Філософія, її предмет і роль в житті особи і суспільства.

Філосо́фія  — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

Філософія відіграє важливу роль у суспільстві, насамперед, в розвитку суспільної свідомості, та і самої людини, її сутнісних сил.

Предметом філософії с загальні, граничні засади людськогомислення, пізнання, буттялюдини у світі. Такерозуміння предмета мисленнязумовлюєособливостіфілософськогомислення, щовідмежовуютьфілософію як відбуденного, так і відприродничо-науковогомислення. Першоюособливістю є те, щобудь-якефілософськепитанняохоплює проблематику філософії в цілому. Тому філософію не можнавикладати, як інші науки, — відбільшпростого до більш складного. Другою особливістю є те, що будь-яке філософськепитанняохоплює не тількифілософію в цілому, а й підпорядковуєцьомупитанню й того, хтозапитує, тобтофілософськемисленнявимагає не тількиосмисленнясвоїхвласнихпідвалин та можливостейпізнання, а й зміни того, хтомислить, — змінисвітоглядних, життєвихздібностей і самого способу мислення.

Виходячиіззначення, якемаєфілософія як наука в житті й діяльностілюдиниможнавиділититакіїїнайважливішіфункції:

а) світоглядну — філософіядаєзмогулюдиніосмислитипроблеми

сенсулюдськогожиття: чому і для чогоживелюдина? Якеїїмісце та

призначення в світі? і т. ін.;

б) аксіологічну — філософіядаєзмогулюдиніосмислити природу й

значеннявласнихжиттєвихцінностей.

89.

ГуманізмфілософіїепохиВідродження (м. Кузанський, Дж. Бруно, м. Копернік, Леонардо да Вінчі).

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно ан­тичності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм».

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кіль­кості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких супе­речить теологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато з них, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілей сконструював термометр, Копернік створює геліо­центричну систему. Це були успіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічними конструкціями.

90.