зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Формування інформаційного забезпечення статистичного моніторингу

Теоретичне визначення	Вивчення	Визначення змісту,
сутності об‘єкту	взаємозв‘язків	структури та наявних
статистичного моніторингу.	макроекономічних	джерел
	показників і процесів.	інформації взаємопов‘язаних
		економічних явищ та
		процеси.

Відбір показників (індикаторів)

Відбір та групування	Зменшення переліку	Формування бази
індикаторів. Перевірка їх на	досліджуваних	статистичної інформації за
відповідність наявному	індикаторів у разі	визначений період і
інформаційному	відсутності	розрахунок значень
забезпеченню.	статистичної інформації	індикаторів за вказані
	для їх вивчення, або	інтервали.
	заміна їх рівноцінними.

Оцінка наявного стану досліджуваного об‘єкту

Багатомірний аналіз статистичних даних. Аналіз тенденцій розвитку досліджуваних показників. Визначення інтервальної оцінки.

Коротко та середньострокове прогнозування коефіцієнту циклічності

Візуалізація та інтерпретація одержаних результатів. Підготовка узагальнюючих висновків та рекомендацій щодо стратегій управління боргом.

Рис. 1. Процес статистичного моніторингу

В процесі управління моніторинг є одним із найважливіших атрибутів пов`язаний із дослідженням наукових проблем, спостереженням за ситуацією, що швидко змінюється. Цілеспрямованість проведення моніторингу передбачає вивчення сприятливих і негативних чинників, що впливають на управлінський процес [4, с.1-7].

За допомогою моніторингу відбувається документальне накопичення інформації про результати діяльності в галузі, регіоні, підприємстві, що дозволяє у будь-який момент провести експрес-оцінку управлінському процесу. Відстежування процесу діяльності суб‘єктів управління моніторинг здійснює на регулярній основі, що сприяє своєчасному коригуванню системи управління.

241

Моніторингова оцінка процесу управління виступає як фіксований зріз ситуації з висновками і рекомендаціями. Для цього необхідний мінімальний набір показників індикаторів. За допомогою моніторингу суб‘єкт управління може заповнювати потреби в звітності, в декількох аспектах і задовольняти потреби багатьох користувачів.

Існує цілий ряд різних підходів до проведення моніторингу і оцінки. Вибір стратегії і методик моніторингу визначається особливостями процесу і видами діяльності, а характер і зміст оцінки – її метою. Масштабні експериментальні оцінки, проведені в декількох місцях, можуть показати, які процеси ефективніші, але не можуть обґрунтувати як поліпшити систему управління.

Відповідно до ієрархічних рівнів державного управління, найбільш поширеними є три види статистичного моніторингу на:

-макрорівні;

-мезорівні;

-мікрорівні.

Цикл обробки інформації в системі моніторингу характеризується блоками, наведеними на рис. 2.

Визначення характеру		Спостереження.		Відновлення
об‘єкту спостереження		Отримання		пошкоджених даних
та основних ознак		первинних даних та		чи їх інтерполяції
		їх перетворення
Передача інформації		Обробка та аналіз		Групування даних за
для користувачів		інформації		критеріями

Рис. 2. Цикл обробки інформації в системі моніторингу

Під циклом обробки інформації в системі моніторингу слід розуміти послідовність дій щодо збору, групування, обробки, аналізу та передачі інформації про об'єкт моніторингу [3, с.3].

Отже, моніторинг – це бізнес-розвідка, що передбачає економічне спостереження за об‘єктом дослідження з метою збору необхідної інформації, її аналізу та отримання достовірної оцінки, яка має практичну цінність та рекомендаційний характер стосовно розв‘язання поставленої проблеми, відповідність встановленим рекомендованим параметрам та короткостроковий прогноз для забезпечення стратегічних напрямків економічного та соціального розвитку підприємств.

Список використаних джерел

1.Галіцин В.К. Системи моніторингу в управлінні економікою // Моделювання інформаційні системи в економіці. - К, 2010. - ғ 66. – С. 9-11.

2.Єріна A.M. Статистичне моделювання та прогнозування: Навчальний посібник – К., 2011. – с.56.

242

3.Іванюта П.В. Статистичний моніторинг державного управління / П.В. Іванюта // Науковий вісник НАСОА. - 2011. - ғ 1. – с.3.

4.В., Царук О. Методологічні засади побудови системи статистичного моніторингу державного боргу // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка, Серія ЕКОНОМІКА – 2008. - ғ 99-100.– С.1-7.

Любов Майстер, Анастасія Река Науковий керівник: Л.А. Майстер, асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ З ІНШИМИ НАУКАМИ

Історія розвитку бухгалтерського обліку показує, що він являє собою самостійну галузь наукових знань, яка має певні системоутворюючі ознаки і є частиною системи економічних наук. Бухгалтерський облік представляє собою самостійну галузь науково-практичної діяльності, яка має певні системоутворюючі ознаки і є частиною системи економічних наук. Однак з приводу наукового наповнення бухгалтерського обліку до цих пір ведуться суперечки. Деякі економісти не визнають бухгалтерський облік як науку в повному розумінні цього поняття. Таким чином, об‘єктивною проблемою, яка вимагає вирішення, є дослідження бухгалтерського обліку як науки і практичної діяльності.

Ґрунтовні дослідження щодо історії розвитку обліку, як науки та практики, проведені провідними вітчизняними вченими, а саме: Ф. Ф. Бутинцем, М. Я. Остап‘юк, М. Р. Лучко, Й. Я. Даньків, Т. О. Пасько, М.В. Кужельний , В. Г. Швець та іншими.

Наука — це динамічна система знань, які розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

М. Кужельний та В. Швець дотримуються єдиної думки, вважаючи облік і наукою, і практичною діяльністю. На думку М. Кужельного, бухгалтерський облік виступає не просто як один з видів людської діяльності, але і як важлива функція управління, як засіб для вирішення завдань економічного і соціального розвитку, як наука. При цьому В. Швець зазначає, що облік є самостійною прикладною економічною наукою, має свою власну історію, предмет, об‘єкти, методологію і виконує важливу зовнішню функцію – практичну [3, с.525].

Бухгалтерський облік є самостійною прикладною економічною наукою і певною галуззю практичної суспільної діяльності.

Вища атестаційна комісія (ВАК) України у класифікації економічних наук визнала як самостійну науку 08.06.04 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» [1]. Це зумовлено тим, що бухгалтерський облік накопичує, групує і систематизує факти господарської діяльності, є досконалою інформаційною базою управління підприємством. Застосування методичних прийомів аналізу та аудиту дає змогу за даними бухгалтерського обліку розкрити

243

причинно-наслідкові результати господарської діяльності, активізувати та прогнозувати цю діяльність [2, с.252-254].

Бухгалтерський облік як наука і практична діяльність тісно пов‘язаний з цілою сукупністю фундаментальних і прикладних дисциплін.

Взаємозв‘язок бухгалтерського обліку як науки і практики з іншими науками зображено на рис.1.

				Філософія
Економічні науки							Математичні науки
				Бухгалтерський облік
Юридичні науки							Контрольно-
							аналітичні науки
		Соціальна та економічна психологія

Рис. 1. Взаємозв’язок бухгалтерського обліку з іншими науками

Теорія обліку передусім спирається на філософію, яка вивчає найбільш загальні закони розвитку суспільства і пізнання. Ці закони визначають розвиток теорії і практики бухгалтерського обліку, для яких важливе значення мають такі розділи філософії, як онтологія та гносеологія.

Бухгалтерський облік спирається на широку законодавчу базу, яка регулює діяльність підприємства. Правова регламентація розглядається не тільки як метод, а і як принцип управління. Тому юридичні науки, правові дисципліни формують правове поле бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ [4, с.46-52].

Бухгалтерський облік пов‘язаний з економічною теорією і прикладними економіками, які вивчають різні фази відтворення: виробництво — обмін — розподіл — споживання та такі економічні категорії, як виробничі ресурси, ціна, гроші, товар, прибуток. Разом з тим, економічна теорія є методологічною базою інших економічних наук, зокрема мікрота макроекономіки, економічної статистики, фінансів, менеджменту і маркетингу [2, c.252-254].

Бухгалтерський облік як функція управління тісно пов‘язаний із плануванням, аналізом, контролем регулюванням.

Планування і прогнозування використовують облікову інформацію для складання планів і прогнозів і контролю їх виконання, таким чином, між обліком і плануванням мають місце прямі та зворотні зв‘язки.

Аналіз є проміжним етапом процесу управління між збором інформації і прийняттям рішень щодо оперативного регулювання виробництва і планування господарської діяльності економічних суб‘єктів. Аналіз вимагає знання методів та прийомів, що дає можливість розкрити внутрішню природу об‘єкта, його взаємозв‘язки і напрями розвитку.

244

Контроль дає змогу здійснювати важливу функцію обліку щодо контролю господарської діяльності та майна підприємства, дотримання чинного законодавства та умов укладених угод, доцільності та ефективності господарської діяльності. Контроль може здійснюватися через ревізію й аудит, судово-бухгалтерську експертизу.

Регулювання виступає важливим елементом постановки цілей, визначення шляхів їх досягнення і вибору оптимальних варіантів вирішення та найкращої альтернативи. Багатовекторний підхід до бізнесу визначає основні важелі регулювання: економічні, правові, податкові тощо [5, c.114].

Математика в сучасних умовах автоматизації обліково-аналітичних робіт відіграє важливу роль в алгоритмізації облікового процесу, моделюванні господарських процесів, розробці й використанні економікоматематичних методів аналізу. Теорія ймовірностей і математична статистика дають змогу виміряти ступінь відповідності облікових даних реальному стану речей, оцінити ймовірність помилок, що виникають при реєстрації фактів, використати науково обґрунтовані статистичні методи зведення та групування, вибіркових обстежень.

Соціологія, психологія та етика — це блок дисциплін, які дають можливість формувати суспільний імідж та авторитет професії бухгалтера, забезпечувати узгодженість його особистої поведінки та міри відповідальності, об‘єктивно властивої представникам цієї професії.

Етичні норми встановлюють моральні критерії, якими повинен керуватися і яких зобов‘язаний дотримуватися кожен бухгалтер під час здійснення своєї професійної діяльності [3, c.525].

Отже, розвиток будь-якої науки базується на напрацюваннях попередників. Суспільна наука, якою є й бухгалтерський облік, не має географічних меж, не повинна та не може розвиватись в замкнутому середовищі. Варто зауважити, що розвиток бухгалтерського обліку не можна розглядати незалежно від поступу інших наук - економіки, аналізу, контролю, математики, статистики, права та ін., бо найменший прогрес будь

– якої із них, несе за собою ланцюг змін в обліку.

Список використаних джерел:

1.Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. ғ 966-ХІУ.

2.Васільєва Л.М. Бухгалтерський облік як наука і практична діяльність

/Л.М Васільєва // Міжнародний науково-виробничий журнал. – 2013. - ғ 4.

с.252-254.

3.Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання. – 2010. – 525 с.

4.Становлення бухгалтерського обліку як науки/ Т. Микитенко//Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2010. –

ғ3. – С.46-52.

5.Козлова М.О. Міждисциплінарні та трансдисциплінарні зв‘язки бухгалтерського обліку/ М.О. Козлова// Вісник ЖДТУ. – 2012. – ғ 4 (62).

с.114.

245

Ірина Маніленко Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

В сучасних умовах глобалізації ринків збуту та поширення зовнішньоекономічних зв‘язків зростає необхідність забезпечення єдиних підходів до визначення і обліку дебіторської заборгованості суб‘єктів господарювання різних країн. Тому вивчення зарубіжного досвіду з цього питання має неабияке значення.

Західні економісти під дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість покупців чи інших контрагентів бізнесу у результаті отримання ними товарів, робіт, послуг на умовах відстрочки платежів. Таке трактування визначає характер їх обліку.

МСБО прямо не визначають методи визнання, класифікацію та оцінку дебіторської заборгованості, а тільки дають загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах. Так, МСБО 1 «Подання фінансових звітів» рекомендує виділяти у Балансі торговельну та іншу дебіторську заборгованість [1].

Торговельна (операційна) дебіторська заборгованість виникає в процесі звичайної операційної діяльності компанії за умови продажу товарів чи надання послуг в кредит. Такий кредит називають комерційним кредитом. На відміну від попередньої оплати, ця форма є поширеною у міжнародній практиці. Відповідно до умов договору, клієнт сплачує заборгованість через 15, 30, 45 або 60 і більше днів, що сприяє розвитку торгівлі.

Особлива (неопераційна) дебіторська заборгованість виникає від операцій, не пов'язаних з операційною діяльністю підприємства. До неї відносяться позики та аванси, видані працівникам або філіям компанії, депозити для покриття потенційних збитків, депозити, як гарантія платежу, дивіденди і відсотки до отримання тощо [2, с.193].

В зарубіжних країнах, особливо в Європі, приділяється значна увага розкриттю в фінансовій звітності дебіторської заборгованості. Рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, тому в різних країнах склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різні.

Звичайно дебіторська заборгованість в балансі зарубіжної компанії, зокрема в країнах англо-американської системи обліку, представляється, а отже і класифікується, за наступними групами:

1) рахунки до отримання - вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів по «відкритому рахунку», без письмового зобов'язанні покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60 днів;

246

2)векселі до отримання;

3)дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією.

Крім дебіторської заборгованості покупців в балансі відображається інша заборгованість. Так, в естонському балансі відображається також:

1)дебіторська заборгованість дочірніх та материнських підприємств;

2)дебіторська заборгованість пов'язаних підприємств;

3)розрахунки з акціонерами;

4)інша короткострокова дебіторська заборгованість [3].

У Примітках до фінансової звітності в зарубіжних країнах може розкриватися інформація щодо дебіторської заборгованості: перелік дебіторів і сума довгострокової заборгованості; перелік дебіторів і сума дебіторської заборгованості пов‘язаних сторін, з виділенням внутрішньо групового сальдо дебіторської заборгованості; склад і сума статті Балансу «Інша дебіторська заборгованість»; метод визначення величини резерву сумнівних боргів; сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення [3].

Порядок розташування різних груп дебіторської заборгованості у балансі і ступінь деталізації цих статей , у країнах де не затверджуються типові форми звітності, підприємство визначає самостійно в залежності від кількісних і якісними її характеристик.

Виходячи із завдань управління дебіторською заборгованістю, що зводяться до визначення: умов надання кредиту; гарантій, під які надається кредит (рахунок до оплати, вексель); надійності покупця; визначення суми кредиту; та політики «збору» дебіторської заборгованості, виникає три бухгалтерских проблеми відносно «рахунків до отримання»:

1)проблема визнання дебіторської заборгованості по рахунках;

2)проблема оцінка рахунків до отримання;

3)проблем «ліквідації» (збору) дебіторської заборгованості по рахунках. Проблема визнання дебіторської заборгованості за кордоном пов'язана із

застосуванням гнучкої системи численних знижок. Знижки, що надаються покупцю, поділяються на дві великі групи:

1)торгові знижки - це відсоткові знижки від базової ціни;

2)знижки за оплату в строк - це знижки залежно від строку оплати. Саме останній вид знижок за оплату в строк і створює проблеми

визнання дебіторської заборгованості. В зарубіжній практиці (переважно, системи ЗПБО США) існують два методи відображення таких знижок в бухгалтерському обліку – валовий та чистий [4, с.149].

ВІталії дозволено щорічно відносити на резерв сумнівних боргів 0,5 % загального обсягу дебіторської заборгованості, а коли обсяг резерву дорівнює 5 %, подальше його збільшення забороняється [4, с.150].

ВЕстонії списання суми сумнівного боргу на витрати здійснюється незалежно від того, застосовані до неї заходи по стягненню чи ні.

Компанії більшості країн англо -американської системи, крім резерву по сумнівних боргах, можуть створювати інші види резервів, зокрема, резерв на покриття повернень товарів та знижок.

247

Безнадійна заборгованість може бути попереджена ефективною політикою управління нею та отримання векселя від покупця. Також, дієвим механізмом при управлінні дебіторською заборгованістю є безвідзивний акредитив, що часто використовується в США та Європі.

Для забезпечення належного контролю за погашенням дебіторської заборгованості ведуться окремі рахунки для кожного покупця товарів або послуг у кредит, а також застосовуються спеціальні журнали:

•журнал обліку продажу з відстрочкою платежу;

•журнал обліку придбань з відстрочкою платежу;

•журнал обліку грошових надходжень;

•журнал обліку грошових виплат.

Несподіваним є те, що у зарубіжних країнах спеціальні журнали не стандартизовані, вони пристосовуються для задоволення потреб кожного конкретного підприємства. Деякі компанії замість журналів обліку грошових виплат і надходжень для контролю за грошовими операціями використовують систему ордерів, яка більше пристосована до комп'ютеризації обліку, ніж журнальна система.

Таким чином, узагальнення проведеного дослідження дозволяє зробити висновок про те, що впровадження міжнародних стандартів обліку у вітчизняну практику, в перше чергу, вимагає узгодженість між вітчизняними та зарубіжними системами обліку на основі уточнення на законодавчому рівні економічної сутності окремих складових господарських засобів підприємств та джерел їх формування, статей балансу, методів оцінки, порядку відображення на рахунках.

Список використаних джерел:
1.	Воронко	Р. М.	Облік	у	зарубіжних	країнах:	навч. посіб.	/
Р.М. Воронко. – Львів: «Манголія 2006», 2009. – 744 с.
2.	Губачова	О.М.	Облік	у	зарубіжних	країнах:	підручник	/
О.М. Губачова, С.І. Мельник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 432 с.

3.Бондаренко О.С. Сучасні підходи до обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці господарювання / О.С. Бондаренко // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – ғ18. – С. 36-39.

4.Лучко М.Р. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: навч.посіб. // М.Р. Лучко, І.Д. Бенько. – К.: Знання, 2006. – 311 с.

Марія Маркуш Науковий керівник:Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОБЛІК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Операційна діяльність є основною діяльністю будь-якого підприємства. Фінансові результати, отримані в результаті такої діяльності за умови ефективної її організації займають найбільшу частку в загальному обсязі

248

прибутку. Правильне відображення доходів і витрат, що формують фінансові результати від операційної діяльності, значно впливають на суму податку на прибуток і отримання кінцевого результату, що обумовлює актуальність теми дослідження.

Дослідженням основних аспектів обліку фінансових результатів від операційної діяльності займались вітчизняні вчені серед них, зокрема, варто відзначити: Бутинця Ф.Ф., Кірейцева Г.Г., Кужельного М.В., Лінника В.Г., Моссаковського В.Б., Огійчука М.Ф., Саблука П.Т., Савчука В.К., Собка В.В. та ін. Однак єдиної точки зору щодо визначення ролі фінансового планування на підприємстві немає.

Метою даного дослідження є визначення основних аспектів обліку фінансових результатів від операційної діяльності.

Фінансовий результат ‒ це приріст (чи зменшення) вартості власного капіталу підприємства, що утворюється в процесі його підприємницької діяльності за звітний період.

Фінансовий результат діяльності підприємства складається з:

-фінансових результатів від основної діяльності:

-фінансових результатів від фінансових операцій;

-фінансових результатів від іншої звичайної діяльності;

-фінансових результатів від надзвичайних подій [1, с. 233]. Бухгалтерський підхід до поняття «операційна діяльність підприємства»

сформульовано у Національному положенні стандарті бухгалтерського обліку – НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», в якому воно визначено наступним чином: «Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю». Там же наведено визначення поняття основна діяльність підприємства, яке не є найважливішою характеристикою його операційної діяльності: «Основна діяльність – операції, що пов‘язані із виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частину його доходу» [3]. Будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення, стандартами бухгалтерського обліку відносяться до «звичайної господарської діяльності». Обліковий процес формування фінансових результатів операційної діяльності є досить складним.

Розмір прибутку або збитку операційної (основної) діяльності підприємства визначається на результатному субрахунку 791 "Результат основної діяльності".

По кредиту субрахунку 791 "Результат основної діяльності" відображається в порядку закриття рахунків сума доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності (рахунки 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід"), а по дебету субрахунку відображається сума в порядку закриття рахунків обліку собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт і послуг, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат (90

249

"Собівартість реалізації"', 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності") [2].

Аналітичний облік фінансових результатів від операційної діяльності ведеться за видами результатів та іншими напрямками, визначеними підприємством та зазначеними в наказі про облікову політику.

Первинними документами обліку фінансових результатів від операційної діяльності є розрахунок (довідка) бухгалтерії.

Фінансовий результат від операційної діяльності включає в себе фінансові результати від основної діяльності (як правило, результати від реалізації), а також прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності. Для отримання показника прибутку або збитку від операційної діяльності планом рахунків передбачена субрахунок 791‖Результат основної діяльності‖. У кінці звітного періоду рахунки70,,71,90,92,93,94 списуються на субрахунок 791 ―Результат основної діяльності‖, за даними якого визначається прибуток (збиток) операційної діяльності. Для відображення виручки від реалізації, нарахованої чи одержаної підприємством у звітному періоді, використовують рахунок 70 ―Доходи від реалізації‖. Для отримання показника чистого доходу в дебет рахунку 70 відносяться податки, такі, як ПДВ , акцизний збір, інші обов‘язкові податки і збори, що сплачуються з виручки від реалізації, а також та частина доходу, яка належить іншим підприємствам (за договорами комісії, спільної діяльності та ін.) [2].

Для обчислення фінансового результату операційної діяльності підприємства валовий прибуток зменшується: на адміністративні витрати – загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства; витрати на збут – це витрати, пов'язані з реалізацією продукції, товарів: витрати на пакувальні матеріали та ремонт тари; оплата праці та комісійні продавцям, торговим агентам, робітникам відділу збуту та складів, водіям тощо; витрати на рекламу та дослідження ринку; інші витрати, пов'язані зі збутом (відрядження, транспортування продукції підприємства покупцям, страхування доставки тощо); інші операційні витрати включають: собівартість реалізованих виробничих запасів; витрати на формування резерву для покриття сумнівних (безнадійних) боргів дебіторів (боржників) підприємства; втрати від знецінення запасів; інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім тих, які входять до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) [4, с. 50].

Таким чином, облік фінансових результатів від операційної діяльності ведеться за видами результатів та іншими напрямками, визначеними підприємством та зазначеними в наказі про облікову політику. Фінансовий результат від операційної діяльності включає в себе фінансові результати від основної діяльності (як правило, результати від реалізації), а також прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності.

Список використаних джерел

1.Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник / Бутинець Ф.Ф. – Житомир: ЖІТІ, 2003. – 672 с.

250