88. Як співвідносяться проблемна ситуація та розумове завдання?

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають за умов проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання поставленого завдання.

Спочатку формулюється питання, яке потрібно визначити. Це є одним з найскладніших етапів у процесі розв’язання завдання. Важливу роль на цьому етапі відіграє здатність людини:

1) бачити невизначеність тих чи інших предметів і явищ дійсності;

2) ставити питання, виокремлювати проблеми, які потребують з'ясування.

Ці здатності значною мірою залежать від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв'язання завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. У разі, коли висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умову завдання та саме завдання.

Розв'язання завдання - завершальний етап процесу.

_ Може ґрунтуватися на використовуванні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації (вчитися на помилках).

_ Іноді виникає раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. Тут має місце інтуїтивне знаходження рішення.

Важливу роль у стимулюванні мислення в процесі розв'язання завдань відіграють почуття (здивування, допитливості, почуття нового). Почуття породжують виникнення ідеї, хід розв'язання завдання, супроводжують завершення роботи і труднощі, які виникають на шляху до результату.

Розв'язання завдання вимагає від людини значних вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці.

89. Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам’яті? За якими ознаками це можна встановити?

Головна відмінність власне уяви від образної пам'яті пов'язана з іншим відношенням до дійсності. Образи пам'яті - це відтворення минулого досвіду, але функція пам'яті полягає в тому, щоб зберегти результати минулого досвіду в максимальній недоторканості, функція ж уяви — перетворити їх. Скільки б суттєво не перероблялися в пам'яті образи дійсності, вони ніколи не перетворюються в образи реально існуючих предметів, з якими суб'єкт не зустрічався у своєму особистому досвіді.

Уява спрямована на пізнання образів бажаного можливого майбутнього або образів того, що відсутнє в досвіді людини, але що може бути створено нею за певними даними. Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті.

Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уява створює нові комбінації цих елементів, створених пам’яттю – відбувається до фантазування, додавання чи вилучення чогось, внесення змін.