- •1.Ірраціональні тенденції філософії 19-20 століття, фрейдизм, філософія життя, інтуїтивізм
- •2. Проблема механізму розвитку. Закономірності зв’язку кількісних та якісних змін.
- •3. Давньокитайська філософія. Конфуціанство. Даосизм.
- •4. Основні проблеми філософії Відродження
- •5. Теорія пізнання як філософська дисципліна
- •6. Сутність проблеми співвідношення біологічного і соціального в людині.
- •7. Людина в екзистенційному вимірі: проблема життя і смерті, сенсу життя і щастя.
- •8. Філософія про виникнення і сутність свідомості
- •9. Ситуація у світі на початку 21 ст. І її філософське осмислення.
- •10. Категорія буття, її філософський сенс.
- •11.Наука як специфічна форма людської діяльності.
- •12. Українська філософія у 20ст. Боротьба за відродження українського життя.
- •13. Відмінні риси і особливості середньовічної філсософії. Дискусії щодо універсалій.
- •14. Суспільний та індивідуально-особистий зміст свідомості. Їх взаємозв’язок
- •15. Сутність та джерела наукових революцій
- •17. Людина як особистість. Соціальна роль особистості.
- •18. Джерела, рушійні сили у філософії історії.
- •19.Філософія і політика
- •20.Пізнання як предмет філософського аналізу
- •21. Філософські погляди арістотеля
- •22. Основні ідеї просвітництва
- •23. Сутність проблеми свідомості і труднощі її вирішення
- •24.Специфіка нтр в сучасних умовах,її філософський сенс
- •25.Флософська думка в Росії в кінці хix-XX ст.:протистояння марксистсько-раціоналістичної та релігійно-ідеалістичної тенденції
- •26.Філософські ідеї Київської Русі
- •27.Суспільна та індивідуальна свідомість,їх зміст та співвідношення.
- •28.Особливості і місце в історико-філософському процесі німецької класичної філософії
- •29.Суб’єкт і об’єкт пізнання,їх діалектика та взаємозв’язок
- •30.Сучасні філософські уявлення про сутність людини
- •31.Філософія та світогляд.Їхні складові та функції.
- •Функції світогляду
- •32.Теоцентризм середньовічної філософії в уявленнях про світ і людину
- •45 Екологічні проблеми
- •46 Джерела філософії (міфологія релігія життєвий досвід)
- •47 Проблема методу пізнання в філософії Бекон і Декард
- •48 Суперечливий характер суспільства і природи в сучасних умовах
- •49 Рух, розвиток. Рух як спосіб існування матерії
- •50 Особливості античної філософії досократи софісти сократ
- •77 Поняття природа
- •33.Необхідність,закономірність і випадковість в суспільстві
- •34.Сучасна наукова картина світу та її філософське осмислення.
- •35.Вчення про ідеї Платона.Його онтологія,гносеологія,етика,політика.
- •36.Діалектика як загальна концепція розвитку та її альтернативи
- •61. Києво-Могилянська Академія – центр філософської думки в Україні у 17-18 ст.
- •62. Структура філософського знання, розділи філософії.
- •63. Суспільна психологія і ідеологія.
- •64. Філософія гегеля: система і метод
- •65. Свобода особистості і її відповідальність
- •66. Філософія у 20 ст. Головні проблеми і тенденції.
- •71.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення
- •72. Філософські концепції суспільства: пошук основоположних чинників змін і розвитку.
- •77. Природа як предмет філософського осмилення.
- •78. Прогрес і свобода в історії. Сучасна філософія історії.
- •Давньокитайська філософія. Конфуціанство. Даосизм.
- •Основні проблеми філософії Відродження.
- •Сутність проблеми співвідношення біологічного і соціального в людині.
- •Людина в екзистенціальному вимірі: проблема життя і смерті, сенсу життя, щастя.
- •Філософія про виникнення і сутність свідомості.
- •Категорія буття, її філософський сенс.
- •Наука як специфічна форма людської діяльності.
- •Суспільний та індивідуальний зміст свідомості, їх взаємозв’язок.
- •Сутність та джерела наукових революцій.
- •Людина як особистість. Соціальна роль особистості.
- •Джерела, рушійні сили і суб’єкти історичного процесу у філософії історії.
- •Прогрес і регрес в суспільстві.
- •Основніпроблемифілософії: взаємовідношеннясвіту і людини (онтологічний, гносеологічний, аксіологічнийаспекти).
- •Марксистськафілософія: основніідеї і принципи.
- •Поняття цивілізація. Цивілізація і культура.
- •Філософія, її предмет і роль в житті особи і суспільства.
- •ГуманізмфілософіїепохиВідродження (м. Кузанський, Дж. Бруно, м. Копернік, Леонардо да Вінчі).
- •Вчення в. І. Вернадськогопро біосферу, ноосферу і сучасність.
21. Філософські погляди арістотеля
У 367р. до н.е. слухачем "Академії" Платона стає сімнадцятирічний Аристотель – один із найвидатніших старогрецьких філософів. (384-322 рр. до н.е.). Він прожив стадне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Аристотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча". Аристотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі.
Дітищем Аристотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спільною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Аристотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Аристотеля –Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Аристотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тобто "метафізика".
Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.
Однак Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля – спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Аристотель – панлогіст.
У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття. подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.
Основні засади вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого: 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.
Аристотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Аристотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час. відношення, місце, стан. дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.
Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.
Особливої уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Аристотель називає душею. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.
Через вчення про душу Аристотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за Аристотелем третій вид душі – розумна Душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум – це Бог. Таким чином, у Аристотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.
Філософія Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії. Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливе уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.