http://myrefs.org.ua/index.php?view=article&id=924

1.Ірраціональні тенденції філософії 19-20 століття, фрейдизм, філософія життя, інтуїтивізм

Перший погляд на західну філософію кінця ХІХ – ХХ століть передбачає, перш за все, вивчення історичних та соціокультурних умов які склалися на той час у Західній Європі. Також слід звернути увагу на характерні ознаки часу, що породжували низку глибоких соціальних зрушень та вплинули на зміни філософського осмислення проблеми людини, суспільства, сенсу історії тощо. Перед філософами постала необхідність: по-новому осмислити одвічну проблему „людина - світ” і при цьому визначити своє відношення до „класичної” філософії якій були властиві віра в силу людського розуму як принцип у поясненні світобудови; віра в соціальний прогрес як поступальний процес реалізації розуму в історії людства; віра в здійснення розумної суспільної організації. У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект дійсності. Вже Артур Шопенгауер вбачав сутність світу не в розумі, а у позасвідомій „світовій волі”, первинній по відношенню до уявлення та розуму. Головною його працею, в якій він досконало розвив концепцію ірраціоналізму, став твір «Світ як воля і уявлення». Продовжує цю лінію у філософії Фрідріх Ніцше та інші філософи – ірраціоналісти. Ф.Ніцше був одним із засновників напряму, який набув назви „філософії життя”. Філософи цього напряму відійшли відхарактерної для класичної філософії теми раціонального освоєння світу. Їх мало цікавив об’єктивний світ, а більш хвилювала людина як земна біологічна істота – із стихією волі та позасвідомими потягами. Якщо в системах німецької класичної філософії воля визначалася через розум, а свобода волі означала свободу усвідомленого вибору, то такі філософи як А.Шопенгауер та Ф.Ніцше утверджують первинність волі стосовно всіх інших проявів духовного життя, в тому числі й стосовно розуму. ілософія життя” знаменувала собою поворот до людини, її проблем і переживань. Якщо для класичної філософії основною тезою було - „істина понад усе”, то для філософії життя – „людина понад усе”. Інтуїтивізм, ідеалістична течія у філософії, що бачить в інтуїції єдиний достовірний засіб пізнання. Хоча інтуїтивістські тенденції властиві багатьом філософам і філософським напрямам минулого, як специфічна течія І. виникає на рубежі 19—20 вв.(століття) і є, зокрема, своєрідною реакцією на поширення розсудливого способу мислення. Будучи різновидом ірраціоналізму, І. протилежний до філософії діалектичного матеріалізму.

2. Проблема механізму розвитку. Закономірності зв’язку кількісних та якісних змін.

За останні роки багато що вдалося зрозуміти в тому, що можна назвати механізмами розвитку (зокрема, еволюції), в тому, як відбуваються зміни структури (організації) матерії, як виникають нові якості, що є рушієм процесу самоорганізації. У зв'язку з цим виділяються наступні механізми розвитку:  1) Адаптаційні механізми. Основна їх особливість полягає в тому, що вони дозволяють з певною точністю передбачати розвиток події - прогнозувати його. Це відбувається тому, що адаптація - це самонастройка, забезпечує розвивається системі стійкість (стабільність) у даних конкретних умовах зовнішнього середовища.  2) Порогові механізми розвитку. Організація системи має пороговими станами, перехід через які веде до різкого якісної зміни відбуваються у ній процесів, до зміни самої її організації. Більше того, перехід від старої організації системи до нової неоднозначний, тобто можливо ціле безліч різних нових форм організації. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні відображає ту важливу особливість об’єктивної дійсності, за якої всі предмети, процеси і явища набувають ви­зна­ченості через взаємодію, взаємозалежність, суперечливість своїх зовніш­ніх та внутрішніх властивостей, кількісних та якісних характеристик, котрі існують об’єктивно, незалежно від волі й бажання людей. Взаємодія ж кількості і якості є загальною, внутрішньою, суттєвою, необхідною, такою, що неминуче повторюється. Взаємозв’язок кількісних і якісних змін здійснюється і в процесі пізнання, мислення. Процес збирання фактів, аналітична розумова діяльність є тією необхідною базою, котра передує новим відкриттям, досягненню нових знань. Кожний перехід кількісних змін у якісні означає одночасно і перехід якісних змін у нові кількісні зміни. “Зміна буття, – писав Гегель, – суть не лише перехід однієї величини в іншу, а й перехід якісного в кількісне і навпаки”. Дуже важливою категорією в розумінні закону взаємного переходу кількісних змін у якісні є стрибок. У діалектиці взаємозв’язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової.  Стрибок у розвитку рівнозначний появі нового стану існуючого внаслідок суперечли­вого взаємозв’язку кількості і якості, який підноситься до рівня істотного, необхідного і загального зв’язку. Цей зв’язок з неминучістю повторюється в процесах становлення найрізноманітніших предметів і явищ об’єктивної дійсності.