зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

журналі відображаються всі господарські операції, а також номери рахунків, дебет яких змінюються в результаті цієї операції, записи в журналі-ордері ведуться за кредитовою ознакою. В цій формі поєднано хронологічний і систематичний облік, що відповідає самій назві регістрів: вони одночасно служать журналами (оскільки записи в них здійснюються в хронологічному порядку) і ордерами (оскільки місячні підсумки журналів за кореспондуючими рахунками замінюють собою меморіальні ордери) [2].

Комп‘ютерна форма обліку не залежить від якоїсь конкретної програми. Дані первинних документів накопичуються у запам‘ятовувальному пристрої ЕОМ. При цьому для кожного синтетичного та аналітичного рахунка відводиться окреме місце зберігання інформації. До недоліків комп‘ютерної форми можна віднести високу вартість програмного та технічного забезпечення.

Використання автоматизованого обліку дає змогу повністю уникнути помилок, оскільки при автоматизованому обліку ведеться тільки один обліковий регістр, а всі інші формуються автоматично. Головними перевагами цієї форми над механізованою є те, що послідовно виконуються операції і збереження даних, перенесення даних з одного первинного документа до іншого відбувається без помилок. При автоматизованій формі процес введення вхідної інформації проводиться тільки один раз і частково контролюється програмним забезпеченням – підвищується достовірність та оперативність інформації. Перспективами подальших досліджень в цьому напрямку можна вважати використання можливостей автоматизованої діалогової журнальної форми обліку.

В Україні використовується значна кількість програмних продуктів для автоматизації бухгалтерського обліку, найбільш популярні серед яких — "Парус", "Фінанси без проблем", "1С : Бухгалтерія", "Fin Expert" та інші.

Система "Парус" призначена для підготовки й обліку фінансовогосподарських документів, накопичення інформації про здійснення господарських операцій на бухгалтерських рахунках, одержання внутрішньої і зовнішньої звітності підприємства. Використання даної системи дає змогу: готувати платіжні документи; виписувати рахунки на оплату і накладні на відпуск товарів; вести облік основних засобів, запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості, грошових коштів тощо; одержувати щомісячну звітність щодо руху засобів за відповідними рахунками; одержувати баланс підприємства та інші форми фінансової звітності.

Система "Fin Expert" — це професійна система реального часу для комп'ютерних мереж, яка призначена для великих підприємств з великими обсягами даних.

Система "1С — Бухгалтерія" є універсальною програмою. Основні її можливості полягають у тому, що вона передбачає: ведення синтетичного й аналітичного обліку стосовно потреб підприємства; ведення кількісного багатоваріантного обліку; одержання всієї необхідної звітності та різнорідних документів за синтетичним і аналітичним обліком; повну настроюваність (можливість доповнювати і змінювати план рахунків

291

бухгалтерського обліку, систему проводок, ведення аналітичного обліку, форми первинних документів, форми звітності); автоматичний друк вихідних (первинних) документів [3].

Отже, є різні форми ведення бухгалтерського обліку. Форма ведення бухгалтерського обліку обирається кожним підприємством в залежності від умов його господарської діяльності, технології обробки облікових даних, та обсягів облікових робіт.

Список використаних джерел :

1.Швець В.Г. / Теорія бухгалтерського обліку / Швець В.Г. – К. : Знання,

2010. – 447 с.

2.Бухгалтерський облік в Україні. Системний підхід // Все про бух.

облік. –2010. – Лют. (ғ 20). – 80 с.

3.Білуха М. Методологія бухгалтерського обліку в електронному середовищі / М. Білуха, Т. Микитенко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2011.

– ғ8. – С. 50-54

Ольга Пензар Науковий керівник: Копчикова І.В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ ТАРИ І ТАРНИХ МАТЕРІАЛІВ

Пpaктичнo кoжнe пiдпpиємствo пpи здiйснeннi свoєї гoспoдapськoї дiяльнoстi зустpiчaється iз тaким спeцифiчним видoм мaтepiaльних цiннoстeй, як тapa, пpизнaчeння якoї пoлягaє в зaбeзпeчeннi збepeжeння i oптимaльнoї opгaнiзaцiї тpaнспopтувaння тoвapнo-мaтepiaльних цiннoстeй. Тapa та тарні матеріали в знaчнiй мipi визнaчaють piвeнь кoнкуpeнтoспpoмoжнoстi пpoдукцiї нa вiтчизняних i зapубiжних pинкaх, яка в умовах зростання конкуренції продукції стає однією з найважливіших складових збуту товару на ринку тoму зapaз пoстaє питaння paцioнaльнoї opгaнiзaцiї бухгaлтepськoгo oблiку тapи нa пiдпpиємствaх.

Тара – собливий вид промислових виробів, призначений для укладання і упаковки різних матеріальних ресурсів. У тарі матеріали пред‘являються до перевезень транспортним організаціям та зберігаються у ній при транспортуванні і збереженні на складах.

Тарні матеріали – оборотні матеріальні активи, призначені для виготовлення і ремонту тари 3, с. 127 .

Питaнням бухгaлтepськoгo oблiку тapи присвячено праці тaких вiтчизняних тa зapубiжних вчених як В. Вишнeвeцькa, Ю. Гpaкoвський, Н. П. Дpoбишeвський, O. Згуpський, Т. Лисиця, А. Кальченко, В. Н. Лeмeш, М. I. Мoлдoвaнoвa, Т. Oнищeнкo, В. В. Сoпкo, К. С. Фeтiсoвa та інші. Не применшуючи вагомий внесок зазначених дослідників в розвиток теорії та методології бухгалтерського обліку тари і тарних матеріалів залишається ряд невирішених проблемних питань.

292

Основними завданнями обліку тари є: правильне і своєчасне документальне оформлення руху тари; забезпечення контролю за збереженням тари на всіх етапах її руху та зберігання; дотримання норм витрат тари і пакувальних матеріалів та порядку їх обліку з урахуванням особливостей упаковки та виду тари; своєчасне складання звітності про наявність та стан і подання її керівництву для прийняття відповідних управлінських рішень; контроль за витратами на ремонт тари, визначення ефективності її використання та фінансових результатів від операцій з тарою 2, с. 19 .

У практичній діяльності використовують класифікації тари за різними ознаками:

за призначенням: виробнича, транспортна, споживча, спеціальна; за матеріалами виготовлення: скляна дерев‘яна, металева,

полімерна, паперова, картонна, тканинна. комбінована;

за технологією виготовлення: видувна, литна, пресована, термоформована, зварна полімерна;

за кратністю виготовлення: одноразова, багаторазова (інвентарна, поворотна заставна і незаставна, неповоротна) 2, с. 21 .

Синтетичний облік тари підприємства ведуть на різних рахунках: 10 «Основні засоби»:

субрахунок 109 «Інші основні засоби» інвентарна тара з терміном використання понад один рік і первісною вартістю понад встановлену на підприємстві межу (зазвичай понад 1000 грн);

11 «Інші необоротні матеріальні активи»
субрахунок 115 «Інвентарна і тара»	зі строком використання

більше одного року (крім багатооборотної тари-обладнання, що підлягає поверненню постачальникам) і первісною вартістю до 1000 грн за одиницю;

20 «Виробничі запаси»:
субрахунок 204 «Тара і тарні матеріали»		тара з-під матеріалів та
інших предметів матеріально-технічного оснащення;
22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» інвентарна тара з
терміном використання до одного року;
28 «Товари»:
субрахунок 281 «Товари на складі»	склотара під товарами на
складі;
субрахунок 282 «Товари в торгівлі»	склотара під товарами		і
порожня у пунктах продажу товарів;
субрахунок 284 «Тара під товарами»	порожній посуд на тарних
складах, інша тара під товарами і порожня.
Аналітичний облік тари ведуть у кількісних і грошовому вимірниках за
окремими матеріально відповідальними особами,		місцями її зберігання
(використання), видами і призначенням 4, с. 51 .
Облік тари ведуть за такою оцінкою:
інвентарна тара, що обліковується у складі необоротних активів,			за
первісною вартістю згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби»;

293

тара з тканини	за вартістю, зазначеною у документа постачальника;
дерев‘яна і картонна тара за цінами придбання згідно з П(С)БО 9
«Запаси»;
тара власного	виготовлення	за фактичною собівартістю
виготовлення згідно з П(С)БО 16 «Витрати»;
склотара за заставною вартістю		4, с. 52 .

Підставою вибуття тари з підприємства, крім її реалізації разом з товаром, можуть бути: бій псування, недостача, виявлена при інвентаризації, тощо. Результатами операцій з тарою можуть бути витрати, втрати і доходи.

До складу витрат з тари включають: амортизацію власної інвентарної тари і тари обладнання; амортизацію багаторазової заставної тари, що відшкодовується постачальнику відповідно до умов постачання; витрати на ремонт тари; витрати на очищення і санітарну обробку тари; вартість тари, списаної за непридатністю для подальшого використання.

Витрати і втрати за операціями з тарою відображають на рахунку 93 «Витрати на збут», крім втрат з вини матеріально відповідальних осіб та недостач і псування тари понад встановлені норми. Вартість останніх

утримується з винуватців 1, с. 37 .
Основні проводки, пов‘язані з тарою наведено в таблиці 1.
		Таблиця 1
Бухгалтерські проводки по операціях, пов’язаних з тарою		3, с. 128
Господарська операція	Дебет		Кредит
Інвентарна тара
Відображено капітальні інвестиції в інші необоротні матеріальні	153		631
активи у сумі вартості тари без ПДВ
Відображено належну до сплати постачальнику суму ПДВ	641		631
Оприбутковано інвентарну тару	115		153
Оплата заборгованості постачальнику з поточного рахунку	631		311
Щомісячне нарахування зносу після передачі інвентарної тари в	23		832
експлуатацію прийнятим методом	832		132
Тара у виробничих запасах
Оплачено постачальнику за тару (сума без ПДВ)	371		311
Відображено сплачену постачальнику суму ПДВ	641		644
Оприбутковано одержану тару по купівельній вартості без ПДВ	204		371
Списано заборгованість постачальників з ПДВ у зв‘язку з	644		371
поставкою товару
Виписана тара в цех	204		204
Списано тару на собівартість продукції	804		204
	23		804

Таким чином, тара – це елемент і (або) різновид упаковки для розміщення продукції, транспортування, складування та інших логістичних операцій. Вона відіграє важливу роль як засіб збереження й захисту продукції (товару) від шкідливого впливу зовнішнього середовища, тара сприяє процесу товаропросування, полегшує транспортування, вантажнорозвантажувальні роботи, забезпечує якість продукції.

294

Список використаних джерел:

1.Атамас П. Й. Особливості обліку операцій з тарою / П. Й. Атамас // Облік та аудит. – 2012. ғ6. С. 36-41.

2.Камінська І. Тара для готової продукції / І. Камінська // Баланс-Агро.

2013. ғ19(343). – С. 19-26.

3.Лень В. С. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: навч. посіб. / В. С. Лень. – Київ.: Центр навчальної літератури, 2012. 556 с.

4.Сук П. Облік тари / П. Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві.

2013. ғ3(204). С. 51-52.

Олена Передереєва Науковий керівник: Копчикова І. В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ТА ОЦІНКИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція переходу від економіки, що базується на матеріальних активах до створення підприємств, які зорієнтовані перш за все на нематеріальні активи.

Нематеріальні активи є однією із найменш досліджених категорій бухгалтерського обліку, що пов‘язано із специфічними властивостями економічної природи та особливостями їх вартісної оцінки. Проте нематеріальні активи, якими володіють підприємства, – це основні чинники інноваційного розвитку та конкурентоздатності на ринку. Саме наявність нематеріальних активів, таких як торгівельні марки, комерційні найменування, ноу-хау, бази даних (постачальників, клієнтів, партнерів тощо) спричиняє виникнення розриву між балансовою та ринковою вартістю підприємства при його ринковій капіталізації або при придбанні.

Протягом останніх років значний внесок у розвиток теорії і практики обліку, оцінки використання нематеріальних активів зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: П. Атамас, О. Голенко, Л. Жилкін, Л. Ловінська, Р. Джога, С. Свірко, Л. Сінельник, О. Короп, Л. Федулова, А. Козирєв, В. Макаров, К. Ідріс та ін. Хоча й існує значна кількість наукових досліджень в напрямі оцінки ефективності використання нематеріальних активів, але й до цього часу ведуться дискусії щодо теоретичних положень і практичних проблем обліку та оцінки нематеріальних активів [2, с. 99].

Згідно П(С)БО 8, нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

До нематеріальних активів належать: права користування природними ресурсами; права користування майном; права на комерційні позначення; права на об‘єкти промислової власності; авторське право та суміжні з ним права; інші нематеріальні активи [1].

Основними ознаками нематеріальних активів є:

-відсутність матеріально-речовинної форми;

-використання протягом тривалого часу;

295

-реальна участь у виробничо-господарських та фінансово-економічних процесах, яка виражається у функції впливу на підвищення ефективності діяльності підприємства;

-наявність ризику вкладень у їх створення;

-значна міра невизначеності розмірів майбутнього прибутку від їх використання;

-суттєва роль в інноваційних процесах [5, с. 40].

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов‘язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю [4, с. 393].

Актуальною проблемою сучасного обліку є здатність достовірно відображати інформацію про нематеріальні активи у фінансовій та інших видах звітності. Запорукою цього є процес визначення реальної науковообґрунтованої цінності об‘єкта нематеріальних активів – оцінка. Особливістю останньої є наявність цільового характеру та відсутність єдиного універсального методу. Достовірна та науково-обґрунтована оцінка має особливе значення при включенні об‘єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу, при злитті підприємств або поділу організації для визначення майнових частин у статутному капіталі, при складанні фінансової звітності, оцінці застави під отримуваний кредит, визначенні збитків при виявленні порушення прав на об‘єкти інтелектуальної власності [3, с. 42].

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає 6 етапів (рис. 1) [2, с. 107].

Оцінка вартості нематеріальних активів

	Етап 1.				Етап 2.			Етап 3.
	Обстеження				Правова експертиза			Визначення типу
	нематеріальних							вартості та вибір
	активі (акт							підходів і методів
	обстеження)							оцінки вартості
								нематеріальних
								активів
	Етап 4.				Етап 5.			Етап 6.
	Формування			Розрахунки вартості			Результати оцінки
інформаційної бази					нематеріальних		(підготовка звіту про
	для проведення			активів за вибраними				оцінку)
	оцінки		підходами та методами

Рис. 1 Послідовність проведення оцінки вартості нематеріальних активів

296

В силу складності та неоднозначності економічної категорії «нематеріальні активи» існує й безліч підходів до їх оцінки. Вивчення досвіду зарубіжних країн свідчить про використання трьох підходів – затратного, порівняльного та доходного. Кожний з цих підходів має свою методологію, тому при одночасному їх використанні отримують різні значення вартості оцінюваного об‘єкта, що в кінцевому результаті відображається на величині фінансового результату підприємства та ускладнює аналіз стану та використання нематеріальних активів як всередині конкретного підприємства, так і при порівнянні фінансового стану двох і більше суб‘єктів господарювання. З метою узгодження результатів оцінки варто застосовувати порівняльний аналіз оцінки вартості нематеріальних активів на основі різних підходів і, таким чином, більш достовірно визначається вартість об‘єкта оцінки. Окрім того, такі методи перш за все стосуються оцінки об‘єктів, які можна ідентифікувати, а щодо не ідентифікованих об‘єктів (наприклад, складові гудвілу) – виникає проблема їх оцінки. Причиною списання багатьох унікальних об‘єктів на витрати підприємства під час їх створення власними силами є відсутність методики оцінки нематеріальних активів. Досить поширеною на практиці є ситуація, коли вартість нематеріального активу визначається безпосередньо покупцем та продавцем. Однак постає питання, наскільки обґрунтованою та достовірною є така оцінка, та чи повною мірою відображає інтереси обох сторін: продавця – отримати максимально можливий розмір прибутку, а покупця – у подальшому після придбання та використання об‘єкту нематеріального активу – зайняти сильну позицію у справах зі своїми інвесторами, партнерами, кредиторами шляхом відображення реального стану нематеріальних активів підприємства

[3, с. 43].

Отже, тенденції розвитку світової економіки свідчать про активне залучення до господарського обігу таких довгострокових економічних ресурсів, як нематеріальні активи, що пов‘язано з їх здатністю приносити значні прибутки за умов ефективного використання.

Неузгодженості в питаннях організації, обліку та оцінки нематеріальних активів мають значний вплив на достовірність інформації про загальний стан активів, що оприлюднюється суб‘єктами господарювання. Тому є необхідність врахування в цих питаннях існуючого зарубіжного досвіду, однак з орієнтиром на вітчизняні реалії, а також з максимальним наближенням теоретичних надбань до діючої практики.

Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» від 18.10.1999 ғ 242 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0750-99

2.Груздова Т. В. Поняття та оцінка нематеріальних активів (об‘єктів інтелектуальної власності) / Т. В. Груздова // Український соціум. – 2011. –

ғ3. – С. 99-112

3.Кузик Н. П. Актуальні проблеми обліку та оцінки нематеріальних активів / Н. П. Кузик, О. А. Боярова // Облік і фінанси АПК. – 2010. –

С. 40-44

297

4.Огуйчук М. Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: підручник / за ред. М. Ф. Огійчука. – Вид. 6-е, переробл. і доп. –

К. : Алерта, 2011. – 1042 с.

5.Притуляк Н. М. До питання методики оцінки ефективності використання нематеріальних активів / Н. М. Притуляк, Н. Р. Дулюк // Проблеми науки. – 2013. – ғ 3. – С. 39-44

Сніжана Передерій Науковий керівник: Коцеруба Н.В., к.е.н., ст. викладач

Вінницький торгово-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ

Метод економічного аналізу, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом та особливостями предмета, які, у свою чергу, зумовлюються конкретними цілями, вимогами та завданнями, що постали на даному етапі розвитку економіки або проглядаються в перспективі. В процесі аналізу будь-якого економічного об‘єкта необхідно враховувати дію економічних законів і умов, у яких знаходиться об‘єкт; виявляти загальні тенденції розвитку, характер взаємозв‘язку показників, внутрішні відхилення та їх причини, об‘єктивні та суб‘єктивні фактори, кількісний та якісний вплив кожного з них; опрацювати заходи по реалізації позитивних і ліквідації негативних тенденцій.

Розв‘язання таких складних аналітичних задач здійснюють за допомогою великої кількості прийомів і способів дослідження, що залежать від мети та завдань аналізу. Але аналітикам необхідно орієнтуватись не лише в прийомах та способах дослідження, а перш за все, знати методичні підходи до вирішення тих чи інших аналітичних задач, тобто науковий метод аналізу.[3]

Дослідженням данної проблеми займались такі дослідники та вчені як: Білик М.С., Горбатюк М.І., Долинський В.П., Загородний А.Г., Кислиця О.Я., Науменко Г.О., Мельничук Г.М., Мниха Сопка В.В., Чумаченко М.Г. та багато інших. Але на разі метод економічного аналізу не був досконало вивчений на належному рівні й досі. Ігнорування досліджень в цьому напряму приводить до неоднозначного тлумачення цього поняття.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.Загальним науковим методом пізнання є діалектичний метод, відповідно до якого явища і процеси розглядаються в розвитку, в їх взаємозв‘язку та взаємозалежності, у переході від кількісних до якісних змін, у боротьбі протилежностей. Економічний аналіз, як і будь-яка інша сформована наука, має свій науковий метод, що випливає із законів діалектики, але враховує особливості і зміст свого предмета. [2]

298

Насамперед, варто зауважити, що в теорії економічного аналізу поряд з поняттям «метод» використовують поняття «методологія» та «методика», часто ототожнюючи їх. Проте, методологія економічного аналізу більш ширше поняття. Вона вивчає проблеми і структуру науки в цілому, її закони і категорії. У методології містяться знання про методи та методики, формування економічних явищ, їх структурні зв‘язки, шляхи подальшого розвитку тощо. Методикою прийнято вважати сукупність методів, алгоритмів та процедур, які використовуються в певній послідовності для досягнення поставленої мети. Через застосування певної методики аналізу реалізовується його науковий метод.

Так, на думку Баренгольца Я.М. та Долинського В.П. «метод економічного аналізу - це спосіб комплексного, безперервного, органічно взаємопов‘язаного дослідження господарської діяльності підприємства та його підрозділів з метою вивчення досягнутого рівня і динаміки розвитку економіки, порівняння показників виконання виробничо-фінансового плану, визначення факторів та рівня їх впливу на раціональне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і внутрішніх виробничих резервів. [1]

Методом економічного аналізу є науковий спосіб вивчення господарської діяльності, що складається з прийомів та способів дослідження, за допомогою яких визначають кількісні та якісні параметри зміни господарської діяльності, вплив на неї внутрішніх і зовнішніх факторів, що забезпечує прийняття ефективних управлінських рішень.

Проте, у деяких випадках поняття «метод» використовується як синонім з поняттями «прийом», «спосіб». У такому разі «метод» означає технічний прийом (спосіб), за допомогою якого отримують значення певних показників, що характеризують економічні процеси та причинно-наслідкові зв‘язки.

Розглядаючи метод економічного аналізу, як метод науки, виділяють його характерні особливості, якими визначається підхід до вивчення економічних об‘єктів. В науковій літературі немає єдиних визначених особливостей методу економічного аналізу. Але доцільно виділити та розглянути наступні:

-діалектичний підхід до вивчення господарських процесів та явищ;

-системний підхід до аналізу економічних об‘єктів;

-використання системи показників;

-вимірювання ступеня впливу факторів на зміну параметрів економічної системи та вивчення причин даних змін;

-виявлення та визначення взаємозв‘язків елементів досліджуваної системи і причинно-наслідкових зв‘язків зміни їх параметрів.

В основу методу економічного аналізу покладено загальний підхід до пізнання - діалектика. Тобто, дослідження об‘єктів здійснюється виходячи з принципів, законів та категорій діалектики, які передбачають дослідження економічних явищ у динаміці, русі і розвитку; вивчення всіх показників з

299

урахуванням їх взаємозв‘язків та взаємозалежності, в чому полягає діалектичний підхід в методі економічного аналізу. [4]

Системний підхід виявляється у комплексному вивченні елементів системи (а в аналізі будь-який об‘єкт, явище чи процес розглядають як систему), різноманітних зв‘язків та факторів, що пливають на результати діяльності підприємства.

Однією з особливостей методу економічного аналізу є використання системи показників, яка охоплює показники планів, обліку та звітності, що мають числову характеристику. Зазначені показники існують об‘єктивно та визначаються в залежності від вимог управління, видозмінюються і вдосконалюються в процесі аналізу. Використання система показників у процесі аналізу дає можливість глибоко та всебічно охарактеризувати господарську діяльність підприємства, відобразити комплексність економічних явищ та процесів, і в той же час забезпечує самостійне логічне відображення кожної зі складових. [2]

На господарську діяльність підприємства впливає велика кількість факторів, які призводять до зміни параметрів системи. Вивчати всі фактори і причини змін дуже складно та недоцільно. Тому метод економічного аналізу направлений на те, щоб виявляти лише ті, які найбільш суттєво впливають на досліджуваний об‘єкт. Від правильності визначення факторів та встановлення причин зміни параметрів системи, залежить результативність проведення аналізу та обґрунтованість прийнятих на його основі управлінських рішень.

В аналізу будь-який об‘єкт, процес або явище не можуть розглядатись ізольовано або на основі зміни одного робитись загальні висновки про господарську діяльність підприємства. Метод економічного аналізу передбачає визначення характеру та типу взаємозв‘язків між кожним елементом досліджуваної системи, що забезпечує комплексність дослідження та причинно-наслідкову залежність між ними. [3]

Отже, метод економічного аналізу розглядають у двох аспектах: як метод науки та як прийом (спосіб) дослідження. Слід розрізняти ці два поняття, так як вони різні за своєю природою та економічним змістом. За допомогою методу, як прийому (способу), отримують значення певних показників, що характеризують економічні процеси та причинно-наслідкові зв‘язки. Метод економічного аналізу, як метод науки, полягає у вивченні та дослідженні господарської діяльності; складається з прийомів і способів дослідження; має характерні особливості, якими визначаються загальні підходи до дослідження економічних об‘єктів.

Список використаних джерел:

1.Економічний аналіз. Практикум: навч. посіб. для студентів вузів/ Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. - Житомир: ЖІТІ, 2010. - 416с.

2.Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП «Рута», 2013. - 680 с.

300