зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Після світової економічної кризи 2007-2008 років, можна яскраво прослідкувати зростання товарообороту з 442,8 млрд. грн. у 2009 р. до

903,2 млрд. грн. у 2014 р.

Рис. 2 Наявність об’єктів роздрібної торгівлі (юридичних осіб) на кінець року, тис. од.[1, с. 74]

За цей самий період кількість об‘єктів роздрібної торгівлі зменшилась з 62,2 тис. од. до 59,8 тис. од. Тобто на сучасному ринку функціонує значна кількість великих торгівельних угрупувань (переважно супермаркети). А малі підприємства зливаються, щоб бути більш стійкими на ринку.

На початок 2013 р. в Україні налічується близько 45 найбільших мереж супермаркетів. Серед іноземних компаній на ринку працюють: Metro, Spar,

Billa, Cash&Carry, Novus та інші.

Перш за все, роздрібна торгівля сприяє розвитку ринкової конкуренції, тому що саме в цій сфері зосереджена найбільша частка підприємств малого бізнесу – від 90 до 99% підприємств усіх розмірів. Малі торговельні підприємства забезпечують близько 50% зайнятості торговельного сектору. В товарообороті продовольчої роздрібної торгівлі частка малих підприємств становить: у Великобританії – 13%, Німеччині – 18%, Латвії – 26%, Чехії – 31%, Бельгії – 37%, Норвегії – 45%, Польщі – 48%, Росії – 58% [3, c.51].

Одні з головних причин зростання чи падіння роздрібного підприємництва показує Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCІ), який порівнює країни за характеристиками сукупності інститутів, політик і факторів, котрі визначають продуктивність економіки і здатність до зростання у середньота довгостроковій перспективі. В Індексі глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Україна у 2014 р. посіла 76 місце зі 144 країн, піднявшись на 8 позицій. У 2013 р. країна втратила 11 позицій, опустившись на 84 місце серед 148 країн.

Підйом у рейтингу може бути пов‘язаний з очікуваннями після зміни влади. При цьому анексія Криму і конфлікт на Донбасі мало вплинули на результати, оскільки до того часу дані вже були зібрані. Однак, можна з

341

впевненістю сказати, що обидві ці події неодмінно вплинуть на конкурентоспроможність країни в 2015 р.

Сучасний стан роздрібної торгівлі характеризується домінуванням роздрібних торговців над постачальниками. З кожним роком зростає вклад торгівлі у формування ВВП України. Основним гравцем у внутрішній торгівлі стали торговельні мережі, що відповідає загальносвітовим тенденціям глобалізації. Процеси глобалізації в роздрібній торгівлі України призводять до того, що ринки стають усе більш консолідованими і концентрованими. Завдяки бурхливому зростанню національних та закордонних мереж стабільно збільшуються обсяги продажу товарів населенню за рахунок більш високих стандартів обслуговування.

Список використаних джерел:

1.Короткова А.В., Шевченко О.А. Аналіз сучасного стану торгівлі в Україні, її роль та значення для розвитку національного господарства / А.В. Короткова, О.А. Шевченко // Управління розвитком. – 2014. – ғ4. –

С. 72-75

2.Магаc Н.В. Удосконалення методики інтегрального оцінювання конкурентоспроможності роздрібного торговельного підприємства [Текст] / Н.В. Магаc // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2014. – ғ 1. – С. 142-151.

3.Мазур О. Інституціональне середовище роздрібної торгівлі в

Україні: сучасний стан і проблеми [Електронний ресурс] / О. Мазур, М. Сахацький // Соціально-економічні проблеми і держава. – 2014. – Вип. 1 (10). – С. 50-58. – Режим доступу до журн.: http://sepd.tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2014/14moysip.pdf.

4. Юрко І. В. Вплив глобалізації на роздрібну торгівлю України / І. В. Юрко, Л. В. Іржавська // Технологический аудит и резервы производства

- 2014. - ғ 3(3). - С. 10-13. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j- pdf/Tatrv_2014_3.3_3.pdf

Анастасія Самойлюк Науковий керівник: Гладій І. О., к.е.н, доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКАМИ Й ПЛАТЕЖАМИ

Розрахунки з бюджетом за податками й платежами займають важливе місце в системі управління будь-якого підприємства. Актуальність цього питання зростає останнім часом, адже держава в особі наглядових і контролюючих органів все більше уваги приділяє наповненню бюджетів усіх рівнів за рахунок податкових платежів. Як результат, зростає податкове навантаження на підприємства та фінансове навантаження на їх грошві потоки. У цій ситуації аналізуються старі та постають нові завдання перед системою обліково-аналітичного забезпечення кожного підприємства, адже саме воно слугує інформаційною базою для побудови взаємовідносин із наглядовими і контролюючими державними органами.

342

Ця проблема досліджувалася у роботах відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, у тому числі Завгороднього В. П., Крисоватого А. І., Редзюка В. В., Редзюка В. В., Сопка В. В., Сударєва Л. О., Чернелевського Л. М. та інших. Проте, незважаючи на постійно зростаючий інтерес вітчизняних підприємств до процесів обліково-аналітичного забезпечення їх взаємовідносин із наглядовими і контролюючими державними органами, певні питання потребують подальшого визначення.

Метою є обґрунтування необхідності створення системи обліковоаналітичного забезпечення підприємства як інформаційної бази для регулювання взаємовідносин із наглядовими і контролюючими державними органами, дослідження принципів управління податками і платежами на підприємстві.

Податки – це обов‘язкові платежі підприємств та окремих осіб в державний або місцевий бюджети. Обов‘язкові платежі – це система встановлених законодавством внесків та відрахувань юридичних і фізичних осіб, які формують доходи до державного бюджету.

Управління податками й платежами має здійснюватися постійно, незалежно від рівня податкового навантаження. Основною метою такого управління є законодавчо дозволена оптимізація сум податків та платежів, що сплачуються до бюджетів усіх рівнів.

У сучасній економічній літературі існують різні підходи до визнання поняття управління податками і платежами, причому більшість науковців ототожнюють це визначення із податковим плануванням. Згідно визначення Єріса Л., «податкове планування – це комплекс науково обґрунтованих і практично доцільних організаційно – економічних заходів платників податків, спрямованих на максимальне зменшення ризиків, пов‘язаних із оподаткуванням господарської діяльності підприємств». [1, с. 76].

Власне визначення системи управління податками і платежами дає Сухарева Л. О., Сухарев Л. М. та Глущенко Я. І. на їхню думку, «податкове планування – це процес збору й обробки даних про ситуації, що виникають на підприємстві під впливом податкової системи, і надання інформації для прийняття управлінських рішень, адекватних до умов оподаткування та положень обліково-економічної політики підприємства» [4, с. 40].

Цьому ж поняттю Петросянц К. В. дає таке визначення: «поняття управління податковими платежами, під яким пропонується розуміти процес управління господарською діяльністю суб‘єкта підприємництва, спрямований на підвищення фінансових результатів за рахунок впливу на окремі елементи податку в рамках чинного законодавства».

На нашу думку, в узагальненому вигляді комплекс управління податками і платежами будь-якого підприємства складається з:

- обліково-податкової політики підприємства, що визначає можливі варіативні нюанси організації та ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві;

343

-системи бухгалтерського та податкового обліку, що узагальнює та надає інформацію про податки та платежі, платниками яких є суб‘єкт господарювання;

-системи внутрішнього контролю, яка забезпечує аналіз правильності нарахування та сплати податків і платежів.

На нашу думку, забезпечення злагодженого функціонування обліково - аналітичних та контрольних підрозділів підприємства під час управління

податками та податковими платежами забезпечує ефективне податкове планування, яке, за своєю суттю, є різновидом управлінської діяльності, зміст якого полягає в одержанні інформації для прийняття управлінських рішень з метою створення найбільш адекватних умов оподаткування підприємства.

За умов постійних змін економічної ситуації в країні, зміни податкових законів і цілого ряду підзаконних актів, введення нових і скасування старих пільг із оподаткування дуже важливим є дотримання принципу безперервності.

Створення системи обліково-аналітичного забезпечення підприємства інформацією про нарахування та сплату податків є важливим елементом для регулювання взаємовідносин із наглядовими і контролюючими державними органами. Основними елементами цієї системи є затверджена обліково-податкова політика підприємства, система бухгалтерського та податкового обліку й система внутрішнього контролю, що містить елементи аналізу.

Результатом забезпечення злагодженого функціонування обліковоаналітичних та контрольних підрозділів під час управління податками та податковими платежами є ефективне податкове планування підприємства, яке повинно здійснюватись із дотриманням ряду основних принципів: системності, багатоваріантності, безперервності, гнучкості, оптимальності та збалансованості.

Список використаних джерел:

1.Єріс Л. Податкове планування як засіб збільшення фінансових ресурсів підприємства [Текст] / Л. Єріс // Актуальні проблеми економіки. –

2004. – ғ2. – С. 76-87.

2.Оліфіров, О. В. Контролінг інформаційної системи підприємства [Текст] : монографія / О. В. Оліфіров. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2003. – 325 с.

3.Степанюк, О. Податкове планування як сфера юридичної практики [Текст] / О. Степанюк // Світ фінансів. – 2005. – Вип. 1. – С. 72-78.

4.Сухарева, Л. О. Податкове планування в системі управління підприємством [Текст] : монографія / Л. О. Сухарева, Л. М. Сухарев, Я. І. Глущенко. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2006. – 209 с.

5.Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні [Електронний ресурс] : закон України від 16.07.99р. ғ 996-XIV / Верховна Рада України. – Режим доступу : http: // zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi=996

344

Марія Сташко Науковий керівник: Майстер Л. A., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАТИСТИЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Не тільки для статистичного спостереження, а й для будь-якої сфери діяльності першочерговою проблемою є інформаційне забезпечення.

Статистичне спостереження - планомірний, науково організований

процес	збирання	даних	щодо	масових	явищ	та	процесів,
які відбуваються в		економічній, соціальній та			інших	сферах життя
України	та її	регіонів,	шляхом	їх реєстрації		за	спеціальною

програмою, розробленою на основі статистичної методології [1].

Вивченням статистики й, зокрема, різних видів статистичного спостереження займалися такі вчені як B.C. Немчінова, С. Г. Струмиліна, В. І. Хотинський, В. Н. Старовський, А. Я. Боярський, Б. С. Ястремський, Л. В. Некраща, Сергєєва та ін.

Статистичне спостереження проводиться відповідно до плану статистичного спостереження, що містить програмно-методологічні та організаційні питання. Програмно-методологічна частина плану — це визначення мети, встановлення об'єкта та одиниць спостереження, складання програми спостереження. Мета спостереження — отримання статистичних даних, які є підставою для узагальнення характеристики стану та розвитку явища або процесу з визначенням відповідної закономірності. Об'єкт спостереження — це сукупність явищ, що вивчається в процесі спостереження. Одиниця статистичного спостереження — це складовий елемент об'єкта спостереження, носій ознак, що підлягають реєстрації в процесі даного спостереження. Програма спостереження — це перелік питань, на які планують дістати відповіді в процесі спостереження відносно кожної одиниці спостереження.

Організаційна частина плану статистичного спостереження являє собою перелік заходів, які забезпечують успішне виконання роботи зі збирання й обробки матеріалів. Місцем спостереження вважають пункт, де безпосередньо реєструються ознаки окремих одиниць сукупності. Час спостереження — це час, до якого належать дані спостереження [2].

Відповідно до Закону України «Про державну статистику» (ст. 9) статистичні спостереження в нашій країні проводяться органами державної статистики через збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, переписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень. Державні статистичні спостереження виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Статистичні спостереження, не внесені до плану державних статистичних спостережень, виконуються за наявності джерел додаткового фінансування або за рахунок коштів замовників цих спостережень.

345

Спостереження є фундаментом статистичного дослідження. В процесі спостереження формуються дані, які на наступних етапах підлягають обробці і аналізу. Якщо статистичне спостереження проведено недбало, з порушенням вимог статистичної методології, а одержані відомості недостовірні, то, як би добре вони не були опрацьовані, результати статистичного дослідження будуть низької якості, і не відображатимуть дійсного стану явищ і процесів, оскільки недоліки первинних матеріалів не можуть бути усунуті навіть найбільш досконалою їх обробкою. Тому отримані дані мають відповідати наступним вимогам:

-перша вимога — це вірогідність даних, тобто їх відповідність реальному стану. Це компетентність працівника, який здійснює спостереження, досконалість інструментарію (бланки, інструкції, система оціночних показників), зацікавленість і готовність об'єкта та ін.;

-друга вимога — це повнота даних як за їх обсягом, так і по суті. Повнота забезпечується, по-перше, охопленням одиниць досліджуваної сукупності, по-друге, системним добором кількох взаємозалежних ознак явища, і по-третє, при вивченні явища у часі повнота передбачає отримання даних за максимально тривалі періоди;

-третя вимога — своєчасність даних. Інформація має дійти до користувача перш ніж застаріє, інакше вона втрачає корисність;

-четверта вимога — порівнянність даних у часі або у просторі. Дані мають бути порівнянними: за складом сукупності; за одиницями вимірювання; за методикою збирання даних та обчислення статистичних показників; за територіальною належністю одиниць;

-п'ятою вимогою є доступність даних. Доступ до статистичної інформації забезпечується через: систематичну публікацію її в друкованих виданнях; поширення її засобами масової інформації; безпосереднє її надання органам державної влади та органам місцевого самоврядування, іншим юридичним і фізичним особам.

Саме статистичне спостереження здійснюється в три етапи:

1)підготовка спостереження — найвідповідальніший етап, оскільки тут постають і вирішуються основні методологічні і а організаційні питання: хто, де, коли проводить спостереження і що для цього необхідно. Тобто на першому етапі складається докладний план статистичного спостереження.

2)Реєстрація статистичних даних. На цьому етапі здійснюється безпосередній процес збирання даних, який потребує чіткої взаємодії, координованості всіх виконавчих служб. Від якості збирання залежать точність, повнота, вірогідність та своєчасність статистичної інформації.

3)Контроль за правильністю збору і реєстрації. Цей етап передбачає контроль та накопичення даних спостереження, а також їх збереження. На цьому етапі відпрацьовується система оперативного доступу та пошуку необхідних даних [3].

З погляду організації статистичного спостереження розрізняють три основні організаційні форми спостереження: звітність, спеціально організоване статистичне спостереження та реєстри. Звітність — це форма

346

спостереження, за якої кожний суб'єкт діяльності регулярно подає дані в державні органи статистики та відомства у вигляді документів (звітів) спеціально затвердженої форми. Спеціально організовані статистичні спостереження охоплюють ті сторони суспільного життя, які не відобразились у звітності. До них належать переписи, одноразові обліки, спеціальні обстеження, опитування.

Статистичний реєстр — це список або перелік одиниць певного об'єкта спостереження із зазначенням необхідних ознак, який складається та оновлюється під час постійного відстежування.

При організації та проведенні статистичних досліджень також виникають помилки, тому статистична інформація, яку одержують в процесі статистичного спостереження, підлягає перевірці та контролю. Перевіряється як повнота охоплення одиниць сукупності, так і повнота і правильність заповнення формулярів. Розбіжність між записами у формулярі та реальними значеннями ознак має назву помилки спостереження. Розрізняють помилки реєстрації та помилки репрезентативності. Помилки реєстрації виникають в наслідок неправильного встановлення факту або помилкового запису у формулярі. Вони поділяються на випадкові та систематичні. Помилки репрезентативності виникають лише при проведенні несуцільних спостережень і зумовлюються тим, що обстежується тільки частина сукупності. Такі помилки є об'єктивними, їх можна кількісно оцінити та врахувати.

Помилки спостереження виявляються та усуваються після перевірки та контролю формулярів. Контроль починається із зовнішнього огляду формуляру на предмет повноти та якості його заповнення. Далі здійснюється логічний та арифметичний контроль. Логічний контроль полягає у зіставленні відповідей на питання, які пов'язані між собою. Арифметичний контроль передбачає перевірку правильності підрахування сум та інших розрахункових операцій. Для запобігання помилкам перш за все здійснюється зовнішній контроль статистичного формуляру – правильність заповнення, відповідність даних запитанням тощо. Потім здійснюється логічний контроль – співставлення відповідей на взаємозв'язані питання. Потім проводиться арифметичний контроль – він дозволяє перевірити правильність кількості взаємозв'язаних одиниць сукупності.

Отже, статистичне спостереження є невід‘ємною й необхідною складовою частиною нашого повсякденного життя, саме тому потрібно правильно збирати дані, перевіряти їх, щоб отримати бажаний, правильний та достовірний результат спостережень.

Список використаних джерел:

1.Про державну статистику: Закон України станом на 17 вересн., 1992

ғ2614-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - ғ 43. – С.608.

2.Герасименко С. С., Головач А. В., Єрина А. М. та ін. – „Статистика‖; За наук. ред. д-ра екон. наук С. С. Герасименка. – 2-ге вид., перероб. і доп. –

К.: КНЕУ, 2000. – 467с.

3.Статистика: навч. посібник / А. Т. Опря. – К: Центр учбової літератури, 2011. – 448 с.

347

Людмила Стеля Науковий керівник: Бондар М.І., д.е.н., професор

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут післядипломної освіти

ОРГАНІЗІЦІЙНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Економічна діяльність суб‘єктів малого підприємництва (СМП) сприяє структурній перебудові економіки, швидкому насиченню ринку товарами та послугами, підвищенню зайнятості населення, втіленню інноваційних технологій, розвитку конкурентного середовища т.і.

Відповідно до чинного законодавства України, всі підприємства, у тому числі й малі, повинні вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність. Обмежені ресурси малих підприємств ускладнюють дотримання ними трудомістких нормативно-правових вимог. Для диференціації вимог щодо обліку та звітності СМП наряду з розробкою підходів і напрямків їхнього спрощення необхідним є визначення критеріїв виокремлення суб‘єктів малого підприємництва.

Згідно з п.7 ст.63 Господарського кодексу України [1] малими підприємствами (незалежно від форми власності) є підприємства, в яких за звітний (фінансовий) рік середньооблікова чисельність робітників не перевищує 50 чоловік; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує 70 млн. гривень.

Законом України ғ 4618-VI «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 року було внесено зміни в Господарський кодекс України (ГКУ), зокрема, введена категорія «суб‘єкти мікропідприємництва» [2]. Згідно з статтею 55 ГКУ до суб‘єктів мікропідприємництва належать юридичні особи - суб‘єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро.

Таким чином, критеріями для віднесення підприємства до малих або мікропідприємств є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції.

У той же час, в європейській практиці більш поширеними є три критерії: обсяг доходу, валюта балансу та кількість працівників. Так, Директивою 2013/34 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р. «Про щорічну фінансову звітність, консолідовану фінансову звітність та пов'язані з ними звіти певних типів компаній» [3] вводиться така класифікація: мікропідприємства, малі підприємства, середні і великі підприємства.

Мікропідприємствами вважаються підприємства, показники яких на дату складання річної фінансової звітності відповідають щонайменше двом з

348

наведених критеріїв: баланс - до 350 тис. євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 700 тис. євро; середня кількість працівників - до 10 осіб.

Малими є підприємства, які не відповідають критеріям для мікропідприємств та показники яких на річну дату складання фінансової звітності відповідають щонайменше двом з наведених критеріїв: баланс – до 4 млн. євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 8 млн. євро; середня кількість працівників до 50 осіб.

Позитивним кроком у напрямку гармонізації вітчизняної нормативноправої бази з європейською можна вважати Закон України «Про внесення змін до закону України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні»,

яким	передбачається	внесення змін до статті 2	щодо класифікації
підприємств згідно з Директивою 2013/34 (проект).
Незважаючи на те,		що Міжнародні стандарти	фінансової звітності

(МСФЗ) були основою для створення національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), на даний час існують розбіжності між П(С)БО та МСФЗ. Основною відмінністю МСФЗ та національних стандартів є принцип превалювання сутності над формою. На жаль, не дивлячись на те, що П(С)БО також декларують даний принцип, більшість українських компаній відображають операції, виходячи з юридичної форми, а не економічної сутності.

В Українському законодавстві малі та середні підприємства для складання та подання звітності керуються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва» [4].

Складання звітності суб‘єктами малого та середнього бізнесу за міжнародними нормами регулюється Міжнародним стандартом фінансової звітності для малих та середніх підприємств (МСФЗ для МСП), виданим Фондом міжнародних стандартів фінансової звітності [5].

Згідно П(С)БО 25 фінансовою звітністю малого підприємництва є «Фінансовий звіт суб‘єкта малого підприємництва», що складається з двох форм: балансу (форми ғ1-м, 1-мс) та звіту про фінансові результати (форми ғ2-м, 2-мс). Зміст і оновлена форма Фінансового звіту СМП затверджена Наказом Мінфіну від 24.01.2011 р. ғ25 «Про внесення змін до П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб‘єкта малого підприємництва».

Загальний комплект фінансової звітності за МСФЗ включає: звіт про фінансовий стан на кінець періоду; звіт про сукупні доходи за період; звіт про зміни у власному капіталі за період; звіт про рух грошових коштів за період; примітки, що містять стислий виклад суттєвих облікових політик та інші пояснення.

МСФЗ, на відміну від національних стандартів, не регулює форму складання звітів, а лише містить ряд мінімальних вимог до статей, які обов'язково повинні бути включені до складу кожного звіту. Суб'єкт господарювання також може використовувати інші назви для звітів, ніж ті,

349

що використовуються у цьому Стандарті [5]. П(С)БО не допускають відхилення від стандартів, у той же час у МСФЗ це можливо як виняток, якщо застосування окремих позицій МСФЗ є недоречним.

На даний момент використання МСФЗ з метою підготовки фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності є обов‘язковим лише для підприємств, визначених статтею 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [6], інші підприємства можуть самостійно визначати доцільність їхнього використання.

Таким чином, проведені дослідження показують, що введення загальноприйнятої класифікації суб‘єктів малого підприємництва сприятиме визначенню підходів і сфер спрощення ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності СМП і, в кінцевому підсумку, розвитку малого підприємництва.

Хоча загальні принципи національного обліку та МСФЗ є подібними, МСФЗ не так жорстко регламентують процес та порядок складання фінансових звітів, що, безперечно, є перевагою. Але водночас, загальноприйняті формати фінансових звітів є кращими з точки зору забезпечення зрозумілості та зіставності звітності українських і європейських компаній, що є важливим для підвищення інвестиційної привабливості як окремих СМП, так і держави в цілому. Для переходу СМП на МСЗФ необхідно адаптувати їх до української специфіки.

Список використаних джерел:

1.Господарський кодекс України ғ 436-IV від 16.01.2003 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: / http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і

середнього підприємництва в		Україні»	ғ 4618-VI	від 22.03.2012	р.
[Електронний	ресурс].	–	Режим	доступу:	/
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4618-17

3.Директива 2013/34 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: / http://www.apu.com.ua/event/771-direktiva-2013-34-es-evropejskogo-parlamentu- ta-radi-vid-26-kvitnya-2014-r-neofitsijnij-pereklad

4.Наказ Міністерства фінансів України ғ 39 від 25.02.2000 р. «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: /http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0161-00

5.Міжнародний стандарт фінансової звітності для малих та середніх підприємств (МСФЗ для МСП) [Електронний ресурс] /GAAP in UA. – Режим доступу: http://www.ifrs.org/IFRS-for-SMEs/Documents/IFRS-for-SMEs- UKR.pdf.

6.Закон України «Про бухгалтерський облік та	фінансову
звітність в Україні»ғ 996-XIVвід 16.07.1999 р. [Електронний	ресурс]. –
Режим доступу: /http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14

350