2. Еволюція права Європейського Союзу у процесі розвитку європейської інтеграції

9 травня 1950 р. вважається початком сучасної європейської інтеграції.

Саме тоді міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою "план Шумана"). Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішим засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією — вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись "вищим органом" (прообразом Європейської Комісії).

18 квітня 1951 р. "план Шумана" було реалізовано шляхом підписання Паризького договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До складу ЄОВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція ("європейська шістка", яка в подальшому стала основою європейської інтеграції). Договір про ЄОВС набув чинності 23 липня 1952 р.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЄС: ДАТИ І ПОДІЇ

19 вересня 1946 р. – Уінстон Черчіль виступив у Цюріхському університеті з промовою, у якій призивав здійснити давню ідею створення Сполучених Штатів Європи.

9 травня 1950 р. – міністр іноземних справ Франції Робер Шуман від імені свого уряду Франції вніс пропозицію створити франко-германське об’єднання вугілля і стали і призвав інші західноєвропейські країни приєднатися до цієї ініціативи, почавши тим самим будівництво Європейської федерації.

18 квітня 1951 р. – Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля і стали (ЄОВС).

27 травня 1952 р. – шість держав-учасниць ЄОВС підписали в Парижі Договір, що заснував Європейське оборонне співтовариство (ЄОС). Паралельно вони вели підготовку до створення Європейського політичного співтовариства. Однак обидва проекти зазнали невдачі, оскільки 30 серпня 1954 р. Національні збори Франції відкинули згаданий договір.

25 березня 1957 р. – шість країн (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) підписали в Римі два договори, що засновують, відповідно, Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом). Обидва договори набрали сили з 1 січня 1958 р.

9 липня 1961 р. – Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Греція підписали угоду про асоціацію, перший документ такого роду в історії Співтовариства.

31 січня, 30 квітня, 9 і 10 серпня 1962 р. – дати офіційних заявок Ірландії, Данії, Великобританії і Норвегії на приєднання до Європейських співтовариств. У січні 1963 р. переговори між цими державами і ЄС були перервані через негативне відношення президента Франції Шарля де Голя до вступу Великобританії.

30 червня 1962 р. – введена в дію загальна сільськогосподарська політика Європейського економічного співтовариства ЄЕС.

8 квітня 1965 р. – підписаний Договір про створення єдиної Комісії (замість Вищого керівного органа ЄОВС і Комісії ЄЕС і Євратому) і єдиної Ради для всіх трьох співтовариств, іменований звичайно Договором про злиття. Він набрав сили 1 червня 1967 р.

30 червня 1965 р. – 28-29 січня 1966 р. – криза європейської інтеграції, викликана розбіжностями між Францією й іншими членами ЄЕС щодо джерел фінансування загальної аграрної політики і розширення повноважень інститутів Співтовариства. У плині майже семи місяців Франція дотримувала тактики «порожнього крісла» у його органах. Криза була переборена на основі так званого «Люксембурзького компромісу», що підтвердив дотримання принципу одноголосності при узгодженні в Раді.

1 липня 1968 р. – скасовані всі мита на промислові товари між державами-учасницями, уведений загальний митний тариф на зовнішніх кордонах Співтовариства. Тим самим було довершено, на півтора року раніш установленого терміну, створення митного союзу.

1-2 грудня 1969 р. – самміт ЄЕС у Гаазі обговорив перспективи подальшого розвитку інтеграції. Голови держав і урядів країн «шістки» схвалили ідею створення економічного і валютного союзу, розширення Співтовариства і зміцнення його інститутів, висловилися за більш тісне політичне співробітництво.

21-22 квітня 1970 р. – прийняте рішення про створення власних ресурсів Співтовариства, утворених за рахунок митних зборів з імпортованих із третіх країн промислових товарів, податків на сільськогосподарський імпорт, а також відрахувань у розмірі 1% зібраного податку на додаткову вартість.

27 жовтня 1970 р. – схвалена доповідь комісії експертів на чолі з бельгійським дипломатом Ет’єном Давиньоном щодо створення системи Європейського політичного співробітництва (ЕПС) з метою координації зовнішньої політики держав-учасниць Співтовариства.

Жовтень 1970 р. – комісія експертів, очолювана прем’єр-міністром Люксембургу П’єром Вернером, представила план створення Економічного і валютного союзу. 22 березня 1971 р. Рада прийняла рішення вважати початком першого етапу реалізації «плану Вернера» 1 січня 1971 р.

22 січня 1972 р. – після тривалих переговорів, що почалися в червні 1970 р., підписані договори про вступ Великобританії, Данії, Ірландії і Норвегії в Співтовариство. Перші три держави стали його учасниками з 1 січня 1973 р. У Норвегії договір був відкинутий у результаті референдуму (53% громадян, що проголосували, висловилися проти вступу).

1 січня 1973 р. – перше розширення ЄС, приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія.

9-10 грудня 1974 р. – глави держав і/або урядів на зустрічі в Парижі прийняли рішення обирати Європейський парламент загальним і прямим голосуванням і змінити проведені від випадку до випадку зустрічі на вищому рівні регулярно скликуваною Європейською радою.

13 березня 1979 р. – почала діяти Європейська валютна система (ЄВС), в яку увійшли всі дев’ять країн Співтовариства, і заснована колективна грошова одиниця – ЕКЮ. Фактично використання ЕКЮ почалося 1 січня 1981 р.

7-10 червня 1979 р. – відбулися перші прямі вибори в Європейський парламент.

1 січня 1981 р. – Греція стала десятим державою-учасницею ЄС відповідно з договором, підписаним 28 травня 1979 р.

14 червня 1985 р. – в м. Шенген (Люксембург) такі країни як Бельгія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція підписали договір, за яким погодилися поступово усувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати свободу пересування для всіх осіб, які є громадянами країн ЄС, що підписали цю угоду, інших держав-учасниць та третіх країн.

2-4 грудня 1985 р. – на сесії Європейської ради в Люксембурзі був схвалений Єдиний європейський акт, що вніс зміни в Договори про установу ЄОВС, ЄЕС і Євратому. ЄЄА передбачав створення єдиного внутрішнього ринку і посилення зовнішньополітичного співробітництва держав-учасниць.

12 травня 1985 р. – Іспанія і Португалія підписали договори про вступ у Співтовариство. Офіційно вони стали його учасницями з 1 січня 1986 р. Число його учасників збільшилося до дванадцяти.

17 і 28 лютого 1986 р. – держави-учасниці підписали в Люксембурзі і Гаазі Єдиний європейський акт. Він набрав сили 1 липня 1987 р.

8-12 грудня 1989 р. – сесія Європейської ради в Страсбурзі прийняла рішення про скликання міжурядової конференції по проблемі створення Економічного і валютного союзу. 11 держав-учасниць (крім Великобританії) прийняли «Хартію основних соціальних прав трудящих».

19 червня 1990 р. – Франція, ФРН, Бельгія, Нідерланди і Люксембург підписали Шенгенську конвенцію про ліквідацію прикордонного контролю на внутрішніх кордонах Співтовариства. До Конвенції пізніше приєдналися Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Швеція, Фінляндія, Данія. Конвенцію також підписали Ісландія та Норвегія. Шенгенські угоди передбачають: скасування контролю на спільних кордонах; вироблення єдиних правил перетину зовнішніх кордонів; розділ терміналів в аеропортах і портах для тих, хто мандрує всередині Шенгена, і для тих, хто прибув ззовні; гармонізацію умов в’їзду та візові вимоги для короткотермінового перебування; створення Шенгенської інформаційної системи тощо.

1 липня 1990 р. – почався перший етап формування Економічного і валютного союзу.

14 грудня 1990 р. – у Римі відкрилися міжурядові конференції з питань створення Політичного союзу й Економічного і валютного союзу.

16 грудня 1991 р. – підписані угоди про асоціацію між ЄС, з одного боку, і Угорщиною, Польщею і Чехословаччиною – з іншою.

7 лютого 1992 р. – у м. Маастрихт (Нідерланди) підписаний Договір про Європейський союз (Маастрихтський договір). Він передбачав створення економічного, валютного і політичного союзу держав-учасниць ЄС.

2 травня 1992 р. – ЄС і ЄАСТ підписали Угоду про створення Європейського економічного простору.

1 січня 1993 р. – довершена програма будівництва Єдиного внутрішнього ринку ЄС, на внутрішніх кордонах Співтовариства зняті всі обмеження для руху товарів, послуг, осіб і капіталів.

1 листопада 1993 р. – набрав сили Маастрихтський договір, Співтовариства офіційно стали іменуватися Європейським Союзом.

24-25 червня 1994 р. – підписані договори про вступ Австрії, Фінляндії і Швеції в ЄС. Офіційно вони стали членами ЄС з 1 січня 1995 р.

24 червня 1994 р. – Російська Федерація і ЄС підписали на о. Корфу (Греція) Угоду про партнерство і співробітництво (УПС).

1 січня 1995 р. – приєднання до ЄС Австрії, Фінляндії та Швеції.

1 липня 1995 р. – набрала сили Шенгенська угода про ліквідацію прикордонного контролю на внутрішніх кордонах ЄС. ЇЇ учасниками стали Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, Іспанія і Португалія. Пізніше до них приєдналися Італія, Австрія, Греція і Фінляндія.

2 жовтня 1997 р. – держави-учасниці підписали в Амстердамі договір¹.

12-13 грудня 1997 р. – на сесії Європейської ради в Люксембурзі прийняте принципове рішення про розширення ЄС. Офіційно кандидатами названі 11 країн (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Болгарія ), переговори з першими шістьма почалися в березні 1998 р.

2 травня 1998 р. – сесія Європейської ради затвердила список країн, що з 1 січня 1999 р. ввійдуть в Економічний валютний союз і введуть єдину валюту – євро.

7 грудня 2000 р. – підписана Хартія європейського Союзу про основні права.

26 лютого 2001 р. – в Ніцці підписаний договір, яким внесено певні зміни до договорів про Європейський Союз, Європейське співтовариство та пов’язані з ними акти. Договір підписаний за результатами роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 р. Ніццький договір був ратифікований усіма держава-учасницями і набув чинності 1 лютого 2003 р.

15 грудня 2001 р. – в Лаакені схвалена декларація про майбутнє Європейського Союзу (Лаакенська декларація), в якій висловлена згода щодо розробки єдиного конституційного тексту для ЄС.

1 січня 2002 р. – введення до обігу європейської валюти євро.

28 лютого 2002 р. – початок роботи Конвенту щодо майбутнього Європи.

28 жовтня 2002 р. – Президія Конвенту щодо майбутнього Європи розробила проект Конституційного договору.

13 липня 2003 р. – Конвент щодо майбутнього Європи затвердив проект Конституції в цілому і на цьому припинив свою роботу.

12-13 грудня 2003 р. – міжурядова конференція не змогла затвердити текст проекту Конституції через відсутність згоди в питанні про розподіл голосів в Раді.

1 травня 2004 р. – вступ до ЄС 10 країн: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. ЄС – склад 25 держав.

17-18 червня 2004 р. – в Брюсселі на засіданні міжурядової конференції схвалено текст Конституції.

18 червня 2004 р. – на урочистому засіданні в Римі глави держав та урядів 25 держав-учасниць підписали Договір, що встановлює Конституцію для Європи.

21 лютого 2005 р. – підписання Плану дій Україна-ЄС.

1 січня 2007 р. – вступ до ЄС Болгарії та Румунії (ЄС – 27 держав).

1 грудня 2009 р. – вступ в дію Лісабонського договору.

1 липня 2013 р. – вступ в ЄС Хорватії (ЄС – 28 держав).