78. Прогрес і свобода в історії. Сучасна філософія історії.

Термін філософія історії вперше застосував французький філософ XVIII ст. Франсуа Вольтер. Але спроби визначити суть та напрямок розвитку суспільства виникали ще в стародавній період. Усі видатні філософи - водночас видатні історики, а видатні історики -водночас видатні філософи. І все ж між історією та філософією історії - є суттєві відмінності. Історія, як наука, вивчає минуле суспільства у всій його повноті, конкретності та багатоманітності. Філософія ж історії, охоплюючи суспільний розвиток у цілому, відокремлює основні тенденції та особливості його, характерні для всієї історичної цілісності і для важливіших її етапів, ставить питання про сенс історії, її єдність та багатоманітність. Перше історичне знання синкретичне, історико-філософське, а першими історіософами є Геродот і Платон, Фукідід і Арістотель, Плутарх і Таціт, Ціцерон і Августій Блаженний. Основними проблемами філософії історії виступають проблеми життя та ролі дійових осіб в історії. Досліджувалось історичне буття людей в соціумі, його істинна суть. Визначались основні сюжетні пошукові лінії: вивчення класової будови соціального, конфліктної природи суспільних відносин, економічного та соціально-політичного розмежування (Огюстен Т'єррі, Франсуа Гізо, Огюст Мін'є); визначення закономірного і прогресивного характеру історичного процесу (Франсуа Гізо, Фрідріх Шлоссер); дослідження ролі економічних та соціально-політичних факторів історії (Франсуа Гізо, Георг Маурер, Сен-Вікторський Гуго); розробка методів аналізу історичних досліджень (Леопольд Ранке, Микола Грот); створення цілісних моделей всесвітньої історії, визначення закономірностей її розвитку, особливостей прояву в певних культурах, регіонах та державах (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Карл Маркс, Макс Вебер, Вільгельм Дільтей, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер). XX ст. збагатило історіософію творами визначних мислителів -Карл Ясперс, Питирим Сорокін, Михайло Грушевський, Бенедетто Кроче, Бертран Рассел, Карл Поппер, Моріс Корнфорт. Історичне мислення - важливіша складова соціально-філософського освоєння суспільства, розкриває джерела етно-національних конфліктів, прогнозує нововведення, економічні та соціально-політичні реформи, є теоретичною основою організації і ефективності державної системи управління.

Ірраціональні тенденції у філософії 19-20 ст. / «Філософія життя», «фрейдизм», «інтуїтивізм».

Ірраціоналізм — філософське вчення, яке відстоює обмеженістьраціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт,волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму.Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг —одкровення, Шопенгауер — волю, К’єркегор — екзистенцію тощо. Хоча певні ірраціональістичні тенденції можна простежити протягом тривалого розвитку філософії, сам термін «ірраціоналізм», відносять все-таки до філософських напрямків кінця 19-го — початку 20 століть.Особливо яскраво ірраціоналістична філософія була представлена в цей час філософією життя —Дільтей, О. Шпенглер, Бергсон. Розуму було відведено утилітарне місце в пізнанні, а ірраціональне було чітко тематизовано й проблематизовано, завдяки чому був розширений і обґрунтований новий предмет філософського осмислення у вигляді інтуїтивного, або позатеоретичного знання, а сама філософія з мислення про світ у поняттях перетворилася в розуміння в принципі непізнаваної силами одного тільки розуму дійсності.

Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Дільтей, А.Бергсон, О. Шпенглер та ін., — це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно.

Фрейдизм розглядає людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основоположником цього напряму є 3. Фрейд, він визнав існування специфічної психічної енергії, передусім енергію сексуальних потягів,яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів.Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з трьох елементів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (SuperEgo) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно»» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого.

Інтуїтивізм - ідеалістична течія у філософії, що бачить в інтуїції єдиний достовірний засіб пізнання. Хоча інтуїтивістські тенденції властиві багатьом філософам і філософським напрямам минулого, як специфічна течія і виникає на рубежі 19—20 століття і є, зокрема, своєрідною реакцією на поширення розсудливого способу мислення у зв'язку з механістичним і позитивістським розумінням наукового знання і обмеженням досвіду виключно сферою плотського сприйняття. Є різновидом ірраціоналізму, та протилежна філософії діалектичного матеріалізму.

2.

Проблема механізму розвитку. Закономірності зв’язку кількісних і якісних змін.

Якість — це внутрішня визначеність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначеність. Щось, завдяки своїй якості, є тим, чим воно є і, втрачаючи свою якість, перестає бути тим, чим воно є (Гегель). Якість виявляє себе через властивість. Кількість — це зовнішня визначеність предмета, яка вже не є тотожною з буттям. Чистим кількісним виразом є число, яке практично не зв'язане з якістю. Незважаючи на це, кількість і якість між собою взаємозв'язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначеними. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки певним кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Кількісні міри припиняються, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних змін до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняють за: характером; змістом; формою їхнього прояву та ін.

3.