дефект тут виражений негрубо. Мислення має елементи здатності до узагальнення. Це сприяє придбанню визначеного запасу знань, оволодінню навичками читання, писання, рахування, засвоєнню знань, передбачених програмою допоміжної школи.

Імбецильність - більш важкий ступінь слабоумства, ніж дебільність. Виявляється в повній нездатності до відволікання від конкретної ситуації, утворенню навіть елементарних понять. Судження вкрай бідні і здебільшого без переробки, запозичені від навколишніх.

Ідіотія являє собою найбільш важкий ступінь олігофренії. Відзначається грубе недорозвинення функцій сприйняття. Мислення практично відсутнє (алогія), відсутня мова. У зверненій мові сприймаються не її зміст, а інтонації і супровідні мову міміка і жести. Емоції вкрай елементарні і здебільшого зв’язані з фізичним самопочуттям, фізіологічними потребами. Форми вираження афекту примітивні: радість виявляється в руховому збудженні; у стані злості спостерігаються агресія, схильність до самоушкодження.

в) Деменція – набуте, виникаюче в результаті хвороби ослаблення інтелекту, ослаблення пам`яті та емоційне оскудіння.

Деменція може виникати при:

1) судинних захворюваннях головного мозку;

2) наслідки черепно-мозкових травм;

3) пухлинах головного мозку, епілепсії;

4) деяких обмінних захворюваннях;

5) атрофічних вікових процесах;

6) гіповітамінозах;

Вплив порушень мови на лікувальний процес

У лікувальному процесі можуть зустрічатися такі форми розладів мовлення:

а) дизартрія (від грецьк. dys – приставка, що означає розлад, arthroo– членороздільно вимовляю) — порушення вимови, обумовлене недостатньої іннервації мовної апарат при поразках лобних і підкіркових відділів мозку.

б) заїкуватість. Заїкуватість визначається як порушення темпу, ритму і плавності усного мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату. Початок цього розладу мови падає звичайно на період інтенсивного формування мовної функції.

в) Мутизм (mutism) - органічна чи функціональна відсутність здатності говорити. Уроджена відсутність здатності говорити найчастіше спостерігається у людей, зовсім глухих з народження (глухонімота - deafmutism). Утрата здатності говорити також може бути зв’язана з яким-небудь ушкодженням мозку. Іноді причиною мутизма є депресія, психічна травма, після чого хворий або зовсім не може вимовити ні слова, або веде розмову тільки з обраним колом людей і тільки у визначених ситуаціях.

Клініко-психологічні аспекти емоційно-вольової сфери. Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини

Виникнення соматичної хвороби відбивається на стані емоційно-вольової сфери людини. В той самий час преморбідний стан емоційно-вольової сфери впливає на перебіг соматичної хвороби.

Емоції діляться по тривалості на:

1. власне емоції, або емоційне реагування людини;

2. настрій - основний тон емоцій на більш менш тривалому проміжку часу;

Ієрархічна побудова емоцій:

1. Нижчі, пов’язані з інстинктами;

2. Потреби - інстинкти, пропущені через соціальну призму. Тут формується другий етап - егоїстичні емоції;

3. Вищі емоції ( етнічні, естетичні, моральні, етичні) ;

Патологія емоційного реагування.

1. Посилення:

•емоційна лабільність;

•емоційна малодушність;

2.Ослаблення:

•емоційне збіднення - той самий випадок, коли зникають вищі емоції, а на перший план виходять егоїстичні емоції;

•емоційна тупість;

3.Відсутність емоцій - апатія;

4.Збочення емоційного реагування:

•емоційна неадекватність.

Нозогенія – це реакція хворих на стрес, пов’язаний з розвитком важкого соматичного захворювання і необхідністю тривалої соматотропної терапії.

Тривога – це відчуття невизначеної погрози, характер і час виникнення якої не піддаються передбачуванню, почуття дифузійного побоювання і чекання як невизначене занепокоєння. На відміну від болю, тривога - сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Характерна ознака тривоги - неможливість визначити характер погрози і пророчити час її виникнення. Неусвідомлення причин, що викликали тривогу, може бути пов’язана з відсутністю чи бідністю інформації, що дозволяє в необхідній мірі аналізувати ситуацію, з неадекватністю її логічної переробки чи неусвідомлених факторів, що викликають тривогу, у результаті включення психологічних захистів.

Депресія

У класичному описанні депресія характеризується уповільненням чи пригнобленням практично всіх сторін психічного життя: емоційної, інтелектуальної і поведінкової. Структурні елементи будь-якої депресії містять у собі: 1) ослаблення вітальних стимулів (спонукань), 2) «поганий» (депресивний, тужливий, тривожний) настрій, 3) розлад почуття емоційної участі і реагування (апатія, депресивна дезактуалізація), 4) поляризацію свідомості хворого на тілесному і психічному рівні, 5) песимістичну спрямованість мислення.

Вольові якості особистості: витримка, рішучість, наполегливість, ініціативність, організованість та їх роль в лікувальному процесі.

Воля - це здатність людини наполегливо досягати свідомо поставленої мети, незважаючи на наявність зовнішніх і внутрішніх перешкод. Виявляється воля в діяльності, тому вона найтіснішим чином пов’язана з мотиваційною й емоційною сферами. Наявність мотивів і інших спонукань, боротьба між ними складає важливу закономірність вольового процесу. Воля і мотиви доповнюють один одного. Вольову сферу складають цілеспрямованість, ініціативність, рішучість, наполегливість, витримка, самостійність, організованість, самовладання. Домінуючим компонентом вольової сфери є мета.

Під час хвороби можливий розвиток різноманітних порушень вольових проявів, потягів та поведінки.

Патологія власне вольової поведінки.

1. Посилення - гіпербулія.

2. Гипобулія

3. Парабулія

• негативізм

• мутизм

• відмова від їжі

• затримка фізіологічних відправлень

4. Пасивна підлеглість (ехо - симптоми):

• ехолалія

• ехопраксія

• ехомімія

5. Воскова гнучкість

6. Стереотипи:

• рухові

• мовні

Свідомість, самосвідомість.

Самосвідомість - усвідомлення, оцінка людиною свого знання, етичної зовнішності і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе як діяча, як істоти, що відчуває та мислить. Самосвідомість властива не тільки індивідові, але і суспільству, класу, соціальній групі, коли вони піднімаються до розуміння свого положення в системі виробничих відносин, своїх загальних інтересів і ідеалів.

Свідомість - особливий рівень, форма, спосіб функціонування людини, її психіки. Умовою досягнення (наявності) цього рівня є стан неспання. Тому один із шляхів конкретизації опису свідомості ґрунтується на зіставленні стану неспання та стану сну. Безліч психічних функцій, що виконуються людиною в стані неспання, регулюються свідомістю, як однієї з інстанцій його внутрішнього світу. З іншого боку, сама свідомість існує постільки, оскільки здійснюються окремі психічні функції (процеси).

Теорія несвідомого. Психодинамічний підхід

Уся інформація, котра надходить до нашої свідомості, проходить через різні центри нашого головного мозку. Але не вся вона доходить до рівня свідомості, а тим більше утримується в ньому. Набагато більше інформації поглинається іншим рівнем свідомості – несвідомим.

Зігмунд Фрейд першим розпочав встановлювати прямі зв’язки між невротичним симптомом та несвідомими переживаннями травматичного характеру.

Психодинамічний підхід базується на тому, що поведінка людини визначається протиборством підсвідомого та суспільного свідомого. Психодинамічний підхід стверджує, що думки, почуття і поведінка людини детерміновані несвідомими психічними процесами.

Особистість, за Фрейдом, складається з трьох головних компонентів:

Перший компонент - «ІД» (ВОНО)- резервуар несвідомої енергії, званої лібідо. «Ід» включає базальні інстинкти, бажання і імпульси, з якими люди народжуються.

Другий компонент особистості - «ЕГО» (Я). Це - розум. «Его» шукає шляхи задоволення інстинктів з урахуванням норм і правил суспільства. «Его» - виконавча влада особистості.

Третій компонент особистості - «СУПЕР-ЕГО»(СУПЕР-»Я»). Цей компонент розвивається в процесі виховання як результат інтерналізації батьківських та соціальних цінностей.

Критерії непорушеної свідомості.

Порушення свідомості можуть бути охарактеризовані через виявлення патологічних змін параметрів, властивих нормально функціонуючій свідомості:

1. ясність;

2. об’єм (глибина, широта);

3. зв’язність;

4. переключення.

Цей принцип зазвичай може застосовуватись відносно всіх видів порушення свідомості – «потьмарення» та «виключення», але, наприклад для «потьмарення» в першу чергу втрачається провідний параметр свідомості – ясність.

Розрізняють стани «вимкненої» та «потьмареної» свідомості. Вимкнена свідомість проявляється у різному ступені оглушення.

Існує ряд ознак потьмарення свідомості, загальних для всіх його різновидів:

• відчуженість його від того, що оточує, що виявляється в неповному обсязі;

• дезорієнтація людини у просторі та часі;

• розлади сприйняття;

• розлади мислення;

• амнезія на період потьмарення свідомості.

Джерела інформації:

1. Медична психологія (підручник): Під заг. ред. професора І. Д. Спірної, проф. І. С. Вітенко, Дніпропетровськ, 2008.

2.Загальна та медична психологія (практикум) Під ред. професора І. Д. Спіріної, професора І. С. Вітенко, Дніпропетровськ АРТ– прес, 2002.

3. Тюльпин Ю.Г. Медицинская психология, Москва “Медицина”, 2004.

4. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология, Москва “МЕДпресс–информ”, 2005.

5. Михайлов Б. В., Табачников С. И., Витенко И. С., Чугунов В. В. Психотерапия. – Харьков: ОКО, 2002.

Автор: асистент, к.м.н. Шустерман Т.Й.

Затверджено на засіданні кафедри

«____» __________________ 201_ р., протокол №___