зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

розділи для рахунків центрів інвестицій, центрів прибутку, центрів затрат та центрів доходів. Кожний центр повинен мати певну деталізацію аналітичних рахунків. Наприклад, центри затрат – по процесах, видах продукції (робіт, послуг), підрозділах підприємства, звітним сегментам діяльності та ін. Для здійснення контролю за виконанням бюджетів обов‘язково по тим показникам, які плануються, має формуватись база фактичних даних. Доречна організація поточного контролю за виконанням бізнес-планів, а також за стратегічно важливими видами діяльності .

Актуальне значення має раціональна організація роботи щодо складання фінансової звітності, форми якої передбачені у Національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку України (стандарт ғ1 і ғ2). З 1 січня 2012 року в Україні фінансова звітність і консолідована фінансова звітність складаються за МСФЗ обов‘язково публічними акціонерними товариствами, банками і страховими компаніями. Труднощі в організації роботи пов‘язані з тим, що Радою з МСФЗ постійно здійснюються зміни у діючих стандартах і впроваджуються нові стандарти. Для покращення організації роботи щодо складання фінансової звітності потрібні Методичні рекомендації щодо формування облікової політики за МСФЗ. Крім того, підприємства мають організувати аналітичний облік для розкриття інформації у фінансової звітності відповідно до вимог МСФЗ.

Отже, організація бухгалтерського обліку має бути орієнтована на забезпечення ефективного управління. При побудові організаційної моделі обліку доцільно більше враховувати інформаційні потреби керівників та менеджерів підприємства, а також зовнішніх користувачів. Сучасна організація управлінського обліку має давати інформацію про вартість підприємства та ефективність його діяльності, контролювати використання ресурсів, обґрунтовано давати оцінку роботи всіх підрозділів підприємства. Покращенню управління і процесу прийняття управлінських рішень буде сприяти розробка на підприємствах внутрішніх нормативних документів, які враховують галузеві особливості, планів розвитку управлінського обліку. Для забезпечення якісних характеристик фінансової звітності необхідно покращити організацію роботи щодо її складання.

Список використаних джерел:

1.Бондар М.І. Бухгалтерський облік як інформаційна підсистема системи управління / М.І. Бондар. // Збірник наукових праць «Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації» - 2012. -

ғ12. - С. 59. - Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua.

2.Шигун М.М. Нові типи організаційних структур бухгалтерської служби та їх розвиток / М.М.Шигун. // Міжнародний збірник наукових праць Житомирського державного технологічно університету. - 2011. - Випуск

1(19). - С.401-410.

3.Голов С.Ф. Управлінський облік: підручник / С.Ф.Голов. – К.: «Лібра», 2008. -704 с.

261

Анжела Михалків, Лілія Гичак Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ: ПРОБЛЕМИ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

Усучасній економіці нематеріальні активи відіграють важливе значення, оскільки посилюється вплив таких факторів, як актуальність інформації, швидкість і масштаби технологічних змін, інтелектуальні навички, впровадження інноваційних та розповсюдження інформаційних технологій на вартість та конкурентоспроможність підприємства.

Узв'язку з цим зростає наукова актуальність і практична затребуваність дослідження сутності нематеріальних активів, їхнього місця і ролі у процесі формування сучасним підприємством його ринкової вартості.

Звітність підприємств України свідчить, що нематеріальні активи займають лише 2-5% у складі всіх активів. Натомість у провідних світових компаніях частка НМА становить 30-40%, а в наукомістких компаніях цей показник досягає 70-80% [3].

Питання теорії і практики обліку нематеріальних активів є актуальними

івисвітлюються в роботах вітчизняних економістів: Ф. Бутинця, І. Бігдан,

І.Боярко, Н. Виговської, С. Голова, Л. Мельничук, Ю. Писаренко, Т. Польової, М. Пушкаря, Я. Соколова, І. Тарасової, а також зарубіжних вчених – Х. Андерсена, Д. Колдуела, Б. Нідлза, Е. Хендріксена та інших.

Метою нашого дослідження є визначення сутності нематеріальних активів, їх ролі та значення для суб‘єктів господарювання; виявлення проблем, пов‘язаних з їх обліком та оцінкою, а також пошук шляхів їх вирішення.

На початковому етапі дослідження необхідно встановити розбіжності, які існують у визначенні нематеріального активу. Для уточнення поняття «нематеріальний актив» проведено порівняння визначень цього активу в різних законодавчо-нормативних документах.

Відповідно до п. 4 П(с)БО 8 нематеріальний актив - немонетарний актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований й утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам [2].

ВМ(С)БО 38 «Нематеріальні активи» зазначено, що нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має фізичної субстанції та може бути ідентифікований.

Вметодичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку нематеріальних активів зазначено, що нематеріальними активами вважаються немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та можуть бути ідентифіковані [3].

262

Відповідно до п.п. 14.1.120. Податкового кодексу України «нематеріальні активи — право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об‘єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті у встановленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами» [1].

У результаті цього порівняння виявлено деякі розбіжності в трактуванні нематеріальних активів в різних нормативних документах. Основна розбіжність полягає в різному підході до визначення нематеріального активу в бухгалтерському і податковому законодавстві.

Однак загальне значення «нематеріальні активи» в різних країнах практично не відрізняється. Характерними ознаками віднесення активів до такого виду є:

1)відсутність матеріальної форми;

2)тривалість використання (більше одного року);

3)їх контроль відбувається в результаті минулих подій;

4)можуть бути ідентифіковані;

5)утримуються підприємством з метою їх використання, а не в якості інвестицій;

6)складність визначення величини майбутнього прибутку від їх використання;

7)мають цінність лише для одного підприємства;

8)мають схильність до технічного старіння [5].

Подальшого дослідження потребує проблема класифікації нематеріальних активів.

На наш погляд, нематеріальні активи повинні бути розподілені на дві групи:

1)нематеріальні активи, які прямо пов'язані з обсягом виробництва;

2)нематеріальні активи, які прямо не пов'язані з обсягом виробництва. До першої групи можна віднести такі нематеріальні активи: винаходи;

сорти рослин; породи тварин; комерційні таємниці; комп'ютерні програми та інші. Ці нематеріальні активи повинні амортизуватись згідно з терміном використання або згідно з обсягами виробництва.

До другої групи можна віднести: комерційні (фірмові) назви; літературні та художні твори; торговельні марки; фонограми; промислові зразки та інші. Вони можуть використовуватися доти, доки від них є економічна вигода.

Ще однією не менш важливою проблемою є складність оцінки нематеріальних активів, оскільки неможливо розробити єдину методику розрахунку цінності для кожного об‘єкта нематеріального активу. Оцінка є запорукою визначення реальної науково-обґрунтованої цінності об‘єкта нематеріальних та достовірного відображення інформації про нематеріальні активи у фінансовій та інших видах звітності [5]. Слід відмітити, що у вітчизняній практиці оцінка нематеріальних активів ще не набула свого поширення. Але якщо підприємство зможе достовірно оцінити об‘єкти НМА, то воно отримає ряд переваг: збалансування обліку всіх активів на

263

підприємстві; оптимізація співвідношення активів, а також їх структури; підвищення ринкової вартості підприємства; врахування повної вартості НМА при злитті чи поглинанні даного підприємства; контроль величини амортизаційних відрахувань [4]. Виходячи з цього, можна запропонувати два шляхи вирішення проблеми:

доцільніше було б списувати такі витрати у періодах їх виникнення, оскільки період отримання доходів точно невідомий;

необхідно здійснювати їх повну капіталізацію з наступною амортизацією.

Отже, нематеріальні активи мають важливе значення на сучасному етапі розвитку підприємств. Проте, існують певні проблеми, пов'язані передусім з питаннями класифікації нематеріальних активів та їх оцінки. В роботі ми запропонували класифікацію та шляхи оцінки нематеріальних активів, які дадуть можливість точніше оцінювати майбутні економічні вигоди та сприятимуть підвищенню продуктивності управлінських рішень та

оперативності їх прийняття.
Список використаних джерел:
1. Податковий кодекс України від 02.12.2010	із змінами та
доповненнями від 22.12.2011.

2.П(С)БО 8 "Нематеріальні активи". Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 р. ғ 817.

3.Бігдан І. А. Облік і аудит нематеріальних активів : дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.04 / Бігдан Інна Анатоліївна. —

Х. : ХДУХТ, 2103. — 287 с.

4.Боярко І.М. Роль нематеріальних активів у створенні цінності компанії / І.М. Боярко, Я.В. Самусевич // Актуальні проблеми економіки. –

2011. - ғ3 (117). – с. 86-94.

5.Солодченко І. Нематеріальні активи / І. Солодченко // Дебет-Кредит.

–2013. - ғ6.

Юлія Муржак Науковий керівник: Копчикова І. В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МІСЦЕ АДМІНІСТРАТИВНИХ ВИТРАТ У ЗАГАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ: СУТНІСТЬ ТА ВИДИ

Встановлення	ринкових	відносин,	особливості	формування ринку в
Україні, складні	тенденції в	реалізації	принципів,	засобів державного

регулювання в економіці перехідного періоду обумовили необхідність

пильної уваги до	місця адміністративних витрат у операційній діяльності
підприємства. Підприємство для		досягнення	максимальних розмірів
прибутку, повинно	використовувати	ефективне	управління фінансовими

результатами господарської діяльності та застосовувати усі можливі методи для зменшення витрат в тому числі адміністративних витрат.

264

Питанням сутності та видами адміністративних витрат розглядали у своїх працях вітчизняні і зарубіжні вчені: Білуха М. І., Бланк І. П., Палій В. Т., Соколов Я. П., Рісс Дж., Хігінс Д., Хорнгрен Ч., Фрідман П.та інші.

Недостатня теоретична розробка та проблема встановлення адміністративних витрат підприємства в сучасних умовах господарювання зумовили вибір теми.

Метою дослідження є з‘ясування місця адміністративних витрат підприємства, їх сутності та видів у структурі операційних витрат.

У процесі своєї виробничої діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з їх проведенням. Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші - мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своєї виробничої діяльності.

Операційні витрати є основною складовою витрат підприємства. До них входять виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати [1, с.319].

Щодо сутності адміністративних витрат, то є різні його трактування. Так Т. Г. Маренич зазначав, що адміністративні витрати - це вся сукупність певних затрат підприємства, які спрямовуються на вирішення загальногосподарських питань, в тому числі транспорт, зв'язок, податкові платежі та інші затрати [2, с. 156]. На думку І. А. Волкова адміністративні витрати - це витрати, які здійснюються підприємством незалежно від його бажання та не приносять безпосереднього ефекту, і тільки утримують підприємство на необхідному рівні функціонування [3, с. 211]. Іншого більш загального варіанту дотримувався П. М. Гарасим, він зазначав, що адміністративні витрати – це елемент інших витрат підприємства, та повинен або ж включатися у собівартість виготовлених товарів, або ж пропорційно розподілятись [4, с. 235].

На думку більшості науковців, адміністративні витрати – це сукупність усіх витрат підприємства, які не можна прямо віднести на виробництво, але які є життєво необхідними, тобто без їх здійснення діяльність буде неможливою. Тобто можна погоджуємось із твердженнями Маренича Т Г., Волкова І.А., Гарасима П. М. [2, с. 156; 3, с. 211; 4, с. 235], але як зазначає Загородній А.Г., що адміністративні витрати не гарантують отримання вигод від їх здійснення, то все ж таки непрямі вигоди підприємство отримує у будьякому випадку [5, с. 301].

Н. О. Гура пропонує таке трактування поняття адміністративних витрати

– це складова витрат підприємства, основна мета здійснення яких – забезпечення стабільного функціонування процесу виробництва та підприємства в цілому [6, с. 298]. У своїй праці, він пропонує здійснювати науково обґрунтований розподіл адміністративних витрат, тому що на його думку проблема виникає у виборі бази розподілу цих витрат. Потрібно

265

вибрати базу розподілу, що в найбільшій мірі відповідає невиробничим накладним витратам.

Він вважає, що перш ніж розподіляти адміністративні витрати потрібно визначити об‘єкт розподілу. Об‘єкти розподілу можуть бути проміжні та кінцеві.

Адміністративні витрати часто розглядаються авторами у своїх наукових працях, та в більшості вони погоджуються із твердження, що адміністративні витрати – це витрати на обслуговування основної діяльності [7, с. 23].

Згідно «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку ғ16 «Витрати»»

до адміністративних витрат				відносяться		такі загальногосподарські
витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
1)	загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на
проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
2)	витрати на		службові	відрядження		і	утримання		апарату
управління		підприємством		та	іншого		загальногосподарського
персоналу;
3)	витрати на		утримання	основних засобів, інших матеріальних
необоротних			активів	загальногосподарського				використання
(операційна		оренда, страхування майна, амортизація,						ремонт, опалення,
освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

4)винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

5)витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс

тощо);

6)амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

7)витрати на врегулювання спорів у судових органах;

8)податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові

платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

9)плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти;

10)та інші витрати загальногосподарського призначення [8].

Отже, адміністративні витрати займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції. Особливістю адміністративних витрат є те, що їх не можна поділити на постійні та змінні за обсягом діяльності, тому вони однозначно будуть постійними, бо їх не можна ідентифікувати як змінні до якогось конкретного етапу операційного циклу. Відповідно до законодавства адміністративні витрати включають загальногосподарські витрати, пов‘язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Віднесення до адміністративних статей витрат не є науково обґрунтовано і важко зрозуміти їх критерії виділення, тому підприємство повинно самостійно розробити класифікацію витрат на основні класифікації, рекомендовані П(С)БО 16 «Витрати».

266

Список використаних джерел:

1.Рябенко Г. М. Щодо економічної сутності витрат та ї класифікації / Г. М. Рябенко, Ю. С. Резніченко // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2014. - ғ6. – С. 319-321.

2.Маренич Т. Г. Бухгалтерський облік в агроформуваннях: навч.

посібник / Т. Г. Маревич. – [4-те вид., перероб., і доп.]. -	К. :
ВД «Професіонал», 2012. - 896с.
3. Волкова І. А.Фінансовий облік : навч. посібник / І. А. Волкова. -	К. :
Центр учбової літератури, 2014. - 228 с.

4.Гарасим П. М. Бухгалтерський облік за журнальною формою рахівництва : навч. посібник / П. М. Гарасим, П. Я. Хомин. – Тернопіль:

Астон, 2013.– 296 с.

5.Загородній А. Г. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики : навч. посібник / А. Г. Загородній, Г. О. Партин. – К. : Знання,

2012. – 422 с.

6.Гура Н.О. Облік у житлово-комунальному господарстві: теорія і практика : навч. посібник / Н. О. Гура. - К. : Знання, 2013. - 351 с.

7.Гісем Н.В. Теоретичні основи обліку адміністративних витрат // Н. В. Гісем, Т. Н. Волошин, В. С. Кравчук. – Економіст. – 2015. - ғ 1. –

С. 23-26.

8.Положення (стандарту) бухгалтерського обліку П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом МФУ ғ 318 від 31.12.1999

Юля Муржак Науковий керівник: Разборська О.О., к. е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

На сьогодні, коли в Україні гостро постала криза, що викликана проведенням антитерористичної операції на сході Україні, випливає потреба дієвому механізмі контролю за регулюванням економіки. Державний фінансовий контроль у системі засобів забезпечення законності у державному управлінні посідає важливе місце, оскільки його метою є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх рівнів і ланок, сумлінне і якісне виконання, раціональне використання її посадовими особами та державними службовцями, усім складом працівників наданих їм прав та відповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків.

Останні дослідження показують, що несвоєчасне адаптування державного фінансового контролю до економічних змін останніх періодів спричинило значне зниження його ефективності. Це призводить до поширення форм, обсягів і наслідків шахрайств у сфері бюджетних коштів і державного майна. З огляду на зазначене, питання розбудови та становлення цілісної системи державного фінансового контролю в Україні є доволі важливим і актуальним.

267

Питанням державного фінансового контролю у різних ланках економіки розглядають такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Германчук П.К., Гуцаленко Л.В., Дерій В.А., Дорош Н.І., Калуга Є.В., Каленський М.М., Коцупатртий М.М., Рубан Н.І., Стефанюк І.Б., Чумаков І.Ю. та інші.

Метою дослідження є вивчення сучасних проблем розвитку державного фінансового контролю, їх оцінка та шляхи вирішення.

З огляду на вищесказане, слід зазначити, що державний фінансовий контроль - це різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю. Його метою є встановлення фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об'єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, що залишаються у суб'єкта фінансових правовідносин у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України [4, с. 29] .

Виходячи з сутності фінансового контролю можна виділити його мету та завдання. Метою здійснення державного фінансового контролю є:

1)виявлення на підконтрольних об'єктах порушень принципів державно фінансового контролю;

2)попередження фінансових правопорушень;

3)вжиття заходів щодо запобігання таким порушенням у майбутньому

[2, с. 15].

Відповідно до ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» основними завданнями державного фінансового контролю на сьогодні є:

1)здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов‘язань;

2)ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов‘язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб‘єктах господарювання державного сектору економіки;

3) дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб‘єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні [1].

Не виконання поставленої мети та завдань викликають проблеми, які можуть об‘єднуватися у чотири групи: організаційні, правові та методологічні, а також незабезпеченість кадровим потенціалом у здійснені державного фінансового контролю, які потребують негайного вирішення.

268

Перш за все, потрібно відзначити проблеми організаційного характеру, а саме: відсутність чіткого переліку органів, на яких покладено здійснення в Україні державного фінансового контролю, та їх повноважень. Зокрема, державний фінансовий контроль, як правило, пов‘язують із Рахунковою палатою України, Державною фінансовою інспекцією України, Міністерством фінансів України, Державною фіскальною службою України, Державною митною службою України у складі ДФС, Державною пробірною службою України, Державною службою фінансового моніторингу України, Фондом державного майна України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом, службами внутрішнього контролю у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади тощо.

Не відповідність чинному законодавстві провокує дублювання та паралелізм у роботі контролюючих органів різних рівнів, надмірне перевантаження деяких об‘єктів ревізіями та перевірками. При цьому значна частина державних за природою грошових потоків залишається безконтрольною.

До другої групи слід віднести проблеми правового характеру. Так, чинне в Україні бюджетне та фінансове законодавство має чимало прогалин і слабких місць, що призводить до поширення махінацій і шахрайства в сфері бюджетних коштів і державного майна.

Третя група складається з проблем методологічного характеру. Одна з них – відсутність базової методології проведення державного фінансового контролю (специфічних процесуальних норм) і слабкість її теоретичних і методологічних основ, що спричиняє масові фінансові порушення в Україні.

Поряд із тим, відсутність специфічних процедурних стандартів здійснення державного фінансового контролю призводить до безсистемності та хаотичності у підходах контролюючих органів до трактування аналогічних правопорушень і визначення відповідальності за них.

Четвертою групою причин слабкості діючої системи державного фінансового контролю є проблеми кадрового потенціалу. Через низький рівень заробітної плати, умови праці та наявність значної кількості відряджень спостерігається неукомплектованість контролюючих органів кадрами. Також існують проблеми в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів, що є наслідком браку необхідних підручників, недосконалості методичної літератури, незабезпеченості набуття майбутніми працівниками належного практичного досвіду під час навчання, відсутності тісної взаємодії між контролюючими органами та закладами освіти щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів щодо виконання сучасних форм державного фінансового контролю (аудиту державних фінансів, внутрішньо стратегічного аудиту, внутрішньо державного аудиту) [3, с. 34 - 37].

Наявна ситуація свідчить про те, що система державного фінансового контролю в Україні не забезпечує належного рівня виконання державою своїх повноважень у частині здійснення контролю за формуванням, розподілом і використанням державних коштів.

269

Отже, нинішня ситуація В Україні свідчить про те, що виникнення проблем на кожні ланці економіки державного фінансового контролю не забезпечує належного рівня виконання державою своїх повноважень у фінансовій сфері. Такий стан справ призводить до зростання кількості й обсягів фінансових правопорушень, а отже – до розкрадання державних коштів. Для вирішення проблем організаційного, правового, методологічного характеру та кадрового забезпечення, слід надати перевагу стратегічному контролю та попередження правопорушень в основі державного фінансового аудиту. Ці питання потребують їх подальшого вирішення.

Список використаних джерел:

1.Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні: Закон України від 26.01.1993 ғ 2939-XII ( в редакції від 10.02.2015 ғ176-VIII Закон України про контрольно-ревізійну службу в Україні) [Електрроний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

2.Гуцаленко Л. В. Державний фінансовий контроль: навч. посібник / Л.В. Гуцаленко, В.А. Деревій, М. М. Коцупартий. – К.: Електроне видання,

2014. – 364 с.

3.Литвин О. І. Реформування системи державного фінансового контролю в Україні: проблеми та перспективи / О. І. Литвин // Економіст. –

2015. - ғ 2. – С. 32 – 39.

4.Шевчук О. А. Ідентифікація сутності державного фінансового контролю / О. А. Шевчук // Економіка розвитку. – 2014. - ғ7. – С. 27 – 36.

Тетяна Назарук Науковий керівник: Откаленко О. М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРАКТИКА МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Розвиток новітніх технологій не залишив осторонь і банківську систему, яка є головним творцем безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки широко використовується, вони є дійсно зручними та ефективними. Використання безготівкових розрахунків призводить до економії витрат на їх здійснення, прискорення здійснення розрахункових операцій та руху грошових коштів. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках, і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням [1].

На сьогодні в світі спостерігається тенденція до зменшення обсягів готівкового обігу. Так, наприклад, у 2010–2011 рр. обсяг готівки в обігу в Швеції зменшився на 7.5%, у Фінляндії – майже на 4% тощо. Причинами цього є те, що організація та регулювання готівкового грошового обігу стають дедалі складнішими та дорожчими, це призводить до зростання витрат центрального банку та банків країни. Зважаючи на це, центральні банки більшості країн світу приділяють значну увагу не лише питанням можливих шляхів зменшення витрат на організацію та обслуговування

270