зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

діяльності, яке буде характеризуватись високою адаптивністю до бухгалтерських програм та мети і завдань аналізу.

Список використаних джерел:

1. Олійник О.В. Застосування сучасних комп‘ютерних технологій для аналітичної роботи в системі управління діяльністю суб‘єкта господарювання / О.В. Олійник, В.В. Євдокимов // Формування ринкової економіки. – 2010. – ғ 24. – С. 518-527.

2.	Мних Є.В. Економічний аналіз: теорія і практика:	підручник
/ Є.В. Мних, Н.М. Пелешко. – Львів : «Магнолія Плюс», 2013. – 173 с.
3.	Захарченко В.І. Економічний аналіз процесів ринкової трансформації
багатостадійних промислово територіальних систем / В.І.		Захарченко
// Актуальні проблеми економіки. – 2010. – ғ 6. – С. 3-11

Ліна Кушнір Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ТОВАРІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ

Як відомо, в даний час торгівля найпоширеніший вид діяльності сучасного ділового світу. Вважається найбільш простим і швидким способом отримання прибутку в порівнянні, наприклад, з виробництвом. Сьогодні важко знайти підприємство, одним із видів статутної діяльності якого не була б торгівля товарами. Товаром можуть бути продукти як фізичної так і розумової праці, результати послуг, сама здатність до праці, земля та її надри

– все, що має споживчу вартість і може обмінюватись на інший товар (гроші) власником. З цієї причини торгівля, особливо роздрібна, так приваблива для підприємців.

Роздрібна торгівля – це сфера підприємницької діяльності з реалізації товарів або надання послуг на підставі усного чи письмового договору купівлі-продажу безпосередньо кінцевим споживачам для їх власного некомерційного використання. У ринкових умовах господарювання роздрібна торгівля характеризується все більшим ускладненням структури, що обумовлено розширенням масштабів діяльності, ростом обсягу товарних мас, які циркулюють її каналами, збільшенням кількості структурних елементів і розмаїттям їх зв‘язків між собою і з постачальниками.

Усі названі обставини потребують нових підходів до управління підприємствами роздрібної торгівлі і процесом товароруху в цілому. В умовах, що складаються, одним із найважливіших напрямків ефективності функціонування роздрібної торгівлі стає завдання значного удосконалення обліку товарів на підприємствах роздрібної торгівлі.

Основною умовою функціонування торговельного підприємства є забезпечення його необхідними активами, що належать йому на правах власності або оперативного управління. До складу сукупних активів

221

торговельного підприємства входять і запаси, серед різних груп яких найбільш значну роль відіграють товари [1, c. 27].

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» придбані (отримані) товари, які заримуються з метою подальшого продажу, відносяться до запасів підприємства. Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про товари і розкриття її у фінансовій звітності встановлені П(С)БО 9 «Запаси». Згідно П(С)БО 9 «Запаси» товари – це матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу [2].

Особливості діяльності підприємств роздрібної торгівлі пов‘язані з реалізацією товарів кінцевому споживачеві, що є завершальним етапом її просування зі сфери виробництва. Предметом роздрібної торгівлі є не тільки продаж товарів, але і торговельне обслуговування та надання додаткових послуг покупцям. Товари в роздрібну торгову мережу надходять на підставі договорів купівлі-продажу (угод, замовлень), що укладаються з постачальниками (оптовими торговими підприємствами чи безпосередньо з підприємствами-виробниками товарів). Згідно з чинними нормативними актами постачальник (чи транспортна організація) не несуть відповідальність за втрати товарів при транспортуванні залізницею, автомобільним і водним транспортом в межах встановлених норм природного убутку.

Облік товарів у підприємствах роздрібної торгівлі ведуть за місцями зберігання і матеріально відповідальними особами у натурально-вартісних вимірниках, що зумовлено великою номенклатурою товарів. Бухгалтерією на кожну матеріально відповідальну особу відкривається рахунок, у якому на підставі прибутково-видаткових документів здійснюються записи про надходження, видаток, залишок товарів на звітну дату. Матеріально відповідальні особи в установлені строки подають до бухгалтерії товарні звіти (з доданими прибутково-видатковими документами), які після перевірки служать підставою для облікових записів. Оприбутковані на складі товари передаються до відділів (секцій) роздрібного підприємства для реалізації на підставі накладної на внутрішнє переміщення [3].

Роздрібні ціни на товари формуються, встановлюються і застосовуються згідно з чинним законодавством. Працівники, відповідальні за формування, встановлення і застосування роздрібних цін, призначаються керівником суб‘єкта господарювання. Роздрібні ціни фіксуються суб‘єктом господарювання у реєстрі роздрібних цін, де зазначається: назва товару, артикул, марка, тип, оптова відпускна ціна (ціна постачальника) з посиланням на документ, що її засвідчує, розмір торговельної націнки, встановлена роздрібна ціна При відпуску товарів у продаж та іншому вибутті оцінка товарів здійснюється за методом ціни продажу. Методика розрахунку середнього відсотка торгової націнки регламентована п. 22 П(С)БО 9

«Запаси» [2].

Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість

222

реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів [4, c. 248].

Товари є однією з основних складових оборотних запасів торговельних підприємств. Для характеристики стану, процесів утворення і розробки стратегії управління, товари на підприємствах класифікують в залежності від місця їх формування, асортиментної структури товарі, попиту на споживчі товари, залежно від чутливості до зміни товарообороту підприємства та від характеру оцінки. Таким чином, товари являють собою об‘єкт обліку з багатоваріантністю класифікаційних ознак і складним зв‘язком між ними, що необхідно враховувати при формуванні облікової політики торговельного підприємства.

Список використаних джерел:

1.Тучак О. Облік товарів у роздрібній торгівлі / О. Тучак // Баланс. –

2012. – ғ4. – С. 26-32.

2.П(С)БО ғ 9 «Запаси»: Наказ Міністерства фінансів України від

20.10.1999 р. ғ 246.

3.Все про бухгалтерський облік: Спецвипуск: Торгівля. – 2013. ғ105.

4.Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку: Монографія / С.Ф. Голов. – К., 2013. – С. 522.

Ліна Кушнір Науковий керівник: Патраманська Л. Ю., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РОЛЬ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ

Система управління сучасним підприємством потребує ефективних засобів комплексного вирішення стратегічних і оперативних завдань в умовах розвитку ринкових відносин в Україні. Її можна вдосконалити лише за умови системного підходу до організації управління підприємством. Ефективність управлінських рішень в багато чому залежить від достовірності бухгалтерської і управлінської звітності. Неправдиві дані у звітності можуть бути пов‘язані з помилками обробки первинних документів, недобросовісною поведінкою персоналу. Використання системи внутрішньогосподарського контролю дозволить забезпечити надійність фінансової інформації, а також знизити ризики прийняття управлінських рішень.

223

Значний вклад у становлення та розвиток внутрішньогосподарського контролю зробили відомі вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти М.Т. Білуха, В.П. Бондар, Ф.Ф. Бутинець, Н.Г. Виговська, С.Ф. Голов, В.М. Жук, П.В. Іванюта, Г.Г. Кірейцев, М.Д. Корінько, P.O. Костирко, A.A. Костякова, Н.І. Петренко, О.А. Подолянчук.

Метою тез є висвітлити роль внутрішньогосподарського контролю в управлінні підприємством.

Внутрішньогосподарський контроль – це незалежний контроль з боку зацікавлених осіб – власників та управлінського персоналу підприємства з метою недопущення фактів порушення законності, нераціонального використання та перевитрат виробничих ресурсів, невиконання передбачених виробничо-господарських планів діяльності і розвитку підприємства.

Визначаючи роль внутрішньогосподарського контролю в управлінні, економісти розглядають контроль як форми постійного зворотного зв‘язку в управлінні для задоволення інформаційних потреб менеджерів, вважаючи контроль функцією управління.

Якщо система внутрішньогосподарського контролю неефективна та не спонукає до системних і якісних змін в управлінні підприємством, це часто супроводжується втратою ним конкурентних переваг на ринку. Тому внутрішньогосподарський контроль є однією з головних функцій керування господарськими процесами в підприємстві, що здійснюється усіма структурними підрозділами апарату управління. Основною його метою є перевірка відповідності фактичних даних діяльності суб‘єкта господарювання прийнятим управлінським рішенням [1, c. 73].

Враховуючи вищезазначене, внутрішньогосподарський контроль, що здійснюється в підприємстві, включатиме в себе процес перевірки виконання всіх управлінських рішень у сфері фінансової діяльності з метою реалізації фінансової стратегії та запобігання кризовим ситуаціям, які можуть призвести до банкрутства цього підприємства. Підрозділи, які його здійснюють, систематично спостерігають за ефективністю використання активів і зобов‘язань підприємства, законністю та доцільністю господарських операцій і процесів, збереженням грошових потоків та матеріальних цінностей, тому його оперативність багато в чому залежить від своєчасності й вірогідності, виробництвом та їх реалізацією, дотриманням відповідних умов зберігання.

Належна система внутрішньогосподарського контролю, яку організовує власник або керівництво підприємства, дає змогу своєчасно виявити широке розмаїття проблем, які виникають, і розробити механізм їх розв‘язання. Необхідно також відзначити, що внутрішньогосподарський контроль корисний тільки в тому разі, якщо він спрямований на досягнення конкретних цілей [2, c. 96].

Організація внутрішньогосподарського контролю як механізм досягнення його цілей включає такі компоненти:

–чітке встановлення призначення внутрішньогосподарського контролю

всистемі управління підприємством;

224

– склад і взаємодія суб‘єктів внутрішньогосподарського контролю;

–утримування внутрішньогосподарського контролю та його регламентація;

–організаційні умови здійснення внутрішньогосподарського контролю.

Організацію внутрішньогосподарського контролю на підприємстві об‘єктивно обумовили такі фактори:

–поділ інтересів з боку адміністрації, власників та інвесторів, що приводять у випадку конфлікту між ними до необ‘єктивної інформації;

–залежність наслідків прийнятих господарських рішень, заснованих на необ‘єктивній інформації, що може викликати великі втрати для підприємства;

–зростання кількості проміжних ланок між першоджерелом інформації та їх користувачем, що веде до свідомого підтасування даних і неусвідомленої інтерпретації інформації на свою користь.

Організована система внутрішньогосподарського контролю повинна бути досить надійною й забезпечувати впевненість у тому, що:

–враховані господарські операції дійсно мали місце, реально відбувалися;

–на проведення операцій отримано дозвіл, тому що несанкціонована операція може привести до зловживань, результатом яких може стати розтрата, розкрадання майна;

–зроблені операції повинні бути повністю відображені в обліку;

–господарські операції повинні бути грамотно оцінені;

–господарські операції повинні бути рознесені за рахунками в книгах, у журналах, має бути зроблена класифікація однорідних господарських операцій за звітними періодами;

–повинна бути забезпечена своєчасність документального оформлення господарських операцій [3, c. 35].

Отже, необхідність контролю на рівні підприємства пов‘язана з потребою власників у достовірній та повній інформації про результати та стан господарської діяльності окремого підприємства. Як бачимо, внутрішньогосподарський контроль покликаний знижувати ймовірність виникнення відхилень безпосередньо в ході функціонування підприємства й управління його діяльністю. Він забезпечує якісну розробку й ефективне досягнення цілей організації через реалізацію прийнятих управлінських рішень.

Список використаних джерел:

1.Максімова В. Система об‘єктів внутрішньогосподарського контролю / В. Максімова // Економіст. – 2012. – ғ4 – С. 71-75.

2.Яворова Г. В. Внутрішньогосподарський контроль в управлінні підприємством / Г. В. Яворова // Економіка АПК. – 2013. – ғ1. – С. 95-98.

3.Шеремета А. Організація внутрішньогосподарського контролю на підприємствах / А. Шеремета // Довідник економіста. – 2012. – ғ3 – С. 34-37.

225

Аліна Лагдан Науковий керівник: Копчикова І. В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ МАТЕМАТИЧНОЇ СТАТИСТИКИ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ДАНИХ

Сучасна економічна наука не може існувати без математичних і статистичних методів, оскільки на основі статистичних даних будуються економічні прогнози, вивчається інвестиційна активність підприємств, динаміка росту цін, вплив реклами на попит, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє.

Основним елементом економічного дослідження є аналіз і побудова взаємозв‘язку економічних змінних, а цьому передує збір даних, аналіз, оцінювання параметрів вибірки, висунення та перевірка гіпотез, інтервальне оцінювання тощо. Оскільки такий взаємозв‘язок не є строгим, завдяки тому, що не завжди можна виявити всі основні фактори, які впливають на змінну, а деякі взаємодії чи фактори впливу на змінні ще й бувають випадковими, окрім того, економісти часто мають ще й обмежений набір статистичних даних, тому є нагальна потреба у розгляді та вивченні більш глибоко, у комплексі математичних і статистичних методів. Статистичні дані є основою для виявлення і обґрунтування економічних закономірностей [3, с. 269].

Значний внесок у вивчення теоретичних засад організації та методики економічного аналізу із застосуванням методів математичної статистики зробили такі відомі вітчизняні науковці, як М.Г. Чумаченко, І.Д. Лазаришина, Є.В. Мних, І.Д. Райковська, Г.І. Кіндрацька, М.С. Білик, А.Г. Загородній, Ф.Ф. Бутинець, Ю.С. Цал-Цалко та ін.

Новітні умови господарювання потребують наукового обґрунтування управлінських дій із підвищення ефективності господарської діяльності підприємств і, як наслідок – актуалізують необхідність змін парадигми економічного аналізу від оціночно-статистичного до пошуковопрогностичного з вибором оптимальних управлінських рішень у зоні невизначеності та ризику. У контексті важливості останніх обсяг аналітичного пошуку не тільки не скорочується, а навпаки, зростають його масштаби, підвищуються вимоги до якості та оперативності аналітичних досліджень через високу мобільність, невизначеність, меркантильність зміни економічних явищ і процесів. Разом із тим, сформований практичний досвід свідчить про те, що можливості економічного аналізу для вирішення актуальних проблем управління повною мірою не реалізуються на багатьох підприємствах [4, с. 42].

Під організацією економічного аналізу на підприємстві слід розуміти цілеспрямоване упорядкування й удосконалення методики та техніки аналізу, процесів збору первинної аналітичної інформації, її обробки, узагальнення й отримання відомостей, необхідних для управління підприємством. Для

226

прийняття управлінських рішень та визначення впливу факторів на результат господарської діяльності застосовуються різні способи та методи економічного аналізу.

Метод економічного аналізу становить комплексне системне вивчення, вимірювання й узагальнення впливу факторів на результати діяльності підприємства, виявлення та мобілізацію резервів з метою підвищення ефективності виробництва [2, с. 54] .

Характерними рисами статистичних методів економічного аналізу є:

використання системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність;

комплексне використання джерел інформації; вивчення і кількісне вимірювання впливу факторів на зміну того

або іншого показника; виявлення резервів підвищення ефективності господарювання;

контроль за усуненням встановлених у процесі аналізу недоліків; розробка необхідних заходів із усунення виявлених у процесі

аналізу недоліків [2, с. 56].

Статистичне дослідження економічних явищ і процесів розпочинається зі збору первинної інформації, яку дістають за допомогою статистичного спостереження. Оскільки сукупності у реальному житті схильні бути дуже великими, то обчислення їхніх параметрів фактично неможливе. В результаті, більшість параметрів сукупності є не тільки невідомими, але і непізнаними. А для того, щоб прийняти рішення, нам потрібна інформація про значення параметрів.

Отже, до методів збору даних відносяться: пряме спостереження, експеримент, огляд, особисте інтерв‘ю, телефонне інтерв‘ю, самоанкетування, оформлення анкети тощо. Найпростішим є метод отримання даних прямим спостереженням. У цього методу є багато недоліків: таким чином важко отримати корисну інформацію. Однією перевагою прямого спостереження є відносно невисока його вартість. Дорожчий, але кращий шлях отримати дані — експеримент. Звідси виникло поняття «експериментальні» дані. При опитуванні не завжди можуть бути дані надійними. На відміну від інших методів збору, особисте інтерв‘ю має переваги, щоб дістати правдивіші відповіді. Інтерв‘юер може прояснити питання під час опитування і тому більш ймовірно, що відповіді на них будуть менш некорисними. Головний недолік — вони дорожчі в порівнянні з іншими методами [3, с. 270].

Головною причиною для дослідження вибірки замість сукупності є витрати. Статистичні висновки дозволяють робити заключення (висновки) про параметри сукупності, на підставі вибірки, яка в порівнянні з розмірністю сукупності є абсолютно маленькою. Маючи тільки вибіркові значення, можна лише оцінити, але не визначити точно значення параметрів сукупності чи моделі. Ці оцінки є випадковими і змінюються від вибірки до вибірки. Тому важливо не тільки знати середні оцінки параметрів, знайдені

227

на підставі вибіркових даних, але й розуміти міру їх надійності та випадкового розсіювання, яке обумовлено випадковістю процесу формування вибірки. Для цього висуваємо гіпотезу (припущення) про значення генеральної середньої чи про порівняння дисперсій двох нормально розподілених сукупностей тощо.

Статистичною гіпотезою називається будь-яке припущення про властивості досліджуваної величини, висунуте на основі статистичних даних. Перевірка гіпотез має різноманітне застосування, як у бізнесі і економіці, так і у багатьох інших сферах. Перевірка гіпотез — основна процедура підведення підсумків про поведінку генеральної сукупності [4, с. 52].

Важливе практичне значення має порівняння середніх двох сукупностей. Часто середні результати однієї серії експериментів відрізняються від іншої. В промисловості задача порівняння середніх часто виникає при вибірковому контролі якості однакових виробів, що виготовлені на різних підприємствах, або на одному підприємстві при різних технологічних режимах, у фінансовому аналізі — при порівнянні рівня доходності різних активів тощо

[3, с. 272].

Отже, сучасна економічна наука не може існувати без математичних і статистичних методів, застосування яких в економіці дає змогу будувати економіко-математичні моделі, оцінювати їхні параметри та перевіряти твердження (гіпотези) про властивості економічних характеристик і форми їх взаємозв‘язку.

Список використаних джерел:

1. Василенко О.А. Матемачно-статистичні методи аналізу у прикладних дослідженнях: навч. посіб. / О. А. Василенко, І. А. Сенча. – Одеса: ОНАЗ ім. О. С. Попова, 2011. – 166 с.

2. Єлець О.П. Методи економічного аналізу / О.П. Єлець, В.В. Бєлєнцова // Економічний вісник. - ғ 3. – 2012. – С. 53-60.

3.Зінькевич Т.О. Застосування методів математичної статистики до аналізу економічних даних / Т.О. Зінькевич, В.П. Лісовська // Вчені записки.

–ғ 14. – 2012. – С. 298-274.

4.Кащена Н.Б. Методика економічного аналізу: сутність та елементи / Н.Б. Кащена, О.В. Цуканова, Н.М. Гаркуша // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – ғ 1. – 2014. –

С. 40-51.

Аліна Лагдан, Вероніка Левицька Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Важливими структурними елементами будь-якої науки є специфічні категорії, терміни, поняття. Бухгалтерський облік не є виключенням. Побудова достатньо повної, розгорнутої системи категорій бухгалтерського обліку все

228

ще становить важко вирішуване завдання. Єдиного підходу щодо визначення поняття «поточні зобов‘язання» немає, вчені застосовують різні категорії, поняття та терміни за темою дослідження. В частині поточних зобов‘язань це такі групи понять: зобов‘язання, заборгованість, розрахунки; короткострокові та поточні зобов‘язання тощо. Зазвичай це різні значення одного і того ж слова, що наводяться в тлумачних, економічних словниках та наукових працях, але і в них є відмінності, що зазвичай не фіксуються [3, с. 184].

Теоретичні аспекти формування зобов‘язань та особливості їх обліку у різних сферах господарювання неодноразово ставали предметом дослідження науковців. Зокрема, варто виділити праці Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, І.В. Орлова, В.Ф. Палія, Я.В. Соколова та інших. Проведені дослідження наукових праць та вивчення практики господарської діяльності свідчать про те, що окремі теоретичні положення щодо трактування поточних зобов‘язань єє дискусійними, а низка важливих аспектів класифікації, визнання, оцінки, методики їх обліку та аналізу потребують подальшого вдосконалення в сучасних умовах господарювання [5, с. 175].

Зобов‘язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Поточні зобов‘язання – зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом

дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [6].
Зобов‘язання характеризуються:
конкурентними	економічними	ресурсами	(поверненню

підлягають ресурси, або їх грошовий еквівалент – залежно від умов договору);

адресністю (ресурси повертаються позикодавцю або іншій третій особі за дорученням позикодавця);

строком погашення заборгованості; винагородою за користування ресурсами;

санкціями за порушення договірних зобов‘язань за термінами і сумами погашення заборгованості [5, с. 175].

На будь-якому підприємстві незалежно від напрямку діяльності існують зобов‘язання підприємства перед постачальниками, підрядчиками, працівниками, за короткострокові та довгострокові кредити, учасниками та ін. – всі ці зобов‘язання є поточними. Погашення зобов‘язання пов‘язано з вибуттям активів, а отже зі зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

Згідно з діючим Планом рахунків для обліку поточних зобов'язань призначений весь 6 клас Плану рахунків, а основними рахунками на яких

обліковуються		поточні зобов'язання є: 60 «Короткострокові позики»,
61	«Поточна	заборгованість за довгостроковими зобов‘язаннями»,
62	«Короткострокові векселі видані», 63 «Розрахунки з постачальниками та

підрядниками», 64 «Розрахунки за податками й платежами», 65 «Розрахунки

229

за страхуванням», 66 «Розрахунки за виплатами працівникам», 67 «Розрахунки з учасниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» [4].

Оцінка поточних зобов‘язань відбувається з урахуванням таких принципів: безперервності, обачності та історичної (фактичної) собівартості. На основі принципу безперервності, зобов'язання підприємства оцінюють, враховуючи припущення, що його діяльність триватиме й надалі. На основі принципу історичної (фактичної) собівартості ресурси підприємства оцінюються, враховуючи витрати на їх виробництво та придбання. Принцип обачності передбачає використання методів оцінки, які запобігають заниженню сум визнаних зобов'язань. Більш детально інформація про оцінку розкривається в Наказі про облікову політику.

Оцінюються зобов‘язання згідно з принципом собівартості, за номінальною вартістю. Як правило, вона вимірюється поточною дисконтованою оцінкою очікуваного платежу. По короткострокових зобов‘язаннях величина дисконту незначна і кредиторська заборгованість може бути виражена за своєю номінальною вартістю в сумі, що підлягає сплаті в майбутньому. По довгострокових зобов‘язаннях сума дисконту, як правило, є суттєвою. Тому договірні платежі по відсотках і погашенню довгострокової заборгованості мають бути дисконтовані [5, с. 176].

Зобов‘язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.

Устатті «Короткострокові кредити банків» відображається сума поточних зобов‘язань підприємства перед банками за отриманими від них кредитами.

Устатті «Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов‘язаннями» відображається сума довгострокових зобов‘язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Устатті «Інші поточні зобов‘язання» наводяться суми зобов‘язань, для відображення яких за ознаками суттєвості неможна було виділити окрему статтю або які не можуть бути включеними до інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов‘язання і забезпечення».

Устатті «Збільшення (зменшення) поточних зобов‘язань» у графі «Надходження» відображається збільшення, у графі «Видаток» − зменшення

у	статтях	розділу	балансу	«Поточні	зобов‘язання»	(крім
статей «Короткострокові			кредити	банків»,	«Поточна заборгованість

за довгостроковими зобов‘язаннями», «Поточні зобов‘язання за розрахунками з учасниками», «Поточні забезпечення», сум зобов‘язань за відсотками та інших зобов‘язань, не пов‘язаних з операційною діяльністю) [1, с. 114].

Первинними документами з обліку виникнення поточних зобов‘язань є акти приймання – передачі; акти прийнятих робіт; акти про приймання матеріалів; рахунки–фактури; податкових накладних; товарно–транспортних накладних та ін. [2, с. 37].

230