2. Європейський поліцейський офіс (Європол)

Статус. Європол (англ. Europol ) – Європол - спеціалізований орган Євросоюзу - був створений на основі Маастрихтского договору від 7 лютого 1992-го року. (Стаття K1 (9) Договору передбачає поліцейську співпрацю між державами-учасницями ЄС у боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими міжнародними злочинами. Також в Договорі є пряме посилання на створення Європейського поліцейського відомства (Європол).)

Європол координує оперативно-розшукові дії поліцій та інших компетентних органів держав-учасниць ЄС з метою підвищення ефективності співпраці компетентних органів в боротьбі з міжнародною злочинністю. Європол також виступає провідним центром експертизи в ключових сферах правоохоронної діяльності, та як європейський центр стратегічних даних про організовану злочинність.

Місце розташування. Європейський поліцейський офіс, поліцейська служба Європейського Союзу, розташована в м. Гаага (Нідерланди).

Історія створення. Створення єдиної поліцейської служби Європейського Союзу було передбачено, як зазначалось, в 1992 у Маастрихтському договорі.

З 3 січня 1994 служба існувала в обмеженому вигляді, як "Підрозділ Європолу з боротьби з незаконним обігом наркотиків" (англ. Europol Drug Unit).

У 1998 році всі країни-учасниці Євросоюзу ратифікували Конвенцію про Європол і з 1 липня 1999 почалася повноцінна робота цієї служби.

Першим директором Європолу був німецький юрист Юрген Сторбек (Jrgen Storbeck). З лютого 2005 року цей пост займав Макс-Петер Рацель (Max-Peter Ratzel). З 6 квітня 2009 новим директором Європолу став Роб Уейнрайт (Rob Wainwright)

Європол створений і функціонує у рамках організації "Європейський Союз", тому свою діяльність поширює на територію 28 держави-учасниць ЄС.

Проте як установа з правами юридичної особи Європол уповноважений встановлювати співпрацю з державами, що не входять в Європейський Союз ("третіми"), а рівно з міжнародними організаціями і установами, включаючи Інтерпол.

На час створення Європолу (середина 90-х років XX століття) Європейський Союз не мав в розпорядженні повноважень видавати нормативно-правові акти у кримінально-правовій сфері.

З цієї причини формування Європолу здійснювалася шляхом укладення між державами-учасницями спеціального міжнародного договору підписаного в 1995 р. та який набув чинності у 1998 р. (Конвенція про створення Європейського поліцейського відомства, коротко іменована "Конвенція про Європол").

Згодом в Конвенцію про Європол неодноразово вносилися зміни і доповнення, у тому числі спрямовані на розширення компетенції Європейського поліцейського відомства (віднесення до відання Європолу додаткових категорій злочинів, надання йому права звертатися до держав-учасниць із запитом про порушення, проведення або координацію кримінальних проваджень тощо).

Перегляд Конвенції про Європол, як і укладення, здійснювалося за допомогою спеціальних міжнародних договорів (додаткових протоколів), що вимагали підписання і ратифікації усіма державами-учасницями. Оскільки держави-учасниці нерідко затягували ратифікаційний процес, здійснення необхідних реформ в правовому статусі Європолу постійно відкладалося.

Ця обставина спонукала Європейський Союз, використовуючи нові законодавчі повноваження в кримінально-правовій сфері, надані йому Амстердамським 1997 р. і Ніццьким 2001 р. договорами, відмінити згадану Конвенцію і замінити її юридично обов'язковим нормативним актом, подальший перегляд якого більше не потребуватиме національних ратифікацій.

Таким актом і виступає опубліковане Рішення Ради від 6 квітня 2009 р. "Про створення Європейського поліцейського відомства (Європол)". Рішення від 6 квітня 2009 р. de jure і de facto виступає як документ, що наново засновує Європейське поліцейське відомство.

Створений Рішенням від 6 квітня 2009 р. "новий" Європол виступає правонаступником "старого" Європолу, у тому числі відносно укладених останніх міжнародних угод. Згідно зі статтею 64 Рішення, він пристув до функціонування з 1 січня 2010 р.

З 1 січня 2010 Європол став Агентством ЄС, що збільшило його можливості, поставивши його в той же час під більш суворий контроль з боку Європарламенту.

1 липня 2011 Європол переїхав в нову штаб-квартиру в м. Гаагу (Нідерланди). На її відкритті була присутня королева Нідерландів, глави поліцейських відомств країн-учасниць ЄС та держав, які підписали договори про співробітництво з Європолом.

Цілі Європолу сформульовані в розділі другому Конвенції про Європол. Основною метою є підвищення ефективності роботи національних служб та їх співпраці у запобіганні та боротьбі з тероризмом, нелегальним обігом наркотиків та іншими проявами міжнародної організованої злочинності.

Завдання. Досягнення поставлених цілей передбачає вирішення наступних завдань:

• спрощення інформаційного обміну між національними службами;

• збір, обробка та аналіз інформації;

• негайне інформування національних служб;

• інформаційна підтримка розслідувань, що проводяться країнами-учасницями ЄС;

• підтримка необхідної інформаційної інфраструктури, базданих.

Основними завданнями служби є координація роботи національних служб в боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і поліпшення інформаційного обміну між національними поліцейськими службами. Серед основних напрямів роботи Європолу можна виділити боротьбу з тероризмом, нелегальною торгівлею зброєю, наркоторгівлею, дитячою порнографією і відмиванням грошей.

Починаючи з 2002 року Європол має право брати участь у спільних розслідуваннях країн-учасниць, а також вимагати від них проведення розслідувань.

Фінансування. Європол фінансується країнами, що входять до нього пропорційно величині валового національного продукту (річний бюджет близько 80 млн. євро).

Співпраця. На даний момент Європол координує роботу поліцейських служб усіх 28 країн-учасниць Європейського Союзу. На відміну від національних поліцейських сил, Європол не має власних слідчих органів. Тісно співпрацює з правоохоронними органами в 28 країнах-учасницях ЄС та інших країн-партнерів і організацій, що не входять в ЄС, таких як Австралія, Канада, США і Норвегія.

Структура. В Європолі на даний момент налічується майже 800 співробітників, з них 145 офіцерів зв'язку Європолу (Елос) (англ. Europol Liaison Officer, ELO), близько 100 кримінальних аналітиків які відряджені до Європолу державами-учасницями ЄС, та партнерами ЄС в якості представників від національних правоохоронних органів.

До складу персоналу Європолу входять працівники з різних видів правоохоронних органів, у тому числі поліції, прикордонних органів, митниці, служби безпеки. Такий міжвідомчий підхід дозволяє всебічно, повно та комплексно проводити збір інформації та мінімізувати простір, в якому злочинці можуть здійснювати свої протиправні дії.

Офіцери Європолу не мають прямих повноважень здійснювати арешт, але підтримують колег з ЄС шляхом збору, аналізу і поширення інформації та координація операцій.

Партнери Європолу вправі використовувати дані Європолу для запобігання, виявлення і розслідування злочинів, а також, для того щоб вистежити та затримати тих, хто їх здійснює. Експерти та аналітики Європолу можуть брати участь у спільних слідчих групах, які допомагають проводити кримінальні розслідування на місцях в країнах ЄС.

100 кримінальних аналітиків (OCTA) проводять постійні оцінки, комплексний і перспективний аналіз злочинності і тероризму в Європейському Союзі. Визначають і оцінюють загрози для ЄС, що можуть виникнути з боку організованої злочинності. OCTA окреслює структуру організованих злочинних груп, як вони діють, основні види злочинів, що впливають на Європейський Союз.

ЄС Ситуація з тероризмом і трендів (TE-SAT), публікується один раз на рік, дає детальний звіт про стан тероризму в ЄС.

Європол має інформаційний центр, що забезпечений від будь-якого несанкціонованого доступу та працює в режимі он-лайн: 24 години на добу, 7 днів на тиждень.

Інформація може отримуватися національними кримінально-поліцейськими відомствами безпосередньо з штаб-квартири організації. Згідно з Конвенцією про створення Європолу новостворювана комп’ютерна мережа відомства повинна відповідати ряду жорстких формальних вимог, а саме забезпечувати дотримання прав і свобод людини, безпеку, надійно захищати інформацію, передбачати можливості для здійснення ефективного нагляду і контролю перш за все за змістом і використанням персонально значущих даних з боку уповноваженого на це органу. Контролююча інстанція складається з уповноважених по захисту інформації осіб, по 2 представники від країни. Мережа включає в себе три головні складові частини системи: інформаційну, аналітичну та індекс-систему.

Дані вводяться прямо до системи, до якої для консультування мають безпосередній доступ національні підрозділи, офіцери зв'язку, директор, заступники директора та уповноважені служби Європолу. Інформаційна системи може використовуватися з метою зберігання неособистих та особистих даних. Особисті дані, що отримуються з інформаційної системи, можуть пересилатися або використовуватися лише компетентними службами держав-учасниць ЄС з метою запобігання та боротьби зі злочинністю в межах компетенції Європолу, та іншими тяжкими кримінальними злочинами. Особа, яка бажає отримати дані про себе, що зберігаються в Європолі, може безкоштовно подати запит до національного компетентного органу в будь-якій державі-учасниці ЄС. Європол надсилає відповідь безпосередньо цій особі. Будь-яка особа має право вимагати від Європолу виправити або видалити дані, що мають до неї відношення. Незалежний спільний наглядовий орган несе відповідальність за моніторинг діяльності Європолу з метою забезпечення не порушення прав особистості шляхом зберігання, опрацювання та використання даних, що наявні у розпорядженні Європолу.