Основний зміст Питання 1.Суспільна значущість педагогічної професії.

Серед людських діяльностей особливе місце посідає діяльність людини, що тісно пов’язана з певним фахом, професією. Будь-яка професійна діяльність – це соціально значуща діяльність, виконання якої вимагає спеціальних знань, умінь і навичок, а також професійно обумовлених якостей особистості. В залежності від змісту праці (предмети, цілі, засоби, способи і умови) розрізняють види професійної діяльності. Співвіднесення цих видів з вимогами, які висуваються до людини, утворює професію. Відповідно професія – це соціально цінна галузь використання фізичних і духовних сил людини, яка дозволяє їй отримувати замість затраченої праці необхідні засоби для існування і розвитку.

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але існують професії, які відносять до вічних: хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед вічних професій педагогічна посідає особливе місце, бо вона – початок усіх професій. Змінюються умови, засоби виховання, та незмінним залишається призначення педагога – навчити людину бути Людиною.

Педагог виправдовує соціальні очікування тільки тоді, коли його особистість, загальна і професійна культура є випереджувальними у порівнянні з іншими членами суспільства.

Чого чекає суспільство від учителя? Воно може існувати, якщо його громадяни розподіляють між собою сфери застосування своїх сил. Головні сфери – це виробництво, наука, мистецтво. Виробництво – це основа життя суспільства, оскільки забезпечує людей необхідними засобами існування. Наука відкриває нові знання, технології, що дають змогу розвивати виробництво, сприяють усвідомленню сутності буття. Велику роль відіграє духовна галузь життя людини, яку живить мистецтво через відображення дійсності в художніх образах. Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його. Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були б готові розвивати далі і виробництво, і науку, і мистецтво.

Педагогічна діяльність як форма вияву активного ставлення до навколишньої дійсності сконцентрована в галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті). Взаємозв’язок різних сфер людської діяльності можна представити у вигляді схеми (за І. Зязюном)

Педагогічна діяльність

Наукова діяльність Діяльність у мистецтві

Виробнича діяльність

Призначення вчителя – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти суспільному прогресові. І хоча основне призначення педагога – наставляти і навчати – не змінювалися з плином часу, за змістом виховання і навчання можна побачити, як ускладнювалися функції педагога. Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функція педагога. З часом, коли обсяг знань зріс до неможливості осягнути їх однією людиною, дидактична функція вчителя почала формулюватися так: не передавати знання, а вчити їх здобувати.

Велику роль у діяльності педагога відіграє розвивальна функція, сутність якої у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою є виховна функція. Бути вихователем – означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед освітніми закладами, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожної дитини. Зрештою, метою виховання є самовиховання особистості, тобто спонукання його до керування своїм розвитком.

До функцій педагога відносять також громадсько-політичну та культурно-просвітницьку.

Питання 2. Характеристика понять «професія», «спеціальність», «кваліфікація».

У науковій літературі виділяється чотири значення терміна «професія»:

- сфера докладання сил людини або сфера, в якій людина здійснює свої функції як суб’єкт праці;

- спільність людей, які виконують певні трудові функції;

- підготовленість (знання, уміння, навички, кваліфікація), притаманні людині, завдяки якій вона здатна виконувати певного роду трудові функції;

- діяльність, (праця) професіонала, тобто сам процес реалізації трудових функцій, які професійно виконуються.

Найчастіше професія (лат. professio – офіційно зазначене заняття) визначається як вид трудової діяльності, що потребує спеціальної підготовки і використовується як джерело існування, життєдіяльності. Спеціальність – це вид трудової діяльності у рамках певної професії. Професійна кваліфікація – це ступінь професійної підготовленості педагога до виконання того чи іншого виду праці певної якості і певної складності.

Найменування професії визначається характером і змістом праці, функціями діяльності, знаряддями і предметами праці. Давайте визначимо, яку спеціальність і кваліфікацію отримуєте ви?

Отримання професій здійснюється шляхом професійної освіти, навчання, виховання. При цьому продовжують формуватися механізми самоосвіти, самонавчання, самовиховання. Однак професійна підготовка відрізняється від загальноосвітньої тим, що у ході її здійснюється розвиток особистісного потенціалу майбутнього педагога.

Особистісний потенціал – це ступінь загального і професійного розвитку майбутнього педагога, що визначає успішність здійснення трудової діяльності за певною професією. Особистісний потенціал включає в себе:

- психофізіологічний потенціал – рівень фізичного розвитку, стану здоров’я, працездатність, витривалість, що забезпечують успішне виконання трудових функцій;

- кваліфікаційний потенціал – систему загальних і спеціальних знань і умінь, що обумовлюють здатність здійснювати конкретну професійну діяльність;

- соціально-педагогічний потенціал – рівень громадянської свідомості, ставлення до праці і професії, інтереси, рівень культури, що сприяють підвищенню ефективності праці.

Питання 3. Особливості педагогічної професії.

Професія педагога відрізняється від інших за своїм характером і спрямованістю. В роботах Є. Климова величезна різноманітність професій представлена схемами ставлення людини до світу природи, людей, техніки тощо. Вчений виділяє п’ять видів об’єктів, з якими практично взаємодіє людина у праці: природні, технічні, соціальні, знакові системи, художні образи. Відповідно автор виділяє п’ять груп професій, або п’ять схем професійної діяльності: «Людина - Природа», «Людина – Техніка», «Людина – Знак», «Людина – Художній образ», «Людина – Людина».

Педагогічна професія, за Є. Климовим, належить до типу «Людина – Людина» і характеризується такими рисами людини: гарним самопочуттям у процесі роботи з людьми, потребою у спілкуванні, здатністю подумки ставити себе на місце іншої людини, швидко розуміти наміри, настрої інших людей, розбиратися у стосунках людей, добре пам’ятати знання про особистісні риси багатьох і різних людей тощо. Людині цієї професійної схеми властиві: вміння керувати, навчати, виховувати, вміння слухати, широкий кругозір, комунікативна культура, проектувальний підхід до людини, здатність до співпереживання, вирішення нестандартних ситуацій, високий ступінь саморегуляції.

Дослідниця Л. Мітіна розглядає працю вчителя як багатомірний простір, який складається із трьох взаємопов’язаних просторів: особистості вчителя, педагогічної діяльності і педагогічного спілкування при превалюючій ролі особистості. Ці три простори об’єднані єдиним, глобальним завданням розвитку особистості учнів. Водночас вони не повторюються, а вступають у складні діалектичні відношення, при цьому кожний простір в процесі праці вчителя виступає то передумовою, то засобом, то результатом розвитку.

Педагогічна професія – особлива за своєю сутністю, значущістю. Особливістю праці педагога є передусім те, що об’єктом і продуктом її є людина – найбільш унікальний продукт природи. Причому не просто людина, не її фізична сутність, а духовність людини, що зростає, її внутрішній світ.

Педагогічна праця як специфічне суспільне явище характеризується особливими функціями я складається з таких компонентів: праця як доцільна діяльність; предмет праці; засоби праці. У загальному вигляді ці компоненти притаманні будь-якому виду праці, однак педагогічна діяльність специфічна. Ця специфіка виявляється в наступному:

- Педагогічна праця як суспільно значуща діяльність полягає у формуванні нових поколінь. Педагогічна праця – це процес взаємодії між людиною, що оволоділа культурою (педагог), і людиною, що оволодіває нею (дитина).

- У педагогічній праці специфічний предмет праці – активна людська істота з неповторними індивідуальними якостями. Ставши предметом праці педагога, його вихованець залишається об’єктом, на який впливають й інші фактори, що перетворюють його особистість.

- Специфічними є і засоби педагогічної праці. Виконавець праці (педагог) і головний його засіб в педагогічному процесі (дитина) ніби зливаються воєдино. Інструментом впливу на дитину є особистість педагога – його загнання, уміння, почуття, воля.

- У педагогічній праці, як і в іншій, виділяють суб’єкт праці і його об’єкт (предмет). Однак дитина виступає у цій праці виступає на лише об’єктом, а й суб’єктом, оскільки педагогічний процес тільки тоді буде продуктивним, коли він включає елементи самовиховання і самонавчання дитини.

- Специфічним є і результат педагогічної праці – людина, що оволоділа певною сумою суспільної культури.

Отже, найважливішою особливістю педагогічної праці є те, що від початку до кінця вона є процесом взаємодії людей. У ній предмет – людина, знаряддя праці – людина, продукт праці – теж людина. Це значить, що в педагогічній праці мета, завдання і методи виховання і навчання здійснюються у формі особистісних відносин. Ця особливість педагогічної праці підкреслює важливість у ній моральних аспектів.

Питання 4. Система підготовки фахівців дошкільної освіти.

У науковому обігу функціонують поняття «професійна підготовка», «професійно-педагогічна підготовка», «підготовка до педагогічної діяльності». Практично всі вони певною мірою стосуються підготовки майбутніх педагогів у ВНЗ.

За словниковими джерелами поняття «підготовка» трактується як дія, спрямована на забезпечення, здійснення, проведення, виконання чогось, а професійна підготовка як така, що має на меті прискорене придбання тими, хто навчається, навичок, необхідних для певного виду праці.

Теорія і практика підготовки спеціалістів безумовно передбачає оволодіння фахівцем необхідною сумою знань, умінь і навичок, однак метою і результатом професійної підготовки є певний тип самостійної людини – кваліфікований професіонал, підготовлений до включення в стабільне професійне середовище, яке вимагає певних знань і навичок (В. Сластьонін).

Отже, одним з найбільш повних визначень поняття професійної підготовки є таке – це система організаційних та педагогічних заходів, які забезпечують формування в особистості професійної спрямованості, системи знань, навичок, умінь і професійної готовності, що в свою чергу, визначається як суб’єктивний стан особистості, яка вважає себе здатною і підготовленою до виконання певної професійної діяльності та прагне її виконати.

Якщо йдеться про підготовку до педагогічної діяльності як професійної, доцільним є використання терміну «професійно-педагогічна підготовка». Особливостями сучасної професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя є орієнтація на розвиток особистості студента як неповторної індивідуальності; створення оптимальних умов для його становлення, особистісного розвитку; розвиток в ньому механізмів саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту та самовиховання; в підтримці його на шляху професійного самовизначення і самореалізації, готовність його до реалізації особистісно орієнтованого навчання в майбутній педагогічній діяльності.

Метою і кінцевим результатом професійно-педагогічної підготовки є формування готовності студентів до виконання майбутньої професійної діяльності. У роботах М. Дьяченка і Л. Кандибовича готовність розглядається як первинна фундаментальна умова успішного виконання будь-якої діяльності. За своєю суттю готовність – це єдність стійких і ситуативних настанов на активні і доцільні дії. Дослідження вчених довело, що динамічну структуру стану психологічної готовності складають такі взаємопов’язані елементи:

1) усвідомлення своїх потреб, вимог суспільства, колективу чи поставленого завдання іншими людьми;

2) усвідомлення цілей, вирішення яких приведе до задоволення потреби чи виконання поставленого завдання;

3) осмислення і оцінка умов, в яких будуть протікати майбутні дії, актуалізація досвіду, пов’язаного в минулому з вирішенням завдань і виконанням подібних вимог;

4) визначення на основі досвіду і оцінки умов діяльності найбільш ймовірних і допоміжних способів вирішення завдань чи виконання вимог;

5) прогнозування проявів своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових процесів, оцінка співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і необхідності досягнення певного результату;

6) мобілізація сил у відповідності з умовами і завданнями, самонавіювання в досягненні мети.

В узагальненому вигляді тривала готовність, на погляд М. Дьяченка і Л. Кандибовича, має структуру, до якої входять: 1) позитивне ставлення до певного виду діяльності, професії; 2) адекватні вимогам діяльності, професії риси характеру, здібності, темперамент, мотивації; 3) необхідні знання, навички, уміння; 4) стійкі професійно важливі особливості сприймання, уваги, мислення, емоційних і вольових процесів. Як цілісні утворення загальна і ситуативна психологічна готовність включає мотиваційний, пізнавальний, емоційний, вольовий компоненти.

Професійна підготовка фахівців дошкільної освіти сьогодні здійснюється у ВНЗ різних типів (педагогічне училище, коледж, інститут, університет) за рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр.

Специфіка професії педагога виражається у постійному спілкуванні з дітьми. Вихователь працює з найменшими дітьми, що потребує від нього особливих особистісних якостей та знання маленької дитини. Про особливості педагогічної діяльності як професійної та специфіку професійної діяльності вихователя ми будемо говорити в наступних лекціях.